Головна - Життєві історії - Марія прибирала на кухні, коли пролунав дзвінок телефону. Жінка глянула на екран мобільного, і побачила, що телефонує її подруга Олена, з якою вона не розмовляла вже декілька років. – Привіт, Олено! Рада, що ти подзвонила! – зраділа Марія. Подруги перекинулися черговими фразами, а потім Олена запитала: – То що, ви з Олексієм розлучилися? – Ні! З чого ти це взяла? – здивувалася Марія. – Дивно, тоді як ти поясниш ось це, – якось підозріло сказала подруга. Через секунду на телефон Марії прийшло повідомлення, до якого було прикріплене фото. Марія відкрила повідомлення, глянула на фото і…застигла від побаченого

Марія прибирала на кухні, коли пролунав дзвінок телефону. Жінка глянула на екран мобільного, і побачила, що телефонує її подруга Олена, з якою вона не розмовляла вже декілька років. – Привіт, Олено! Рада, що ти подзвонила! – зраділа Марія. Подруги перекинулися черговими фразами, а потім Олена запитала: – То що, ви з Олексієм розлучилися? – Ні! З чого ти це взяла? – здивувалася Марія. – Дивно, тоді як ти поясниш ось це, – якось підозріло сказала подруга. Через секунду на телефон Марії прийшло повідомлення, до якого було прикріплене фото. Марія відкрила повідомлення, глянула на фото і…застигла від побаченого

– Господи, як все набридло! – увійшовши до квартири, Олексій кинув ключі на тумбочку у коридорі.

– Олексій, ти чого? – здивувалася дружина. Марія приходила з роботи раніше за чоловіка і встигала до його приходу навести вдома порядок і приготувати щось на вечерю.

– Чого, чого?! Того! Набридло все! Робота ця, рутина, побут. Жодного просвіту! – Олексій був помітно роздратований. – Марія, поїхали кудись, відпочинемо. Можна на море, можна до санаторію. Сил немає моїх.

– Так відпустку треба брати, – Марія задумалася. – А ми вже пообіцяли твоєму батькові допомогти…

– Та Бог з нею, з цією дачею! Нікуди вона за два тижні не дінеться, а я скоро здуюся як повітряна кулька, – зупинив дружину Олексій. – Тобі що важливіше – грядки з цибулею чи душевний стан твого чоловіка?

– Ну звичайно, ти, Олексію, – Марія бачила, що він каже серйозно, тож жартувати про грядки не стала. – Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Я вже два роки у відпустці не була.

– То я беру квитки? – зрадів Олексій, потираючи руки.

– Добре, – погодилася Марія. Тим більше, їй вже давно хотілося відпочити, але весь час щось заважало – то випускний у сина, а потім вступ до інституту в інше місто, то сусіди зверху їхню квартиру залили – довелося ремонт робити. Життєві сили теж закінчувалися.

– Я все вирішив, – повідомив Олексій дружині. – На море дорого, тож їдемо до санаторію. Там і озеро поруч, і за ціною доступне.

Марія не сперечалася, вона взагалі рідко сперечалася із чоловіком. Навіть коли шпалери після випадку з сусідами Олексій купив не ті, що їй подобалися, а ті, що дешевше, і коли він відмовив дружину прийняти пропозицію однієї компанії, яка запросила її на непогану вакансію.

– Це ж у таку далечінь їздити! – невдоволено заявив він. – Зовсім господарство закинеш. Ну і що, що гроші добрі?! Я, на твою думку, мало заробляю? Он, у сусідньому магазині, продавці потрібні. І поруч із будинком, і продукти завжди під рукою.

Марія погодилася. Щоправда, ця робота їй зовсім не подобалася, зате вдома вона все встигала.

Напевно, єдиний раз вона вступила з Олексієм у суперечку, коли той намагався переконати їхнього сина вступати не до того ВНЗ, до якого хотів хлопець, а до того, який вважав за краще.

– Ні! – твердо сказала тоді Марія чоловікові. – Наш хлопчик сам має право вирішувати, де йому вчитися! І ти не нав’язуватимеш йому свою думку.

Не чекаючи такої відсічі від зговірливої ​​дружини, Олексій відступився, але при нагоді ображено нагадував, що з ним у цьому будинку перестали рахуватися. Марії доводилося його переконувати, що це не так.

І ось, квитки на потяг були куплені, валізи зібрані, відпустки оформлені. До від’їзду залишалося два дні, як Марії зателефонував Іван Матвійович – батько Олексія.

– Марія, привіт! – голос свекра був дивним. – Не можу до сина додзвонитися. З ним все гаразд?

– Здрастуйте, Іване Матвійовичу. Олексій у магазин пішов, телефон вдома на зарядці залишив, мабуть, вимкнений. Що у вас сталося? Голос такий дивний.

– Та ось спину защемило. Ні охнути, ні зітхнути. Сиджу, зігнутий, – поскаржився свекор і охнув. – Може, син зазирне до мене? Хоч мазью намаже, а то тяжко. Медсестри дуже дорого беруть за виїзд. Раніше сусідка жила та переїхала. А нові сусіди, молоді, зовсім не хочуть на контакт йти.

– Звісно, ​​я йому передам. Зараз він повернеться, і ми приїдемо. Почекайте трохи.

У цей момент повернувся чоловік і Марія передала йому прохання батька.

– Та що ж так не вчасно? – застогнав той. – Закортіло ж йому!

– Олексій, ну ти чого? Адже недуга не вибирає, коли прийти. Він не винен, що його скрутило. Поїхали, побачимо, як він там. Треба допомогти, адже він один.

– У нього є сестра, якщо ти не забула, – буркнув чоловік.

– У нього сестра сама ледве пересуває ноги, якщо ти пам’ятаєш, – підвищила голос Марія. – Поїхали.

Олексій, бурчачи собі під ніс, пішов за дружиною, яка вже стояла у дверях.

Двері в будинок свекра були відчинені. Сам він стояв біля підвіконня на кухні, зігнутий, переживаючи поворухнутися.

– Невдало повернувся! – свекор винувато глянув на сина і невістки. – Була б Валя живою, я б вас не турбував.

Валі – дружина Івана Матвійовича, матері Олексія, не стало кілька років тому. З того часу свекор жив один. Син із дружиною зрідка відвідували його, онук, поки жив у місті, частенько забігав до діда зі школи.

– Тату, ну що ж тобі зле стало так не вчасно?! – Олексій був помітно роздратований. – Ми у відпустку зібралися, а ти тут із своєю спиною!

Марія сердито смикнула його за рукав.

– Ну, вибачте старого, – вигляд у батька Олексія був такий винний і нещасний, що в Марії стислася душа, – адже я не спеціально.

– Нічого. Зараз ми вам допоможемо. Де ваші мазі? – Марія вимила руки і запитливо глянула на чоловіка. Той, бурчачи щось, пішов шукати мазі та гелі.

Через півгодини Іван Матвійович зміг розігнутися і тихенько дійшов до дивана. Невістка і син обережно поклали його і вкрили пледом. Марія сходила на кухню, зазирнула до холодильника: на день їжі вистачало.

– Ми завтра зайдемо, я намажу вас ще і приготую чщось, – пообіцяла Марія свекру. – А поки що відпочивайте.

Вдома між подружжям виникла суперечка, яка перейшла у велику сварку.

– Ти що вигадала? – обурився Олексій, коли вони повернулися додому. – Нам їхати скоро, а ти зібралася йому обіди варити?!

– Це ж твій батько! – Марія намагалася навчити чоловіка. – Хто йому допоможе, як не ми?

– Виклич швидку, хай його до стаціонару покладуть! – не вгамовувався Олексій. – Там йому і допоможуть, і погодують.

– Ти ж знаєш, що він упертий, не поїде. До того ж не факт, що з такою проблемою покладуть у стаціонар. Там і так народу повно, місць не вистачає. У себе він швидше на ноги встане. Вдома і стіни допомагають, – не здавалася дружина. Вона здивовано дивилася на свого чоловіка і не розуміла, коли він став таким черствим. – Може, йому завтра краще стане, і він зможе справлятися.

Але другого дня свекру не стало легше настільки, щоб він міг сам себе обслужити, приготувати їжу, вмитися.

– Олексію, треба лишитися! – Марія зітхнула, коли вони повернулися від Івана Матвійовича.

– Ти можеш робити все, що забажаєш! – образився чоловік. – Я їду у відпустку з тобою чи без тебе! Мої аргументи для тебе нічого не означають! Сидіти всю відпустку біля нездужого старого до моїх планів не входило! Я не для того працював увесь рік!

Марія все ж сподівалася, що Олексій одумається і залишиться, але, прокинувшись вранці, не побачила вдома ні чоловіка, ні його валізи.

«Та ну його, цей синівський обовʼязок ! Та ну його цей сором і совість! Я спустошений і втомлений!» – думав Олексій під стукіт коліс, поїзда, що вирушав. – «Я маю право на відпочинок!

Поки дружина доглядала його  батька, витрачаючи на це свою відпустку, Олексій релаксував у санаторії.

Він тільки один раз взяв слухавку, коли йому зателефонувала Марія, і то лише для того, щоб попросити – не турбувати його під час відпустки.

На другий тиждень перебування на відпочинку Олексій познайомився з жінкою, яка працювала офіціанткою у кафе неподалік. У них закрутився роман, який і не думав закінчуватись до кінця відпустки Олексія.

Як це зазвичай буває – у рідному місті можна не зустріти жодного знайомого у величезному натовпі на якомусь масовому святі, натомість у маленькому санаторії несподівано зустрічаються земляки, яких не бачив уже сотню років.

Ось і Олексій потрапив разом зі своєю пасією у поле зору давніх друзів, на його біду, які відпочивали в цей же час, у цьому ж місці. Здивовані друзі, тактовно не стали виявляти свою поінформованість Олексію, але повернувшись до міста, все ж таки поцікавилися у Марії – чи не розлучилися вони з чоловіком?

Багатозначне мовчання і негативну відповідь Марії вони зрозуміли правильно. Тим більше, час, коли Олексій мав повернутися додому, вже минув. А від нього тільки-но прийшла одна-єдина СМС: «Затримуюсь – немає квитків!»

Марія плакала, переживала, і це не сховалося від свекра. Інформація про шашні Олексія дійшла і до Івана Матвійовича.

– Ось же негідник! – вигукнув в гніві батько Олексія. – Хіба це син? Хіба чоловік? Це зрадник! Кинути дружину, яка знехтувала своєю відпусткою, своїм відпочинком, щоб доглядати старого, який і родичем їй не доводиться! Яким же негідником треба бути!

– Іване Матвійовичу, будь ласка, заспокойтеся! – Переживала Марія. – Вас зараз знову спина схопить, а в мене відпустка закінчується. Давайте, ось, випийте чай з м’ятою і з медом. Він заспокоює. Я переживу. Син у нас вже великий. Не пропаде. Я влаштуюсь на роботу в ту фірму, куди чоловік не пустив. Мене знову туди кликали – місце звільнилося.

– Марія, – Іван Матвійович не міг стримати сліз. – Пробач нас із Валею. Слава богу, вона вже не побачить цього сорому. Сам не знаю, як ми такого сина виростили. Ну, нічого!

Олексій повернувся за місяць. Виявляється, він звільнився віддалено.

– Марія, мені потрібне розлучення, – заявив він, приїхавши до Марії. Квартира це була її і претендувати Олексій на частину житлоплощі не міг. Але він мав інший план. Отримавши від Марії згоду на розлучення, він подався до батька.

– Батьку, я їду з міста і знову одружуся. Мені потрібна моя частка від квартири та від дачі, – одразу перейшов до справи Олексій.

– А ще що тобі треба? – образився Іван Матвійович. – У тебе ще нахабства вистачило заявитися до мене? Очі відкрий! Я поки що живий! Яку тобі частку? Ти тут, біля мого ліжка, сидів, поки я ворухнутися не міг? До магазину бігав, до ванни допомагав дійти. З ложечки годував мене. Ти? Чи не ти! Ну і на що ти зараз тут права качаєш? Просиш щось? Немає тут твоєї частки! Все відписав Марії та онукові. А якщо ще раз з’явишся, я за себе не ручаюся.

Не чекаючи від батька такої відсічі, Олексій, здивований, повернувся до курортного містечка, везучи із собою свідоцтво про свободу. Дівчина його, дізнавшись, що немає в її кавалера ні грошей великих, ні свого житла, помахала йому ручкою і тут же закрутила роман із новим директором кафе, де працювала.

А Олексій поїхав на заробітки, сварячи долю і розуміючи, що своїми руками зруйнував своє життя і дороги назад у нього немає.

Plitkarka

Повернутись вверх