Валентина та Михайло познайомилися у пекарні. Михайло часто заходив туди по свіжу випічку, а одного разу за прилавком опинилася вона – дівчина його мрії. Чоловік Валі теж сподобався, було в ньому щось особливе. Вона одразу звернула увагу на відсутність обручки. Але це нічого не означає, не всі чоловіки носять обручки. А він одразу видав, що живе з мамою.
– Мама любить із корицею, а мені з маком. І ще коробку еклерів із вершками. Вони такі смачні у вас.
– Ось вам булочки для вас і вашої мами, і еклери.
– Теж для нас. А ви коли звільнитесь? Я хотів би вас запросити на прогулянку або провести додому.
– Дякую, але я на машині. Сьогодні мені зовсім ніколи, можливо наступного разу. Вибачте, у мене є наступний клієнт.
– Валя, мені дуже сподобалися ваші корзинки. Я б хотіла замовити на свій ювілей великий торт. Тільки мінімум цукру, якщо це можливо.
– Ми можемо замінити цукор… І взагалі, у нас є спеціальні рецепти без цукру і для правильного харчування. Ось тут сідайте, подивіться, а я до вас підійду за п’ять хвилин.
– Це те, що треба. Ти диво.
– Валя, ти справді диво. Я чекатиму на нашу зустріч.
***
За півроку Михайло зробив Валі пропозицію.
– Між нами не повинно бути жодних недомовок. У мене мережа пекарень, і я можу іноді працювати у будь-якій з них. Мити підлогу або стояти за прилавком, а також працювати на кухні. Тебе це не повинно дивувати. Я змалку цим займаюся.
– Твоїх? Але назва…
– Мама починала, а назву я міняти не збираюся. Це її ім’я.
– Я навіть не підозрював.
– Я спеціально не говорила. А тепер розкажи мені свої секрети.
– У мене немає секретів. Мама, сестра, ось і вся моя сім’я. Щоправда, є ще інші родичі: два брати мами та її сестра. Вони всі живуть у передмісті. Мама вийшла заміж і переїхала до батька. Пізніше його не стало, а мамі дісталася трикімнатна квартира. Вся рідня вважає, що їй пощастило. Кожному по кімнаті. Потім сестра вийшла заміж та поїхала до чоловіка. Ось і все. Квартира у нас велика, житимемо з мамою.
– Ні. Я зі свого будинку нікуди не поїду, господаркою на чужій кухні не буду. Тому є й інша причина, зі мною живе бабуся, її я не залишу. Можна купити спільну квартиру, а можна просто жити у моїй оселі. Друге для мене зручніше, але якщо ти не захочеш, то все вирішимо із квартирою.
– Я не звик до сільського життя.
– Чому ти вирішив, що буде сільське життя? Будинок великий та упорядкований.
– Вибору у мене схоже нема.
– Ну ти сам уяви, як я переїду до вас із бабусею.
Ользі Петрівні Валя не сподобалася.
– Дуже вона у тебе ділова. Захотіла тебе одразу, а ти й вуха розвісив, – тихо сказала мати Михайлу відразу після знайомства. – Бачила я її в пекарні, підлогу вона там вчора мила. Господині так не поводяться. Тебе до села! Я вибралася, а ти назад.
– Мамо, це не село.
– Вона спеціально так каже, потім перебереться до нашої квартири, і не виставиш її.
– Що ти таке кажеш?
– А те і кажу! Ти ж добрий фахівець, успішний, красень, з квартирою, машиною, великою зарплатою, ось вона і вчепилася.
– Мамо, скоріше все навпаки. Вона гарна, ділова, успішна. Дохід у неї не менший за мою зарплату.
Усю розмову Валя чула, майбутня свекруха не соромилася її присутності. Валя була в іншій кімнаті, навіть підслуховувати не довелося. Вона встала і тихо вийшла. Сперечатись і доводити було не в її правилах.
***
– Валю, пробач маму. Вона це не зі зла, просто дбає про мене. Тепер вона все знає про тебе і згодна на наше весілля. Вона сходила та навела довідки.
– Ось як! Тобто тепер я гідна тебе. Вона все дізналася.
– Не все, але головне. Нам треба познайомитись з твоєю бабусею. Мама хоче поїхати з нами.
– Оцінити будинок. Ні, наступного разу. Бабусю я привезу в кафе, там вони й познайомляться. Заодно обговоримо деталі весілля. Думаю, зробимо скромну урочистість, тільки для родичів. У мене бабуся та дядько. Та й ти перерахував своїх рідних. До мене ми можемо поїхати просто зараз, бабуся завжди рада гостям.
– Давай зараз.
– Добре.
***
Знайомство відбулося. Михайло всіляко намагався сподобатися Тетяні Валентинівні, бабусі Валі. І він їй сподобався. А йому дуже сподобався будинок. Михайло навіть потай зробив кілька фотографій для мами.
Ольга Петрівна та Тетяна Валентинівна також познайомилися. Чи сподобалися вони один одному? Це не має значення. Не їм жити разом. Весілля відбулося і Михайло переїхав до Валі. Звик одразу. Цілий рік жили мирно та спокійно. А потім у гості зачастила свекруха.
– Добре у вас. Так і залишилася б тут назавжди. – Натякала вона, але залишитися ніхто не пропонував.
А трохи згодом з’ясувалося, що Михайло ще до весілля взяв великий кредит для сестри на придбання квартири. Платити мав він. Мати наполягла на допомозі. Сестра розлучилася з чоловіком, а нещодавно переїхала до матері з двома дітьми. Нічого б і не дізналися, але він втратив роботу. Спочатку він вдавав, що працює з дому, але коли заощадження скінчилися і платити стало нічим все таємне стало явним. Першою дізналася мати, їй почали дзвонити та надсилати листи, прописаний Михайло був у неї. Вона вирішила, що Валя дісталася до грошей її сина. З рішучим виглядом вона увійшла до їхнього будинку.
– Ну що отримала, а мій не розумний розвісив вуха. Все з нього викачала, копійки не залишила. А тепер він ще й у боргах. Ось як ти все поясниш? Ти розвиваєш свої пекарні, мій син на тебе працює, а грошей не має.
Валя уважно вислухала її тираду. Вона не особливо розуміла, але, бачачи розгублений вигляд чоловіка, відповіла.
– Які борги? Я не потребую його грошей, він живе тут на всьому готовому, на мене не працює. Свої гроші він залишає на відпустку. За його рахунок я не розвиваюсь.
– Не кажи мені нічого. Я сама все знаю! Де може бути його заробітна плата, як не в тебе?
– Це краще в нього спитати. І про борги також. Михайле, поясни мамі і мені.
– Мовчи, Михайле!
– Це ще чому? Ви влетіли сюди, влаштували розбірки, а тепер і не бажаєте його слухати. Викладайте все. Михайле! Які борги?
– Мовчи.
– Мамо, все одно вже час розповісти. Грошей немає тому, що я втратив роботу. Шукаю нову.
– Ти ж сказав, що працюєш із дому. – сказала Валя.
– Я намагався… працювати, шукати, але…
– Досить тягнути кота за хвіст. Говори про борги.
– Мовчи! – Знову вигукнула мама.
– Секрети? Ось і розбирайтеся з ними самі. Мене не вплутуйте.
– Ніхто тебе й не питає.
– То це і зрозуміло. Борги ваші.
– А ось ти помиляєшся. Ви одружені, значить і борги навпіл. Михайло платив, тепер твоя черга. Від тебе не зменшиться, можеш продати одну пекарню.
– Значить, вони є. І великі.
– Звичайно, великі. Два місяці прострочення. Через вас моя дочка може позбутися квартири.
– Квартири? Дочка?
– Квартири ще немає, йде будівництво, але якщо не платити, то…
– А Михайло не платить? А борг на ньому? Я нічого не знаю про це. Коли було взято кредит?
– Яка різниця!
– Велика. Я так підозрюю, що все сталося до весілля. Михайле!
– Так, за півроку до весілля.
– І коли ти збирався мені сказати?
– Досить тиснути на мого сина, краще сплати борг. – вигукнула Ольга Петрівна.
– Зараз, біжу все продавати та рятувати вас.
– Ти не платитимеш?
– Ні.
– Михайле, скажи вже дружині щось!
– Чому ти мене не підтримаєш? Ти моя дружина, маємо спільний бюджет.
– Так? А куди ти подів свій бюджет? Віддавав гроші на квартиру сестрі?
– Що ти слухаєш її! Чоловік господар у сім’ї.
– Так, Валентино, ти маєш сплатити, а інакше…
– Ой, а що буде?
– А інакше я піду прямо зараз із мамою.
– Іди.
– Ти пошкодуєш.
– Іди.
– Точно?
– А ти не хочеш? Але ж треба показати свій чоловічий характер. Збирайся, не забудь залишити ключі.
– Валентино, не треба так гарячкувати. Адже Михайло у мене хороший, спокійний, все для сім’ї. – Ольга Петрівна вирішила зупинити суперечку, але було вже пізно. Її син уже вийшов із валізою.
– Прощайте, якщо щось лишилося, то я вам сама привезу. Тут вам нічого робити.
Валя зачинила двері, плакати не було коли. Потрібно було їхати, в одній із пекарень велике замовлення, потрібна допомога.
Вона сама подала на розлучення. Майно ділити не довелося. А ось Михайло знову став жити з мамою, а тепер ще із сестрою та племінниками. Він шкодував, що погодився на вмовляння матері взяти кредит для сестри. Роботу знайшов, із боргом упорався, а тепер попереду ще багато років кредиту.
