– Знову гроші приніс, даремно ти йому віриш, Ларисо, де от він їх заробив? – бурчала до Василька бабуся.
А він знову приніс додому сумки з делікатесами, новий телевізор днями купив їм, пральну машинку. А вони все були незадоволені!
Хоча ні, це бабуся, а мама Васильку вірила, казала своїй матері.
– Мамо, ну що ти у всьому тільки погане бачиш, жити якось треба! Зараз такі часи, Василько у нас у домі єдиний чоловік, ось він і старається. Він вчитися через нас не пішов, а на що нам жити? – тут мама починала плакати, що їй і найгірше, що син у школі так вчився добре, а вона роботу втратила, та й у бабусі пенсія мізерна. От і пішов Василько працювати у валютний обмінник, а що робити? Але незабаром все налагодиться, і Василько обов’язково піде вчитися далі!
Мама у Василька дуже хороша, вона його з дитинства привчила бути чесним і добрим.
А ще мама була невіруюча і бабусі не дала охрестити Василька, що це ще за забобони! Ось із цим він був згоден, і справді ні до чого.
Хоча зараз він би собі хрест почепив на товстому ланцюзі, як у Андрійка.
Васильку дев’ятнадцять скоро, вони з хлопцями справжні мужики, різними темними справами займалися.
Ось цим Василько і промишляв, і до сорока п’яти років заробив собі пристойний капітал.
Тільки одружитися він так і не зібрався.
Перша його любов, її так і звали – Любов, Василько втратив, її не стало.
А тепер він був закохався в Ольгу. Але вона обрала іншого, звичайного, нічим не примітного мужика.
Живуть вони поряд, Василь щодня їх бачить, Ольга на свого Кирила досі дивиться закоханими очима. У них і донька вже є – Поліночка, така ж красуня, як і її матуся.
Василь усе про них знає, він сам влаштував, що вони подружилися.
Підставив свій дорогий джип, коли Ольга біля будинку паркувалася. Вона й в’їхала в нього, коли задню здавала.
Зі своєї машини вискочила, злякалася, вибачатися стала.
– Вибачте, ми все оплатимо, я навіть не зрозуміла, як це сталося?
А Василь стояв і насолоджувався її вибаченнями, а потім щедро, по панськи, їй сказав:
– Та не хвилюйтеся так, я теж винен, вирішимо, тут вина взаємна, та й у мене страховка. Ну, скажу їм, що машина стояла, і хтось стукнув, а я й не знаю хто!
І Василь розсміявся і руками розвів, мовляв, не питання, у нього в житті немає труднощів…
А потім якось і з її чоловіком Василь познайомився, і вони повели Василя до себе. Квартирка так собі, але видно, що стараються обидва, працюють, доньку виховують.
Спочатку Василь думав, що він зможе привабити Ольгу, на нього жінки всі липнуть, бачать, що він дядько при грошах.
Але вона ніби не помічала його поглядів і бентежилася від дорогих подарунків, коли він до них на день народження приходив, говорила своїм ніжним голосом, що хвилював його душу:
– Ну що ти, Василько, це ж шалено дорого я не зможу це взяти, ну не треба, навіщо?
Василь бачив, що їй хочеться взяти цей подарунок, але не хоче чоловіка образити, адже Кирило не може їй подарувати. А Василько може, і спокушає її своїми подарунками.
Василь тоді по молодості не розтринькав гроші, а капітал зберіг. Тепер він бізнесмен, мати думала, що він навчався, а він диплом купив, що він юридичний закінчив. Мама всьому вірить, радіє за сина, а бабусі вже немає, нікому більше бурчати на нього.
Коли у Ольги та Кирила син народився, Василь їм візочок купив, ліжечко та купу дорогих іграшок.
Ольга була просто приголомшена, вони заздалегідь нічого не купили, прикмета ж погана. А тут Василько в день виписки приїхав, та як почав розвантажуватись на очах у всіх, круто вийшло.
Кирило до нього тоді підійшов,
– Слухай, ну це занадто, ми хоч і друзі, але…
А Василь його зупинив:
– Облиш, друже, ти ж бачиш, що в мене крім матері немає нікого. А у вас діти, ну я ж можу купити, мені це не вартує нічого, я ж по-дружньому!
Пізніше Кирило розповість йому, коли вони відзначали народження хлопця його, що в них із Ольгою батьки товаришували, бізнес удвох робили, але нажили проблем.
Ольгин батько тоді все, що було, продав. І без нічого залишився. А бвтько Кирила не пережив цього, гульбанити почав, немає його вже. А так би він теж мав хороший бізнес, але що тепер вдієш, це були такі часи. Кирилу з Ольгою тоді років із десять було, вони в одному класі вчилися.
У Кирила морозець пройшовся по шкірі. Він поміж справою уточнив прізвище Кирила – ну точно, вони тоді добрий куш зірвали. Це вони бізнес у них і відібрали тоді.
– Давай ти будеш хрещеним Максиму, Василько? Ти стільки для нас добра зробив, будь ласка! Тільки не подумай, що це якась користь, душа в тебе добра, я хочу, щоб ти був його хрещеним, – несподівано за кілька днів попросила його Ольга, вона озирнулася на чоловіка і було видно, що це їхнє спільне рішення.
– Ну так, Василько ти нам став найближчим другом для всієї родини, Поліна тебе обожнює, та й Максим теж, навіть не плаче при тобі, відчуває, що ти не чужий.
Ольга та Кирило посміхалися і дивилися на нього запитливо.
А Василь раптом розгубився.
Він останнім часом себе взагалі дивно почував.
Чи то став сентиментальний, чи ще щось. Кажуть навіть схуд, мабуть від того, що зрозумів – не добитися йому Ольги, не та жінка.
І від цього розуміння Василю ще гірше, адже саме про таку жінку він завжди мріяв…
– Та я ж… та я ж нехрещений, ну якось мати була проти, ось так і живу, – усміхнувся Василь.
– Та якщо ти згоден, ми зачекаємо, у будь–якому віці можна охреститися, якщо ти готовий, звичайно, – запропонував Кирило.
І Василь вирішив, що це непогано буде, тоді він зможе частіше у них бувати і до Ольги бути ближчим. Він же буде хрещеним батьком її сина, та й звучить непогано – хрещений батько!
– Ну, якщо зачекаєте, то я мабуть… погоджуся бути хрещеним цього хлопця, а що, у мене своїх немає, то буде в мене хоч хрещений синку, га? – і Василь хитро підморгнув Кирилові.
Але той спокійно витримав його погляд, – Дякую, Василько, ти нам і справді близький друг, – і Кирило потиснув Василеві руку…
Коли Василь сказав матері, що йому треба терміново охреститись і нехай її подруга хрещена тітка Ліда домовиться, мама здивувалася. Але Василь сказав, що не жартує, він так вирішив, і мама відразу все влаштувала. І за кілька днів Василь поїхав у невелику церкву на околиці.
Дивно, але священника звали як і Василя, тільки він старший був набагато. Дізнавшись, що він має перед ним сповідатися, Василько хотів відмовитись. Але потім у них зав’язалася бесіда, і слово за слово, священник його розговорив. Та так, що Василько, як на духу, все своє життя йому виклав, усе, що вантажем у нього лежало.
І ніби не мучило раніше, а тут раптом запалило, розібрало його до гіркоти, захотілося розповісти, з душі скинути камінь.
Вислухавши його уважно, священник несподівано запропонував: – Ти дорослий, тобі самому при хрещенні хрещений не обов’язковий. Але в тебе було багато тяжких випробувань, і щось мені нагадує, що я сам маю бути твоїм хрещеним. Та й до того ж ти мій тезка…
З церкви йшов Василь, наче тягар тяжкий скинув.
А вночі йому раптом бабуся наснилася і сказала щось незрозуміле, що вчасно він встиг, що тепер Василько душу свою збереже, недаремно вона там за нього просила…
Прокинувся, нічого не зрозумів, тільки зрозумів, що світло на душі. З цим почуттям і пішов він хрестити сина своїх друзів Максима.
Через пів року Василь випадково дізнався, що дуже слабий.
Лікарі сказали, що це не просто так і спробують його вилікувати, але шкода, що так пізно це з’ясувалося.
Матері Василь нічого не сказав.
А ось Кирилові та Ользі розповів, що йому недовго залишилося, і склав заповіт на свою матір, і на хрещеника свого Максима.
Як же ж Ольга плакала, обіймала Василя.
Ах, якби вона його з іншого приводу обіймала, а так це було смішно, ніби оплакувала.
Василь зняв її руки зі своїх плечей, підморгнув їй,
– Та гаразд, Олю, нащо ти так засмутилася? Ти не знаєш, що люди ніколи не зникають, а просто переходять в інший світ? Тих, хто кращі, забирають раніше. Чи тих, хто як я, багато в житті встиг і досяг, ясно? – І Василь гордо посміхнувся. – Так що класно, що я встиг сам охреститися і став хрещеним батьком для Максима. Тепер я зверху, звідти, йому допомагатиму, буду його Янголом-охоронцем, а як же, адже я його хрещений!
Кирило потиснув Василеві руку і обійняв його,
– Облиш, у мене є лікарі знайомі, вони роблять чудеса, вони допоможуть.
І лікарі справді полегшили Василеві стан, адже йому ставало все гірше і гірше…
Те, що він іде, Василько якось зрозумів одразу, коли раптом все його недовге життя проскочило перед очима. І він подумав, ну треба ж, що я відхопив у молодості я їм багато разів повернув, може мені хоч це зарахується?
І тут душа його відлетіла, легка від покаяння і тепер уже вільна…
…Мама Василя важко пережила відхід сина, він був ще зовсім молодий! Якби не Ольга та Кирило, вона б напевно не витримала.
Але тепер вона не одна, Поліна та Максим її бабусею називають. А Ольга та Кирило дбають про неї, як про рідну.
А ось Максим росте таким шибеником, але завжди якимось дивом виходить із найважчих ситуацій.
Немов у нього є Янгол0охоронець, і схоже дуже хороший і дбайливий цей Янгол.
Тепер і мама Василя Лариса Андріївна в це вірить, і їй навіть іноді думається, що це її син Василько – той найсильніший, добрий і дбайливий, її єдиний чоловік у домі, схоже він і є Янгол-охоронець свого маленького хрещеника…
