Яна вперше побачила Романа у восьмому класі. Він переїхав до міста до бабусі після того, як не стало його батьків.
Худорлявий хлопець із темно-сірими очима і трохи сором’язливою усмішкою одразу сподобався Яні.
А потім виявилося, що він не лише симпатичний, а й розумний, начитаний, серйозний.
– Я з ним одружуся, — заявила Яна подрузі Люді.
– Ха-ха! А ти в нього спитала? – засміялася Люда.
– Він теж цього хоче, тільки поки не зрозумів.
– Ну ти даєш, фантазерка!
Але все так і вийшло.
Тиждень молоді люди придивлялися один до одного, а потім потоваришували і вже практично не розлучалися.
Хоч і вступили після школи до різних інститутів, але зустрічалися щодня.
А коли обом виповнилося 18 років, одружилися, нікого не повідомивши.
Втім, мати давно вважала свою дочку самостійною та особливо не контролювала.
Дізнавшись постфактумом новину про заміжжя дочки, вона знизала плечима і сказала, що годуватиме її тільки поки та навчається у вузі.
Бабуся Романа теж проблем із цього приводу влаштовувати не стала. Запропонувала молодим жити в неї, але сказала, що на повне утримання їх не може взяти.
Фінансові проблеми аж ніяк не хвилювали подружжя. Вони обидва із задоволенням навчалися та підробляли, плануючи після отримання дипломів влаштуватися на хорошу роботу, купити простору квартиру, народити дитину (ні, двох) та жити разом довго та щасливо.
Все йшло за планом. Роман влаштувався на місцевий завод інженером і йому пророкували гарне кар’єрне зростання.
Яна працювала дизайнером в архітектурному бюро і теж добре заробляла.
Вони купили квартиру в іпотеку і вирішили, що тепер саме час народити первістка, але нічого не виходило.
— Ми вже всіх спеціалістів обійшли, — плакала Яна на кухні в Люді.
Та вискочила заміж на другому курсі інституту, народила сина, взяла академічну відпустку та насолоджувалася роллю дружини та матері.
Благо її чоловік міг гідно забезпечувати сім’ю, включаючи свою маму.
— І що вони кажуть? – співчутливо запитала подруга.
— Кажуть, що обидва ми абсолютно здорові! Але так буває. Радять відпустити ситуацію та просто чекати…
— То зачекайте…
– Люда! Мені 26 років! Куди ще чекати?!
— Ну, люди й без дітей чудово живуть… Що Роман каже?
— Він теж нікуди не поспішає… У нього повно роботи, раз у раз у відрядження їздить.
Каже: “Кохана, може, просто ще не час”.
– Ось! Золотий чоловік у тебе! Слухай, а може, тобі іконі якийсь помолитися чи до бабусі-знахарки сходити?
– Людо!
— Гаразд, гаразд — не хвилюйся. Все буде добре.
Хоч і насварилася Яна на Люду за її пораду, але задумалася — може, справді, якісь вищі сили попросити про допомогу?
А що? Відомі ж випадки… Остаточне рішення ухвалити вона не встигла…
Того дня була чергова річниця знайомства подружжя – 13 років. Саме її, а не день одруження, вони завжди відзначали романтичною вечерею.
Рома саме повернувся з чергового відрядження і звітував керівнику про успіхи, але обіцяв з’явитися на вечерю.
Яна поверталася додому з магазину з делікатесами до святкового столу, але біля під’їзду зупинила її незнайомка.
— Вибачте, ви Яна? — невпевнено звернулася до неї блондинка з сильно підведеними блакитними очима.
– Так… А ви хто?
— Я — Юля, мати дітей вашого чоловіка та його кохана жінка, — закинула підборіддя білявка.
— Ви, мабуть, щось плутаєте…? – оторопіла Яна.
— Вашого чоловіка звуть Роман, він працює інженером на заводі, сьогодні повернувся з відрядження.
— Так… Звідки ви знаєте?
— Зазвичай «відрядження» Роман проводить зі мною та дітьми, — посміхнулася Юля. — Сьогодні вранці він відводив наших синів до дитячого садка.
Сашко та Сергій, одному три роки, другому чотири.
— Нісенітниця якась… Ви мене… нас із кимось переплутали.
Юля важко зітхнула, якось співчутливо подивилася на Яну і дістала телефон:
– Дивіться.
Яна дивилася і не вірила своїм очам. Її Роман, такий щасливий, обійнявшись із Юлею, що сміється, і двома хлопчиками, так схожими на нього…
Вона швидко вигадувала, що відповісти розлучниці, як піти, не розплакавшись при ній. І тут з’явився сам «винуватець урочистостей».
Широко посміхаючись, з величезним букетом квітів він вийшов з машини і, розкинувши руки, ступив до Яни, примовляючи, як скучив.
В останній момент він побачив Юлю і різко зупинився, ніби перед ним з’явилася стіна:
– Ти-и-и? Що ти тут робиш?
— Романе, мені набридло просто! Ну що таке, справді? У нас справжня родина, діти тебе обожнюють, я теж, а ти все не можеш визначитися! — Юлю, здавалося, анітрохи не збентежили запитання чоловіка.
— Але ж не можна так…
– А як можна?!
— Так, Романе… Вважаєш, що твоя поява… біля нашого дому — це найгірше? – подала голос Яна, хоча їй зовсім не хотілося розмовляти з чоловіком. І бачити його також.
– Яна, я тобі все поясню! — з відчаєм вигукнув чоловік.
– Не треба. Мені вже пояснили.
Наступні кілька днів Яна провела немов у якомусь в’язкому тумані. Вона ледве чула слова-виправдання з боку Романа, його спроби вибачитись, але ніяк на них не реагувала .
Краєм свідомості вона зрозуміла, що чоловік зібрав речі і пішов, залишивши її одну в їхній просторій квартирі, де вони разом мали ростити своїх дітей.
Потім начебто з’явилася Люда, яка заявила, що зателефонувала подрузі на роботу і сказала, що вона занедужала.
Люда намагалася напувати її по черзі чаєм та краплями. Яна не хотіла нічого пити.
Тільки після того, як подруга казала, що зараз викличе швидку , Яна сказала, що з нею все нормально і попросила Люду повернутися до своєї родини.
Вона місяць майже не виходила із дому. Вибиралася лише до цілодобового супермаркету ночами.
Пити Яна не любила і не вміла, тож своє горе заїдала. Шинкою та цукерками, сирокопченою ковбасою та тістечками, солоним оселедцем та морозивом.
Усім, що вона забороняла собі довгий час, ведучи здоровий спосіб життя, щоб…
Щоб що? Ах, так! Щоб народити дитину від коханого чоловіка… Який обійшовся у цьому питанні без неї.
— Яна, ти скоро у двері не проходитимеш!— одного разу не витримала терпляча Люда, яка регулярно відвідувала подругу і намагалася повернути її до життя.
— Та начхати! — Яна діставала з холодильника чергове тістечко.
— Я матері твоїй скаржусь! До речі, вона приходила? Дзвонила хоча б?
— Дзвонила. Сказала, що це все дрібниця. Мільйони людей розлучаються, і це не привід розкисати.
У неї там нове кохання, їй не до мене…
– Свята жінка! — підвела до стелі руки Люда. – Так, а ти закінчуй зі своїми переживаннями!
Ми зараз із тобою поїдемо відпочивати. Так! На турбазу! Мене свекруха відпустила на три дні! Уявляєш?! Збирайся!
Як Яна не намагалася відмовлятися, Люда переконала її взяти якісь речі і майже запхала в свою машину.
На турбазі вони оселилися у затишному будиночку. Бродили ще засніженим лісом, каталися на лижах, смажили шашлик і розмовляли.
Спочатку розливалася солов’ями тільки Люда, але потім розговорилася і Яна.
На другій лижній прогулянці вони познайомились із трьома чоловіками, які приїхали на турбазу на вихідні.
На подив подруг, нові знайомі, захоплювалися катанням на лижах, а також приготування м’яса на свіжому повітрі.
А один із них — Андрій — явно зацікавився Яною. Щоправда, помітила це лише Люда.. Яна на знаки уваги нового знайомого не реагувала.
Наступного разу вона несподівано побачила Андрія за чотири місяці — буквально зустрілася з ним у своєму офісі.
Виявилося, що чоловік працював системним адміністратором і був викликаний на допомогу їхнім фахівцям, які чомусь не змогли впоратися із масовою проблемою у системі.
– О! Привіт! — Андрій явно зрадів, побачивши жінку.
– Привіт! – Яна його не впізнала.
– Ти не пам’ятаєш мене? Зима, турбаза, лижі…
– Ах, ну так! Ти…?
– Андрій!
– Точно! – Яна посміхнулася.
– Цього разу ти від мене не втечеш! – твердо заявив Андрій.
Вони разом пообідали у сусідньому кафе. Яна дізналася, що Андрій у розлученні вже три роки. З колишньою дружиною залишилися двійнята — син Іван та дочка Аліса.
Він за ними дуже сумує, але відвідує рідко. Екс-дружина знову вийшла заміж і спілкуванню колишнього чоловіка з дітьми не дуже рада.
Яна розповіла, що теж у розлученні, сухо озвучивши причину розлучення з Романом. Вона не бачила його вже кілька місяців, але їй все ще було важко згадувати про його зраду.
Яна та Андрій почали зустрічатися, а через півроку одружилися. Жили у квартирі, яку Роман під час розлучення залишив колишній дружині.
Яні здавалося, що її життя налагодилося. Вона знову почала мріяти про дитину, обговорювала це з Андрієм. Той підтримував дружину, але без ентузіазму.
Яна цього не помічала, інакше не раділа б так, коли в неї сталася затримка.
— У мене тобі сюрприз! — радісно заявила Яна Андрію за рік після їхнього весілля.
– Що за сюрприз? – насторожився чоловік. Він не надто любив сюрпризи.
– Ось! — Яна, посміхаючись, простягла йому тест, який показував дві смужки. – Я ще до спеціаліста не ходила, але я прямо відчуваю – скоро у нас буде малюк!
Яна продовжувала говорити щось і зупинилася, побачивши, як змінилося обличчя Андрія.
— Ти чого, Андрію?
— І з ким ти мені зраджуєш? – примружився чоловік. — І як давно ти мене обманюєш?!
– Я?! Тебе? Що за нісенітниця?! Я не з… — Яна не встигла договорити, як Андрій раптом схопив чашку, що стояла на столі, і запустив її об стіну.
– У мене не може бути дітей! — пошепки сказав він. — Ніколи!
— Що ти кажеш? В тебе двоє…
— Саме так! І через півроку після їхнього народження я зрозумів, що більше не хочу! Не бажаю! І зробив процедуру. Тож не обманюй мене про свою вірність!
— Що ти зробив? Чому я дізнаюся про це тільки зараз? Ти ж знав, як я хочу мати дітей!
— Ну, вибач! – Андрій картинно розвів руками. — Я закохався в тебе, як… Просто дуже сильно! І не хотів тебе втрачати. Сподівався, що згодом ти забудеш про ідею народити дитину.
– Забуду?!
— Ну, а що?! Без дітей набагато прекрасніше жити — повір мені! То хто твій батько?
Яна не дослухала чоловіка, вискочила з квартири, в чому була. Та що це таке?! Ніби наврочив її хтось?!
Тьху ти! Як Люда вже думати почала! А що ще думати, коли другий чоловік у її житті виявляється зрадником?! Навколо обман!
— Отак. А я й не вагітна зовсім. Збій якийсь в організмі стався. Спеціаліст пояснював, але я не запам’ятовувала. Яка різниця? – закінчила розповідати свою історію подрузі Яна. Цього разу вона не плакала.
— Слухай, я, мабуть, перестану дивитися свої улюблені серіали, — цікавитимусь лише твоїм життям, — задумливо простягла подруга.
– Люда!
— А якщо серйозно, Яно, … твій Андрій, звичайно негідник! Може, й добре, що ти від нього не завагітніла. Що робитимеш?
– Як що? Розлучуся, звичайно. Терпіти поряд з собою такого я не збираюся!
– Вирішувати тобі. А взагалі — не переймайся. Бог любить трійцю. Наступного разу чоловік у тебе буде що треба.
Незважаючи на гарячі прохання Андрія пробачити його, Яна з чоловіком таки розлучилася.
Через три роки вона одружилася зі Станіславом, який прийшов до них у офіс, щоб замовити проєкт заміського будинку.
У них народилися дві дочки. Про колишніх чоловіків Яні навіть нема часу згадувати.
