Дощ лив три дні поспіль. Лив, іноді затихаючи, перетворюючись на рідкісні краплі, а потім знову накривав, як з відра.
Розмитою сільською дорогою повільно їхав білий старенький автомобіль. Машину хитало з боку на бік, часом вона буксувала. І водій уже думав, куди бігти по трактор, коли вони застрягнуть.
– Вибрала ж час твоя мама занедужати, – без злості бурчав чоловік, який сидів за кермом, до жінки, пухкенької, років п’ятдесяти з гарними кучерями.
Дружина сиділа поруч, напружено вдивляючись у дорогу.
– Зовсім трохи залишилося, Сергію. Вже в село заїжджаємо. Може й не застрягнемо.
– Може, й не застрягнемо, – спокійно кивнув Сергій. – Вже майже доїхали. Застрягнемо на зворотньому шляху. А твою маму ще в лікарню везти треба. Я правильно зрозумів?
– Найімовірніше, – сумно видихнула Катерина, кивнувши кучерявою головою.
Кучері вона накрутила з самого ранку. Думала, підуть із чоловіком в ресторан на честь його дня народження, що збігся з вихідним. А тут дзвінок із села. Мама пішла в курник по яйця і послизнулася…
– Нога моя, нога, – казала жінка похилого віку в слухавку. – Я на неї стати не можу. На подвір’ї сльота, послизнулась я. Приїдь швидше, Катю!
Легко сказати, приїдь! Не близько – сімдесят кілометрів до села. А з іншого боку, як мамі відмовиш, коли вона так просить жалісливо, що ні про яку швидку мова йти не може? Вона чекатиме на свою доньку, яка має відвезти її до лікарні.
Каті було лячно чоловікові про це говорити. Він уже свій парадний піджак дістав, попрасував його, передчуваючи вечірній похід у ресторан.
Звичайно, те що трапилося з мамою важливіше, і заради неї похід у ресторан можна відкласти. Але занадто часто мама смикала їх через всякі дрібниці. То в неї тиск і допомогти може тільки рідна дочка, то стіна в курнику обвалилася, і кури розбіжаться. Тут, звісно, потрібні руки зятя.
Катя з Сергієм раз на тиждень стабільно на село їздили. Чоловік стійко ставився до цих поїздок, але іноді хмурився, коли Любов Степанівна, мама Катерини, через явні дрібниці їх смикала, просто тому, що їй нудно.
Зараз привід був досить серйозний, якщо тільки Любов Степанівна не вдає. І Сергій, гучно видихнувши і злегка закотивши очі, почепив піджак на вішачок і прибрав у шафу.
– Ну, поїхали допомагати твоїй мамі. Не впевнений тільки, що за такої погоди ми зможемо доїхати до села. Швидше за все дорогу до села сильно розмило.
Дорогу справді розмило, але до села вони таки добралися.
Катя з Сергієм зайшли в хату й застигли від побаченого.
Любов Степанівна лежала на своєму старенькому дивані й охала.
– Довго ж ви їхали… Дивіться, яка нога, – відкинула вона ковдру зі своїх ніг.
Нога й справді виглядала не дуже.
– Мамо, ти йти зможеш? Обіприся на мене!
Катя хотіла допомогти матері дійти до машини, але жінка заохала ще сильніше.
– Та яке мені йти? Кажу ж, не можу. Я до дивану повзком добралася. Не можу, кажу, не тягни мене.
– Ну, тоді доведеться вас на руках донести, – усміхнувся Сергій і підхопив доволі важку Любов Степанівну.
Катя повнотою в маму пішла. У них взагалі в родині всі пухкі жінки, окрім доньки Каті – Людмили. Тій з фігурою більше пощастило, скільки б не їла, не повніла і навіть після пологів не набрала. Дочка Катерини та Сергія давно окремо живе. Вдало заміж вийшла. Живуть із чоловіком у його приватному будинку і виховують трирічного синочка.
Все начебто нормально. Катя й Сергій, які відзначили нещодавно тридцятиріччя спільного життя, можуть пожити для себе. Ось навіть у ресторан іноді ходять. Якби мама не смикала їх так часто.
Любов Степанівна охала над задньому сидінні машини.
– Ой, Сергію, обережніше. Трясе. Ти можеш якось акуратніше їхати?
Чоловік мовчав, підібгавши губи. Як поясниш тещі, що такою дорогою акуратніше не поїдеш. Аби тільки не застрягти. А дощ все ніяк не закінчувався.
Але Сергію пощастило і цього разу. Він виїхав з петляючою по полях розхлябаної дороги на трасу і видихнув.
Любов Степанівна не лукавила. Їй справді було важко. У лікарні виявилося, що у неї справді з ногою все серйозно. Черговий лікар дав рекомендації і розпорядився, щоб медсестра наклала гіпс. Із цим гіпсом жінку ледь у машину посадили. І тут вона почала…
– Ой, Катю, Сергію, як же ж я в селі одна буду? Я ж ходити не можу. Дочко, ти, може, на роботі відпустку візьмеш і поживеш якийсь час у мене, доки гіпс не знімуть? Я ж не зможу, їй-богу, не зможу!
Літня жінка голосила на задньому сидінні, витягнувши на нього загіпсовану ногу, а Катерина попереду невпевнено подивилася на чоловіка.
– Що робити, Сергію?
Вона звикла у всьому на думку чоловіка покладатися. Він у них у сім’ї все вирішував. Катя жила «як за кам’яною стіною», як заздрісно говорили подруги.
Зараз вона на чоловіка дивилася запитливо, бо їхати до села їй дуже не хотілося. Жити там в однокімнатному будинку зі зручностями у дворі, разом зі сварливою, часом дуже примхливою мамою, таке навіть у поганому сні не хотілося уявляти.
– Я навіть не знаю, – похитав головою чоловік, дивлячись у дзеркало заднього вигляду на Любов Степанівну, яка прислухалася до їхньої розмови. – Ну-у, може, твоя мама в нас поживе, поки гіпс не знімуть.
– Хороший у тебе чоловік, Катю, – радісно видихнула Любов Степанівна і зразу стало зрозуміло, що на таку пропозицію вона й розраховувала.
Відразу ж заплескала по кишені своєї витягнутої вовняної кофти, дістала звідти кнопковий телефон.
– Сусідці подзвоню, щоб за моїми курами доглядала.
Сергій із Катею жили у двокімнатній квартирі, яка дісталася колись чоловікові у спадок, від його батьків. Раніше, коли дочка Люда жила з ними, вони спали у великій кімнаті. Друга була дитячою. Після того, як Люда вийшла заміж, дитячу переобладнали в спальню.
Звичайно, Любов Степанівна розмістилася в цій спальні, а Сергію з дружиною знову довелося спати в кімнаті, яка вважалася залою, на дивані.
Сергій був людиною спокійною, впевненим у собі і готовий був миритися з тимчасовими незручностями. Однак ці незручності з кожним днем ставали все сильнішими.
Перші дні Любов Степанівна тільки лежала і командувала, що хотіла поїсти на обід, чи на вечерю. Але лежати літній жінці швидко набридло. Виявляється, вона змогла пересуватися і з гіпсом.
Жінка блукала по квартирі з палицею цілими днями, а, головне, ночами.
Любов Степанівни мала безсоння. Вночі їй хотілося то попити чайку, то в туалет, то просто походити по квартирі.
Вона не намагалася робити все тихо, завжди гриміла, наче спеціально. То каструльку на кухні впустить, то дверима з усієї сили гримне.
Щодня Сергій ішов на роботу невиспаним і починав дратуватися. Він любив чистоту і не гидував сам навести лад у квартирі, але зараз порядок наводити було марно. Любов Степанівна виявилася не найохайнішою людиною. А ще вона вважала, що змивати воду в унітазі щоразу необов’язково.
– Треба заощаджувати воду, – казала жінка.
Марно їй було щось пояснювати та просити. Любов Степанівна стояла на своєму.
Вона вирішила посадити розсаду і для цього змусила доньку розставити ящики землі на всі підвіконня. Потім їй захотілося поїсти пиріжків. Дуже любила вона пиріжки з кишкою. Кілька днів у квартирі стояв такий запах, від якого Сергію хотілося бігти, стрімголов.
Щодня, повертаючись з роботи, він чекав на новий сюрприз від тещі. Впіймав себе на тому, що повертатися не хочеться. Чоловік почав рахувати дні, доки тещі знімуть гіпс. Взяв того дня відгул, щоб особисто відвезти Любов Степанівну до лікарні, а потім у село. Мріяв, як вони відсвяткують із дружиною спокійне життя і нарешті сходять у ресторан.
Гіпс літній жінці зняли. Сказали, що з ногою все гаразд. Просто тепер треба поберегти себе, ще й через вік.
Під ручку із зятем Любов Степанівна повернулася до машини. Чоловік був веселим, як ніколи.
– Ну що, відвезти вас у село? Скучили, мабуть, за хатою і курми своїми? Чи заїдемо по Катю, щоб удвох вас відвезти?
– Та ти що, яке село? – невинно заплескала віями Любов Степанівна. – Ти ж був у кабінеті, коли мені гіпс знімали, чув, що сказав лікар. Поберегтись мені треба. Стара я вже. А як можна поберегтися, живучи на селі? Я тільки тепер зрозуміла, як важко там жити. Не зможу так більше, без зручностей, без умов.
– Що, хочете, щоб я вам у хаті туалет зробив? Я зроблю, – запропонував Сергій, ще не розуміючи, чого теща хилить.
– Не потрібний мені в хаті туалет. Село є село. Важко там все. Не зможу там більше, з вами залишуся.
У Сергія ніби серце вниз опустилося, на мить дихання перехопило. Рахуючи дні до від’їзду тещі, такого розвитку подій він не передбачав. Розумів, що не зможе так далі жити. Йому і так після роботи додому не хочеться повертатися, а вона хоче залишитися назавжди. Це просто неможливо!
Чоловік своїх думок озвучувати не став. Вирішив, що це має зробити рідна дочка, а не зять. Він уже уявляв, у якому шоці буде Катя, дізнавшись про плани мами.
Виявилося, що Катя в курсі. Вона була вдома, чекала на чоловіка з мамою і зачинила в кімнату двері, коли Сергій увійшов темніший за хмару.
– Знаєш, що мені твоя мама заявила?
– Що вона хоче з нами жити? – запитала Катя. – Так, я знаю. Вона твердить мені про це весь останній тиждень. Я просто не знала, як тобі про це сказати.
– Ти зараз серйозно? Що ти сама про це думаєш?
– Сергію, вона ж моя мама. Не можу я її виставити. Давай поживемо ще трохи з нею. Можливо їй самій набридне.
– Їй не набридне! Я в цьому певен. Вона всю дорогу з лікарні мені твердила, як не хоче більше повертатися у село. Я може зараз виглядаю в твоїх очах самозакоханим, але я не хочу і не можу. Або твоя мама їде, або ми розлучимося. Я не жартую. Для мене це настільки важко, що я це зроблю. Це не життя, це якесь існування.
Не секунду Катя злякалася. Стільки років разом з чоловіком, вона добре його знає. Такими речами Сергій жартувати не стане. А з іншого боку, чи не зможе він з нею розлучитися? Ні, точно не зможе!
Катя й сама не мала бажання жити з мамою, та й зробити нічого не могла. Мама була дуже наполеглива. Вже кілька днів тому дала дочці зрозуміти, що звідси не втече. Хоче останні роки доживати поряд із дочкою. Не на руках її виносити ж і справді?
Однак коли Сергій заявив про розлучення, Катерина зрозуміла, що шанс переконати маму є. Потрібно ще з нею поговорити.
– Я зараз, – сказала вона чоловікові і побігла в кімнату, де жила Любов Степанівна.
Там теж закрила двері і зашепотіла:
– Мамо, Сергій проти, щоб ти жила з нами завжди. Він сказав, що розлучиться зі мною в такому разі. Мамо, тобі треба поїхати.
– Ха-ха-ха, – голосно вигукнула літня жінка. – Розлучиться він! Та як не соромно?!
Літня жінка спеціально дуже голосно говорила, щоб Сергій за стіною почув.
– Куди він подінеться, безсовісний? Стара мати йому завадила, подивіться! Розлучиться, йому ж гірше. Один залишиться, а ми з тобою вдвох непогано заживемо.
– Не галасуй, мамо. Де ми заживемо? – хапалася Катя за голову. – Квартира Сергія. Нам залишиться тільки поїхати в село.
– Туди я точно не поїду, – підібгала тонкі губи Любов Степанівна. – Не розлучиться він з тобою, досить переживати. Іди краще на базар, купи свинячі ніжки, щось мені холодця захотілося.
Два тижні, рівно два тижні після цього витримав Сергій, то сварячись з дружиною, то вмовляючи її. Катя металася між ними двома. Вдома постійно були сварки, але в глибині душі Катерина не вірила, що чоловік зможе з нею розлучитися.
А він зміг!
Через два тижні винайняв квартиру, заплатив за неї за місяць уперед і вивіз туди всі речі дружини, поки вона була на роботі.
Любов Степанівна цього не бачила. Теща спала у своїй кімнаті, бо пів ночі чаювала на кухні.
Грім прогримів увечері, коли Катерина повернулася додому.
– Ти не можеш, Сергію! Як це ти вивіз мої речі?! Що ти зробив?!
– Я винайняв вам з мамою квартиру і заплатив за місяць уперед. Я попереджав тебе, Катю, я так більше не можу. Мені не хочеться повертатися у власний дім. На розлучення я також подав. Навіщо мені така дружина, яка не прислухається до моєї думки? Якщо мама для тебе дорожча і важливіша, живи з нею!
Катя заплакала, а Любов Степанівна розізлилася.
– Ну нічого, зятьку! Сам ще приповзеш! Рідну дружину з дому виставити, це ж ким треба бути?! Говори адресу квартири. Ми їдемо.
– Мамо, я не хочу,– плакала Катя. – Може, ти все-таки в село?
– Мати рідну хочеш зі світу зжити, заради штанів? Я там довго не протягну. Катя, схаменись. Іди складай мої пожитки. Ми з тобою вдвох непогано заживемо, а цей ще приповзе. Згадай моє слово, не зможе він без тебе.
А Сергій знову зміг!
Дні на орендованій квартирі потяглися для Каті дуже довго. Жити з мамою удвох, в однокімнатній квартирі, було дуже важко, і жінка весь час чекала, коли чоловік схаменеться і покличе її додому.
Чоловік так і не покликав, а на телефон надійшло повідомлення з датою розлучення.
Тим часом сплачений місяць добігав кінця. Дізнавшись орендну плату, Катерина ахнула. Це ж більшість її зарплати! На копійки, що залишилися, і пенсію мами неможливо прожити. Проте місяць минув, і за квартиру заплатити довелося.
Катя вирішила вплинути на чоловіка через дочку. Людмила ходила до тата, соромила його, просила, але Сергій був непохитний.
– Твоя мама обрала Любов Степанівну. От хай тепер живуть удвох, – говорив він дочці.
Люда пішла до мами з бабусею, передала батькові слова.
– Мамо, я навіть не знаю, що тобі сказати. Батько ніколи таким не був. Я повністю впевнена, що він не захоче більше жити з тобою. Навіть якщо ти відвезеш бабусю в село.
– Ще чого, в село? Ви що мене все в село намагаєтесь сплавити? – обурилася Любов Степанівна. – Нам і тут непогано живеться, і не потрібен нам цей безсовісний.
– Нам непогано живеться?!! – вигукнула Катя. – Ми ледве зводимо кінці з кінцями. У мене вже грошей зовсім не залишилося, а ще пів місяця на щось треба жити. Людо, а візьми нас до себе, – раптом спало на думку жінці. – Ні, а що, дочко? У вас з чоловіком великий будинок, а ми багато місця не займемо. По господарству тобі допомагатимемо.
– Та що ти, мамо, – ахнула Людмила. – Тобто ти свій шлюб зруйнувала, а тепер хочеш зруйнувати мій? Про це не може бути й мови. Грішми я трішки допоможу, але, заради Бога, більше не говори про таке, інакше ми посваримося. Мій чоловік теж не найтерплячіша людина…
…Минуло кілька місяців.
Катерина настільки зневірилася, що готова була сама піти і просити перед чоловіком.
З мамою життя було настільки тяжке, що іноді жінці хотілося піти, куди очі дивляться.
Вона піде, вона благатиме Сергія. Маму можна залишити на орендованій квартирі. Не хоче вона у село, хай живе тут.
Катя платитиме, аби не жити разом, аби повернутися до чоловіка!
Але знову Катерину чекало величезне розчарування.
Від дочки вона дізналася, що в Сергія з’явилася жінка.
Зʼявилася не дуже давно, але через вік вони не хочуть витрачати час на тривалі залицяння і вже збираються з’їхатися.
То був повний крах!
Катя плакала днями і ночами, розуміючи, що їй доведеться тепер все життя жити з мамою…
