– Мишко, ти куди збираєшся? У магазин? – спитала Ганна у чоловіка.
– Що… Ну, я зайду, звісно, і в магазин. Але тільки трохи пізніше…
– У тебе що якісь справи?
– Кохана, ти ж пам’ятаєш, що сьогодні субота?
– Ну пам’ятаю.
– Тоді що за питання? По суботах ми з хлопцями ходимо на квартиру до Олега чи Стаса. Граємо, розмовляємо… Ти ж сама частенько ходиш зі мною. Хіба забула?
– Не забула. Просто я думала, що після весілля все зміниться.
– А до чого тут наше весілля й мої друзі?
– Справа навіть не у весіллі, а у моїй вагітності, – сказала Ганна.
– А що не так?
– Все так. Просто я думала, що ми залишимося вдома. Мені не хочеться нікуди йти.
– Не хочеться тобі, а вдома ми залишимося обоє? – Мишко поблажливо посміхнувся. – Ні, я вже обіцяв, що приїду. Більше того, я сказав, що ти приїдеш зі мною. Будуть дівчата, тобі буде не нудно.
– Мишко, але я з самого ранку погано почуваюся.
– Якось у тебе рано все це почалося. Це нормально взагалі? – Мишко глянув на дружину, примружившись.
– Лікар сказав, що все індивідуально. Але зайвих стресів краще уникати й переважно проводити час удома.
– А… Ну, якщо так, то ти залишайся. Полеж, відпочинь… А я з’їжджу туди-назад, потім у магазин заскочу і повернуся.
– Мишко, а тобі обов’язково їхати? – Ганна не хотіла забороняти чоловікові зустрічі з друзями, але його байдужість трохи їй була неприємна.
– Я обіцяв. Дивно, що я без поважної причини пропустив зустріч. До того ж, я закупив стратегічний запас, і без мене вечірка не відбудеться.
– Ясно, – Ганна зітхнула.
Чоловік не вважав її слабкість поважною причиною.
– Не ображайся, маленька. Якщо ти, звісно, наполягаєш, я зміню плани…
Ганна з радістю кивнула.
– Але відвезти напої я маю. Тож чекай на мене. І я повернуся. Зовсім скоро. І цей… Надішли мені список продуктів, щоб я не забув, що купити.
Мишко швидко вдягнув куртку, схопив ключі і вийшов з дому, не даючи дружині схаменутися.
Ганна дуже засмутилася. Втім, вона звикла довіряти чоловікові і сподівалася, що він не підведе: якщо обіцяв, що приїде раніше, то приїде.
Ось тільки Мишко приїхав зовсім не за годину, і навіть не за дві. Він приїхав за північ…
Ганна відкрила двері і остовпіла від побаченого.
Чоловік дуже погульбанив… І був без продуктів.
Він навіть не зрозумів, що дружина сердиться: завалився спати і тут же захропів.
Мати Ганни порадила дочці не робити із цього «одноразового» випадку проблеми.
– Подумаєш, одного разу загуляв? Він же ж не з жінками зустрічався, а з друзями. І тебе з собою кликав. Це ти винна, що не пішла.
– Я винна?! – Ганна ахнула. – Але ж я вагітна.
– І що? Тепер довкола тебе має світ крутитися? Мільйони жінок народжують одну, другу, третю дитину. При цьому нічого не вимагаючи від чоловіка.
– А як же ж сім’я?
– Сім’я – це не про те, щоб стерегти один одного і не давати змоги зустрітися з друзями. Сім’я – це про взаємну довіру.
– Ясно.
Ганна подумала, що якщо мама набагато старша і досвідченіша, то у неї є повне право радити доньці як бути.
В глибині душі Ганна сподівалася, що Мишко більше не повторюватиме помилок, а щоб їх не провокувати, дружина навіть заздалегідь почала готувати чоловіка до вихідних.
– Любий, давай в суботу кіно подивимося? Я знайшла кілька хороших комедій… – сказала Ганна в середу.
– О, клас! Надішли мені, я в чат викладу, влаштуємо голосування, хто що хоче дивитися і влаштуємо кінопоказ.
– Мишко… Я мала на увазі нас з тобою. Удвох.
– У сенсі? А інші що робитимуть?
– Які інші?! – не витримала Ганна. – Я хочу провести суботній вечір удвох.
– Тоді я запропоную хлопцям зустрітися вдень. Але я думаю, що ніхто не зможе. Сама знаєш, друзі люблять поспати, та й плани у багатьох зранку: кому батькам допомогти, кому в хаті прибрати… – Мишко задумався. – Так, краще якщо ми влаштуємо кіно для всіх. Купимо попкорн, увімкнемо великий телевізор… Точно! До Ігоря підемо. Він нещодавно новий купив із системою домашнього кінотеатру.
Ганна так і сіла. Усі її докази та прохання були як об стінку горохом. Чомусь особисті справи друзів були для Михайла важливими, а свої особисті справи і справи дружини він ні в що не ставив.
– Ти знову не хочеш іти? Скажи, хто з моїх друзів тобі не подобається? Хтось образив? – чоловік схрестив руки на грудях.
– Ні! Я хочу побути з тобою. Вдома. Хіба важко це зрозуміти?
– Люба, ми з тобою і так постійно разом: з понеділка до п’ятниці.
– Але ж мені цього не вистачає! У суботу у тебе друзі, у неділю ти ходиш у спортзал! А на тижні ти приходиш додому втомлений і майже одразу лягаєш спати!
– Вибач, але взагалі-то я втомлююсь на роботі.
– Знаю, тому й чекаю на вихідні, як дитина чекає дива!
– Ганнусю, ти й справді як дитина. Якщо не хочеш зустрічатися з моїми друзями, то можеш залишитись вдома. Я ж маю право один день на тиждень провести так, як я хочу?!
– Звісно… – Ганна пішла в кімнату.
Мишко не побачив, що вона в сльозах.
Молода жінка багато думала, а на вихідні вирішила, що піде з Мишком. Подруга розповіла їй багато страшних історій про те, як чоловіки йдуть від вагітних дружин поки ті сидять вдома.
– Мишко, я піду з тобою до Ігоря,– сказала вона вранці.
– Так? А я вже хлопцям сказав, що ти не хочеш… – Мишко здивувався.
– Ні, ні! Я дуже хочу. Ось, це ті фільми, які я підібрала для кіновечора.
Ганна була натхненна, намагалася поводитися як раніше, брала участь у приготуванні закусок, допомагала на кухні, але тільки організм не обманеш: молода жінка не надто добре переносила вагітність. Тому її спроби не мали успіху: до моменту застілля Ганна побігла в туалет і просиділа там досить довго, поки комусь не знадобилося туди зайти.
– Мишко, забирай дружину й вези додому. Вона у тебе весь вечір он слаба!
Мишко не дуже хотів відмовлятися від посиденьок, але довелося. Правда, всю дорогу він сварився до Ганни, що та пішла з ним і зіпсувала вечір.
– Говорили хлопці, що ти мені не довіряєш. Ось і з цим ще вигадала, аби мене додому потягти!
– Я вигадала?! Та якби ти хоч день побув у моїй шкірі! Ти зрозумів би! – відповіла Ганна.
У результаті вони посварилися.
На наступні вихідні Ганна залишилася вдома, а Мишко пішов на парубоцький вечір. Приїхав він, коли Ганна вже лягла спати. На цей раз жінка не дочекалася чоловіка, заснула.
Стосунки пари ставали все гіршими і гіршими, пропорційно до кількості гулянок Мишка. Ні, Ганна не думала, що в нього хтось з’явився на стороні, їй просто не подобалося, що він не поділяє її потягу до будинку. Вона боялася, що з народженням дитини все залишиться так само, і на її плечі, окрім рутинних справ, ляжуть всі турботи про новонародженого.
Вона знову порадилася з мамою. Але та вкотре стала на бік зятя.
– Ти дитину для кого народжуєш? Для чоловіка? – спитала мати.
– Ну… Ні.
– Тоді й не чекай, що він тобі допомагатиме. Чоловік у сім’ї здобувач. Жінка – береже вогнище і виховує дітей.
– Але ж у нас не первісний лад, мамо!
– А ти гадаєш, щось змінилося? Ці закони написані природою, не нам їх міняти!
Ганна подумала, поплакала і зрозуміла, що не їй міняти устрій, який уже склався не в одній їхній родині.
Всі друзі Михайла були такими ж: навіть ті, хто був одружений, продовжували гуляти. Тільки деякі пари приходили на вечірки разом, коли з дітьми хтось сидів, наприклад, батьки.
Ганна ж не мала таких помічників, хто б був готовий взяти на всі вихідні малу дитину.
Тому вона залишалася із сином одна. А чоловік тим часом ходив на традиційні зустрічі і захоплено описував те, як чудово вони посиділи, що пили та що смачного принесли дівчата і дружини друзів.
– Ти мені теж би частіше з собою збирала смаколики, – сказав Мишко, збираючись на чергову вечірку. – Бо я приходжу з біленькою, а закуску не приношу.
Поки Ганна перетравлювала почуте, Мишко продовжив міркувати:
– І справді, що це я з порожніми руками? Поки одягаюсь, машину прогріваю, піди і приготуй щось. Давно не було в нас млинців. Точно! Ну, чого стоїш? Іди!
Ганна подивилася на чоловіка, але не встигла відповісти: син захникав, і їй довелося піти в кімнату.
Мишко пішов, але через 15 хвилин повернувся.
– Ти чого? Щось забув? – спитала Ганна. – Чи совість загарала?
– Совість? – Мишко не зрозумів, до чого хилить дружина. – Совість це добре. Але судячи з того, що вдома не пахне ваніліном і ти не стоїш біля плити зі сковорідкою, млинців мені не бачити, як і твоєї совісті… Дружина називається!
Ганна подивилася на чоловіка, а потім пішла на кухню, взяла борошно, кинула туди два яйця і, нашвидкуруч перемішавши, вилила в пакет.
– Це що? Новий рецепт? – Мишко пішов за дружиною. – Мені ніколи чекати, я вже йду! Раніше треба було думати…
– Нема коли чекати? Ідеш?! – Ганна взяла пакет і, моментально опинившись поряд із чоловіком, одягла йому на голову “млинцеву” суміш. – Ось! Ліпи з тіста що хочеш! Я твоїх друзів не збираюся обслуговувати!
– Це що?! Зовсім вже? – Михайло хапав ротом повітря, не розуміючи, як його лагідна, спокійна Ганна могла так вчинити.
Зрозуміло, на вечірку з друзями Мишко піти у такому вигляді не зміг. Але й не ходити зовсім, він також не міг. Образа на дружину повністю оволоділи його розумом. Але просто сваритися Мишко не хотів. Йому треба було показати їй “хто в домі хазяїн”, тому він прийняв душ, переодягнувся і, не сказавши ні слова, пішов, голосно гримнувши дверима.
Мишко не прийшов додому вночі. І вранці він не з’явився.
Не знаючи, куди подітися від хвилювання, Ганна почала дзвонити друзям, але ніхто не відповів. Тоді молода жінка зважилася на крайні заходи: вона подумала, що чоловік міг піти ночувати тільки в одне місце: до батьків. У друзів він ніколи не ночував, тому що це не було прийнято в їхній компанії, а готель знімати було б дуже невигідно.
Ганна з хвилюванням набрала номер свекрухи. Та відповіла майже одразу.
– Щось сталося? Що з онуком? Ганнусю?
– Н-ні… Тобто так… Я… Наробила дещо, – Ганна розповіла свекрусі, як показала характер і вилила тісто. – Тепер він пішов, не бере слухавки, і я навіть не знаю, де він!
– Я теж не знаю… – свекруха похитала головою.
Вона була здивована, швидше, вражена від лів невістки. Більше того, свекруха була вражена тим, що Ганна навіть у такій ситуації бере на себе відповідальність.
Ганна й справді думала, що винна.
– І що робити? Раптом через це він більше не повернеться?
– Ганно, люба… Послухай, будь ласка, мене… Ти маєш перестати звинувачувати себе. Ти виконуєш свої обов’язки перед сином і чоловіком, а ось Мишко, на мою думку, зовсім вже неправильно поводиться. Ну не хвилюйся ти так, я з ним поговорю.
– Не треба! Він думатиме, що це я нажалілася.
– Не хвилюйся, доню.
Свекруха вигадала план і зателефонувала синові.
– Де ти?
– У друзів.
– А чому вони не сказали твоїй дружині про це? Ти знаєш, що Ганна вже всіх обдзвонила? Ти подумав, що ми з нею хвилюємось?
Михайло пробурмотів щось незрозуміле.
– Швидко повертайся додому!
– Мамо, там Ганна господарює. У мене ж має бути якась віддушина у житті.
– Твоя “віддушина” сопить у дитячому ліжечку! А ти… Ти хоч зрозумів, яке щастя тобі привалило разом із дружиною та дитиною? Та твоя Ганна безцінна! Такої дружини та матері ще пошукати!
– Мамо, чого ти дзвониш? Я й без тебе знаю. Але в нас із нею зараз не найкращий період. Криза в стосунках.
– Я хочу, щоб ти все обдумав і зрозумів.
– Я зрозумів.
– Тоді бігом додому і проси у Ганни вибачення.
– Нема за що. Я просто хочу раз на тиждень бачитися з друзями. А вона мені тістом! Зовсім вже…
– А тепер послухай: ти одружився. Але у твоєму житті з появою дружини нічого не змінилося. Потім ти став батьком. Але у твоєму житті нічого не змінилося. Тоді дозволь запитати: за яким правом ти можеш називати себе мужиком? Ти вічно робиш проблеми, а потім ще й просиш у дружини допомоги.
– Мамо…
– Коли ти в мене з’явився, я відклала кар’єру. Я обрала щасливу вагітність і материнство! А твій батько? Він відмовився від перспективної роботи! Все тому, що не хотів працювати далеко. Йому було важливо бачити, як ти зробиш перші кроки, почути, як скажеш перше слово. А що з цього ти зробив? Ти хоч знаєш, що ваш син уже кілька днів слабий через те, що лізуть зубки?
– Знаю, – буркнув Мишко.
– Знаєш, що твоя дружина не спить ночами разом із дитиною?
Мовчання.
– І ти дозволяєш собі не приходити додому? Замість того, щоб допомогти Ганні з доглядом за вашою спільною дитиною!
Мишко мовчав. Він обмірковував слова матері та починав розуміти, що погарячкував.
– Ти, Мишко, виріс тілом, але розумом ще до сім’ї не доріс. Тому не дивуйся, якщо Ганна піде від тебе.
– Як піде?! Куди?!
– Просто піде. Забере сина і подасть на розлучення, а потім і на аліменти. Я б на її місці саме так і зробила, раз від тебе більше немає жодного толку, хоч аліменти отримає.
Ну і ми з батьком їй допоможемо, а тебе без всіх дотацій залишимо, поки ти не подорослішаєш. І квартиру перепишемо на внука, щоб ти не думав, що Ганна залишиться без даху над головою.
Аліменти платитимеш, а залишок зарплати віддаватимеш за орендовану квартиру. Отоді й подивимося, на які гулянки тобі вистачить.
Мишко похитав головою. Йому було неприємно чути такі слова з вуст матері. Проте він розумів, що мати певною мірою має рацію. Він перегнув.
– Але ж Ганна вчинила погано з тим тістом!
– А як вона могла до тебе достукатися? Ось діти, наприклад, плачуть, коли в них щось не так, собаки гавкають, кішки гарчать… А в Ганни на тебе немає жодних заходів впливу, бо ти неуважний до неї. Ось вона й привернула увагу. Та тільки ти знову зробив неправильні висновки з цього уроку.
– Гаразд, мамо, я все зрозумів.
– Зрозуміти одне. А ти візьми і зроби!
– Що зробити?
– Перший крок до примирення і налагодження стосунків.
– Добре, мамо. Дякую тобі.
Додому Мишко йшов наче іншою людиною. Мати відкрила йому очі на себе збоку.
Ганна відкрила двері і застигла. Вона була дуже рада, що чоловік цілий і неушкоджений.
– Пустиш?
– Звісно…
– Слухай, я не був правий. Ти пробач мені…
Ганна відвела погляд. Їй було важко так ось просити те, що збиралося вже більше року.
– Я справді буду намагатися змінитися і більше часу проводити з вами. Пропоную почати з цієї суботи…
– Що будемо робити? – тихо спитала вона.
– Залишимось вдома. Просто побудемо разом. Може, сходимо погуляти в парк… Та яка різниця? Нам із тобою скрізь буде добре.
У відповідь Ганна посміхнулася. Саме на ці слова вона чекала стільки часу.
А може у них, ще й не все втрачено…
