Батьків Марійки не стало, коли вона була ще зовсім маленькою.
Тата не стало раніше, а мама прожила трохи довше. Вона пішла, коли Марійці виповнилося двадцять років.
Ось так, зовсім маленька вона залишилася сама.
Рідних сестер-братів у неї не було, як і дідусів-бабусь.
Була тітка по батьковій лінії, і дядько по маминій. Але не сказати, що вони були дуже дружні, тому для Марійки так і залишилися далекими родичами.
Не дивно, що Марійка завжди мріяла мати поряд із собою близьку людину. Їй хотілося сім’ю, домашнього затишку та рідних людей поряд.
Вона завжди заздрила своїм друзям, які зустрічали новий рік із батьками, а тільки потім ішли гуляти. Вона багато б віддала, щоб знову побути з мамою й татом. Але, на жаль, час не повернути, і все, що залишалося Марійці – сподіватися, що колись і в неї буде своя родина.
Мабуть, мріям все ж таки властиво збуватися. Коли Марії виповнилося двадцять шість, вона зустріла чудового чоловіка.
Микита був її ровесником. Веселий, добрий, відкритий та з гарним почуттям гумору.
Майже одразу у них почалися стосунки. Вони відчули один в одному споріднені душі. Тому їм разом було легко і якось затишно.
Марійка дуже чекала, але водночас і боялася знайомства з батьками Микити.
Їй свого хлопця не було з ким знайомити, тому вона й переживала, що родичі з його боку не схвалять його вибору.
Адже їхнє слово матиме велику вагу, бо Марійку з її боку захистити нема кому.
Але, як виявилось, Марійка даремно переживала. Мама Микити прийняла її як рідну доньку. Постійно посміхалася, говорила компліменти, хвалили за дрібниці.
І не лізла в них з Микитою стосунки, не намагалася чогось навчити.
Тато Микити був похмурим, серйозним чоловіком, який частіше мовчав.
Але коли він бачив Марійку, то на його обличчі з’являлася посмішка.
Мабуть, він теж мріяв колись про доньку, і тепер мрія збулася.
Марійка щоразу із задоволенням їздила до них у гості. Там вона відчувала те, чого не відчувала вже давно – тепло та ніжність справжньої, щасливої родини. Її сім’я теж була свого часу щасливою, просто дуже рано щастя звалилося.
Незадовго до нового року Микита та Марійка вирішили з’їхатися. Дівчина переїхала до нього і вони почали вчитися будувати свою родину. Домовлятися про спільне ведення побуту, звикати до того, що тепер вони постійно разом. Але для них це не було складно, адже вони й справді любили одне одного.
Друзів у Микити було багато, втім, як і в Марійки. І якось компанії об’єдналися навколо них, наче вони притягували до себе людей.
І коли постало питання щодо святкування нового року, якось спільно вирішили відзначати його у Марійки та Микити.
Марійка була й не проти. Така велика і дружня компанія, буде весело й галасливо. Вони ще були зовсім молоді, тож їм такий формат свята дуже подобався.
За кілька тижнів до нового року Марійка й Микита поїхали до батьків.
Ті покликали їх на вечерю, таке траплялося досить часто.
Купивши тортик до чаю, вони приїхали у гості, де вже було накрито стіл. Як завжди, мама і тато Микити були дуже раді бачити майбутню невістку у себе вдома. Вони розпитували молодих з приводу їхнього спільного життя, давали невеликі поради, але здебільшого просто раділи за них.
– Що плануєте на новий рік? – запитала мама Микити, коли вони вже всі пили чай.
– До нас друзі прийдуть, – похвалився син, – будемо святкувати всі разом. Поїмо, попʼємо, пограємо в щось. Все, як завжди, з однією тільки відмінністю – тепер ми з Марійкою, як справжня сім’я, приймаємо гостей.
Марійка посміхнулася. Їй завжди подобалося, коли Микита з гордістю називав їх родиною. Нехай вони ще й не одружені, але все ж таки живуть разом, ведуть побут.
– А ви що робити будете на новий рік? – запитала Марійка у батьків свого коханого.
– Ой, – мама з татом перезирнулися. – Та що ми можемо робити? Поїмо, подивимося телевізор, дочекаємося півночі і спати підемо.
– І що, до вас ніхто не прийде? – якось засмутилася Марійка.
– Та ну, хто ж піде, – усміхнулася майбутня свекруха. – Усі із сім’ями святкують. Та нам і так нормально. Це ви молоді, вам веселощі треба. А ми просто посидимо тихенько.
Хоч мама Микити і казала, що все чудово, Марійка відчувала, що їй хотілося б, щоб син теж був із ними. Вона називала це свято сімейним, але ось тільки не вся родина буде поряд.
Чомусь у Марійки засіло це в голові. Вона довго думала, чому її це турбує. Адже в цьому немає нічого такого, так буває в багатьох сім’ях, коли діти виростають і зустрічають своїх половинок.
А потім зрозуміла. Справа в тому, що й сама Марійка хотіла сімейного свята.
Коли не стало мами, вона щороку святкувала у колі друзів. Просто тому, що вона не мала інших варіантів. Сім’ї вона не мала, і все, що їй залишалося – це намагатися радіти святу в колі друзів.
А зараз все змінилося. Зрозуміло, що родина Микити не зовсім і її сім’я. Але з ними їй затишно, з ними вона відчуває щось подібне до того, що відчувала, коли батьки були живі.
Напевно, з ними вона почувається знову дитиною, маленькою дівчинкою, про яку хтось дбає.
Марійка розуміла, що вони вже з усіма домовились. І з Микитою, і з друзями. І знала, що Микиті з батьками буде не так цікаво. Тому вона не знала, як йому сказати про свої бажання.
Ні, вона не наполягала б, просто запропонувала. Але навіть як запропонувати вона не розуміла. Просто це звучить досить дивно, що вона хоче проміняти друзів на батьків.
Але Микита справді добре вивчив Марійку, тому швидко помітив, що її щось турбує.
– Що трапилося? – спитав він якось увечері. – Після того, як ми поїхали до батьків, ти сама не своя.
Марійка тяжко зітхнула, а потім розповіла, у чому причина.
– Я розумію, що ми вже домовились із друзями. І з нашого боку, це буде дуже некрасиво. Та й тобі, мабуть, не хочеться так святкувати новий рік. Просто, коли я поговорила з твоїми мамою та татом, мені так захотілося сімейного, затишного свята. Не галасливої гулянки, а чогось такого, домашнього. У мене вже давно нічого такого не було, як сім’ї. А тут ви з’явилися…
Микита посміхнувся. Він розумів Марійку. Він відчував, що їй дуже важко, і йому було дуже шкода, що вона так рано втратила батьків.
– Добре, давай відзначимо новий рік з мамою й татом, – відразу погодився він.
– Правді? А як же ж друзі?
– Думаю, вони зрозуміють.
Друзі й справді зрозуміли. Вони всі знали, як важко було Марійці без сім’ї. І зрозуміли її бажання.
Більше того, дехто теж задумався про те, що, можливо, варто провести це свято з батьками, а вже на новорічних святах зустрітися з друзями.
Ось так, Марійка, сама того не розуміючи, змусила багатьох задуматися про те, хто для них найважливіший.
А коли сказали батькам Микити, що вони хочуть відзначити свято разом з ними, у них на обличчях тут же зʼявилася непідробна радість.
– Але ви, сподіваюся, не через нас усе скасували? – одразу захвилювалася мама. – Якщо що, ми не переживаємо, що будемо вдвох.
– Не через вас, – усміхнувся Микита. – Це Марійці дуже захотілося відзначити новий рік нашою дружною родиною.
Майбутня свекруха обійняла Марійку, і тій на стало так добре. Все правильно вони роблять, і Марійка знала, що пошкодувала б, якби так і не наважилася сказати про свої бажання Микиті.
Свято пройшло чудово. Вони всі разом із самого ранку почали готувати, прикрашати оселю.
Потім сіли за стіл і багато розмовляли.
Це був чудовий новий рік.
Марійка засинала з усмішкою на обличчі, а на ранок побачила солодкий подарунок під ялинкою з написом:
«Для Марійки від Миколая».
Вона не змогла стримати сліз. Мама раніше завжди так робила, навіть коли Марійка була вже доросліша і чудово знала, від кого цей подарунок.
І те, що батьки Микити створили для неї це диво, було дуже зворушливим.
І Марійка була їм дуже вдячна.
Звісно, Микита й Марійка на новорічних святах зустрілися з друзями.
Звісно, ще встигли повеселитися.
Але найкращим подарунком для Марійки було те, що вона знову відчула себе частиною сім’ї!
І це виявилося найціннішим…
