– Доню, що ж тобі не так було? Невже батько заманив дорогими подарунками? — плакала Ганна, спостерігаючи за дочкою, яка спритно клала речі в дорожню сумку.
– Та знаєш, мамо, якось набридло в злиднях. Ти вже вибач! — жваво відповіла сімнадцятирічна Оксана.
– Та невже ми в злиднях?! Оксано, все ж у нас є… Звичайно, ми не можемо собі дозволити дорогі смартфони, курорти та автомобілі, але ж мільйони так живуть! А батько, він вже кинув тебе один раз у дитинстві, покине і зараз. – Ганна намагалася переконати доньку.
– Мамо, ну вистачить намовляти на тата! Тоді він був молодий, а зараз змінився. Ну я пішла, на мене вже машина чекає! — гордо сказала Оксана і пішла в коридор.
– Ні, дочко, такі люди не змінюються… – тихо промовила Ганна, але дівчина цих слів уже не чула…
…Ганна приїхала з села до великого міста, щойно їй виповнилося вісімнадцять років. Хотіла розпочати нове життя. У рідному селі перспектив не виднілося… А тут зовсім інша справа… Як то кажуть, велике місто — великі можливості.
Дівчина закінчила технікум, освоїла професію діловода і влаштувалась на роботу в приватну компанію на посаду секретаря. Зарплата, звичайно, була маленька — ледь вистачало для оплати орендованої кімнати та продуктів. Про гарне життя можна було лише мріяти. Але до рідного села Ганна все одно повертатися не хотіла. Дівчина твердо вирішила витягнути щасливий квиток, будь-що-будь.
Віктор Дмитрович – керівник компанії, в якій вона працювала, почав надавати дівчині знаки уваги, виділяв її з усього колективу. Спочатку вона бентежилася і навіть трохи боялася того, що відбувається. Але коли чоловік почав завалювати її дорогими подарунками та водити по ресторанах, зрозуміла — ось він! Щасливий квиток у гарне життя та безбідне майбутнє знайдено!
Ганна почала приймати залицяння чоловіка, у них закрутився роман. Дівчина телефоном розповідала подружкам, що залишилися в рідному селі, про курорти, магазини, ресторани. Дівчата ахали і заздрили. А сама Ганна в глибині душі пишалася собою і дякувала долі за такий шанс.
А одного ранку дівчина відчула себе дивно. Ще за кілька днів стало зрозуміло — Ганна чекає на дитину. Вона цього ж вечора повідомила радісну новину коханому. Тільки його реакція не відповідала очікуваній.
– Як вагітна? Ми так не домовлялися! – різко і сухо заявив чоловік.
– Вітя, ну це ж наша з тобою дитина… Тепер ми, як справжня родина. – умовляла розгублена дівчина.
– Ти зовсім не розумна? Яка ще родина? – накинувся Віктор на вагітну подругу.
З того часу відносини у парі зіпсувалися. Чоловік перестав звертати на дівчину увагу, тримався з нею холодно та відсторонено. А потім і зовсім заявив:
– Нам треба розлучитися!
– Вітя, почекай, як розлучитися?! Я ж вагітна.
– Я в курсі, що ти вагітна. Але ми з тобою про жодну дитину не домовлялися. Якщо ти така не розумна, то поясню — такі рішення ухвалюються разом, а ти мене просто перед фактом поставила.
Дівчина не знайшла, що можна відповісти на такі відверті слова на свою адресу. Вона просто спокійно опустилася на диван і заплакала.
– І ось ще що – сьогодні був твій останній робочий день, завтра на роботу можеш не виходити. Мені не треба, щоб ти в мене у приймальні своїм пузом світила!
За кілька днів Ганна зібрала свої речі і повернулася на орендовану кімнати. Спочатку дівчина хотіла зробити процедуру, але не змогла цього зробити. Так за кілька місяців на світ з’явилася Оксана.
За довгі сімнадцять років батько дівчинки жодного разу не виявив себе. Ганна виховувала доньку одна. Влаштувалася працювати, згодом абияк купила однокімнатну квартиру. А нещодавно Віктор знайшов Оксану у соціальних мережах, почав писати їй, запрошував на прогулянки та обдаровував дорогими подарунками.
Наївна дівчина, яка звикла до скромного життя, просто обомліла від такої розкоші. Вона з натхненням розповідала матері, який у тата розкішний будинок, які дорогі меблі та техніка. Ганна була проти спілкування дівчинки з батьком, але вплинути на це ніяк не могла.
Якось Оксана заявила, що батько запрошує її жити до себе. Ганна, як могла, відмовляла доньку від такого необачного вчинку, але дівчина вперлася і все. У вихідний зібрала речі та зібралася йти.
– Оксано, візьми хоч ведмедика з собою. З самого дитинства він із тобою. Пам’ятаю, як на День Народження тобі його купила, три місяці гроші збирала, він такий дорогий був. — Ганна наздогнала дочку в коридорі і простягла м’яку іграшку.
– Мамо, ну годі тобі. Він вже пошарпаний весь. Куди він мені? Адже я вже не дівчинка. – відмахнулася Оксана.
– Оксано, ну ти ж так його кохала. Ніколи з ним не розлучалася! Як ти спати без нього будеш?
– Мамо, ну вистачить тобі зі своєю нісенітницею. Забери його кудись, а може й викинь. З непотрібними речами треба вміти розлучатися – так тато завжди каже. – З гордістю заявила Оксана.
– Так, я впевнена, що в цьому питанні він справді великий фахівець. Розлучатися з непотрібними речами він уміє. — тихо промовила Ганна.
– Мамо, ти просто ображена на тата, от і намовляєш на нього. А насправді він добрий. Він уже давно змінився з того часу, як залишив тебе. Ну мало що по молодості не буває! — відповіла Оксана і попрямувала у бік вхідних дверей.
– Оксано, якщо що, повертайся. Пам’ятай, що я на тебе завжди чекатиму. – сказала Ганна доньці.
– Мамо, ти вибач, але я навряд чи вже повернуся. Що мені робити у цій крихітній квартирці. Я вже, чесно кажучи, вдосталь нажилася тут. А в татовому будинку у мене своя кімната. І взагалі, він запропонував мені вчитися за кордоном! Ти собі просто уявити не можеш, який щасливий білет я витягла. — із захопленням промовила дівчина.
Жінка нічого не відповіла дочці, але з хвилюванням подумала, що колись цей найщасливіший квиток вона вже тримала в своїх руках. Тільки ось він приніс не щастя, а величезні переживання і розчарування в людях.
З очей Ганни покотилися сльози, стримувати які просто безглуздо. Їй було прикро до глибини душі за таку несправедливість. Адже цей чоловік колись кинув її вагітну у скрутному становищі, а тепер повернувся, щоб забрати дочку — найдорожче, що вона має!
Жінка так цілий вечір і просиділа в кімнаті на дивані дочки, обіймаючи подушку. Спочатку вона сподівалася, що Оксана повернеться, але дівчина вирішила залишитися в батька. А потім взагалі поїхала вчитися за кордон на пропозицію батька.
…З моменту від’їзду Оксани минуло аж три роки. З матір’ю дівчина спілкувалася вкрай рідко. Тільки якщо по мобільному телефону, то особливо про себе нічого не розповідала. Загалом: все класно, живу, навчаюсь, ні в чому собі не відмовляю. Якось навіть запитала:
– Мамо, а може тобі грошей надіслати? Адже я буває за пару днів витрачаю стільки, скільки ти заробляєш за місяць… — похвалилася Оксана.
– Та ні, дочко. Мені чужого не треба. На хліб вистачає, а гарне життя за чужий рахунок точно не на мене. – відповіла Ганна.
Якось жінка сиділа на кухні, як завжди, пила чай і дивилася новини по телевізору. Раптом пролунав дзвінок у квартиру. Ганна дуже здивувалася цьому, бо близьких подруг у неї не було, а колеги точно не прийшли б у гості без попередження.
Ганна вийшла з-за столу і пішла відчиняти двері. На порозі вона побачила Оксану, що тримала в руках маленький пакунок.
– Оксано! Дочко! — ахнула Ганна і навіть трохи позадкувала назад від несподіванки.
– Мамо… – дівчина вимовила одне тільки слово, а потім сльози заглушили голос, і сказати вона вже нічого не могла.
За кілька хвилин мати і дочка вже вдвох сиділи за кухонним столом, а маленький пакунок на ім’я Денис мирно спав на ліжку.
– Доню, що ж сталося? Ти чому мені не розповіла, що чекаєш на дитину. Адже я нічого не знала. – розпитувала Ганна дочку.
– Мамо, якби ти тільки знала, яка я не розумна. Батько Дениса — син батькового товариша. Ми з ним в університеті за кордоном познайомилися, почали зустрічатись. Я думала, він любить мене, а він… сказав, що дитина йому не потрібна, що він ще молодий. Я приїхала до батька, а він виставив мене. Сказав, що внук йому тут не потрібен. Ти собі не уявляєш, як мені прикро! — плакала Оксана, ледве вимовляючи слова.
– Та ні, дочко, дуже навіть уявляю! Жаль, що ти повторила мою помилку.
Жінки пройшли до кімнати, присіли на ліжко поряд із малюком. Він, як і раніше, мирно спав і нічого не хотів слухати про проблеми дорослих. Оксана побачила ведмедя, якого так любила у дитинстві.
– Мамо, мені так не вистачало цього ведмедика! Ти собі уявити не можеш, як я сумувала за ним. Навіть заснути часом не могла без нього. І за тобою теж дуже сумувала. – відверто зізналася Оксана.
– Дочко, і я за тобою теж дуже сумувала! Щодня на тебе чекала.
– Можна ми з Денисом в тебе залишимось? – запитала Оксана.
– Ну, звісно, можна! Про що ти питаєш, доню?! Залишайтеся. Як кажуть, у тісноті, та не в образі. Зараз хлопчик підросте, на роботу вийдеш, там подумаємо, що робити. Може більше квартиру купимо або однокімнатну, а я тут залишуся.
Оксана пригорнулася до матері. Ганна обійняла доньку і, розуміла, що звичайно ж не тримає на неї зла. Адже вона й сама колись була така ж наївна та довірлива. А життя, хороший вчитель…
