– Ірино Борисівно, я занедужала, – заявила Настя по телефону своїй начальниці.
– О, Боже, Настю, тільки не це! Що з тобою? – начальниця була засмучена.
– Температура невеличка, – сказала Настя.
– Дорогенька, ти нам потрібна. Нісенітниці це все. Чекаю тебе на роботі, – сказала Ірина Борисівна.
– Але… – почала було Настя.
Вона хотіла сказати, що всім буде краще, якщо вона посидить удома.
– Нічого не знаю! Чекаю на роботі, – Ірина Борисівна поклала слухавку, а Настя зітхнула.
Взагалі, це було її перше робоче місце і вона намагалася зробити все добре і сподобатися всім, щоб їй підвищили зарплату після випробувального терміну.
Та й узагалі, щоб вона в принципі пройшла цей випробувальний термін!
Настя посиділа ще трохи і почала збиратися на роботу. Раз кажуть, що треба вийти, то вона вийде…
До неї на кухню зазирнув Мишко.
– Настю, а ти чому ще вдома? – здивовано запитав він.
Зазвичай Настя йшла на роботу, коли він ще спав, та й звільнялася раніше.
Правда, одразу не бігла додому, а ще брала замовлення і розвозила документи або ще щось клієнтам.
Тобто після основної роботи вона мала ще й підробіток. Тому додому Настя приходила пізніше за Мишка і одразу починала займатися домашніми справами.
– Та занедужала я. Не підходь до мене, – сказала Настя.
– А-а-а, – Мишко мабуть не знав що ще сказати і розгублено дивився на дівчину.
Настя посміхнулася.
– Мишко, на роботу я йду. Не хвилюйся. Але прийду раніше і ляжу спати. На сьогодні вечеря у нас є, а от на завтра – нема. Але ж ми щось придумаємо, так? – запитала вона.
– Звісно придумаємо. Не турбуйся, – кивнув їй Мишко. – Гаразд, піду теж збиратися на роботу…
Мишко пішов, а з обличчя Насті одразу ж зникла посмішка. Їй і справді було не дуже добре.
Настя взяла сумочку, вийшла в коридор, одяглася.
– Мишко, бувай, – сказала вона і вийшла з квартири.
…– Нарешті! – вигукнула Ірина Борисівна, побачивши Настю. – Давай, берися за роботу.
Настя справді спробувала це зробити, але викластися на 100 відсотків у неї не вийшло. Думки плуталися і вона постійно робила щось не те.
– Настю! Ну що ти робиш? – обурилася Ірина Борисівна вкотре. – От же ж понабирають працівників!
– Вибачте, – сказала Настя.
Потім Ірина Борисівна попросила її віднести якісь документи в інший відділ, що знаходився в окремому корпусі. І там їй стало зовсім недобре.
Що було далі, Настя пам’ятала уривками. Начебто їй викликали швидку. Десь з’явилася Ірина Борисівна, яка сварилася на неї:
– Я ж казала – слаба, то сиди вдома.
А потім швидка забрала її у лікарню. Там дівчина пробула кілька днів…
…І все-таки сталося те, за що дуже переживала Настя. Ірина Борисівна її звільнила.
Вона почекала трохи, після того, як Настя знову прийде в офіс і втягнеться в роботу, а потім приголомшила її тим, що випробувальний термін вона не пройшла.
– Настю, не хвилюйся, – підбадьорювала її колега по роботі з якою вона здружилася.
– Тобі легко говорити, – похмуро сказала Настя. – А що мені тепер робити? Ну, скажімо, за цей місяць я заплачу за оренду квартири, а за наступний уже ні.
– А Мишко? Ти думаєш, що він тебе не підтримає? – запитала Світлана.
– Не знаю, – Настя зітхнула. – Ми ж з ним тільки недавно з’їхалися. З цією роботою мені пощастило – я її віддалено знайшла і одразу вийшла, як тільки переїхала сюди. А скільки часу я шукатиму наступну роботу – я не знаю.
– Стривай. Ти ж ще й у доставці підробляла, – згадала Світлана.
– Так, – кивнула Настя. – Але я хотіла працювати за спеціальністю….
– Так це тимчасово! Не хвилюйся, все налагодиться. І роботу знайдеш. І з Мишком у тебе все буде добре, – Світлана посміхалася.
Вона говорила це так впевнено, що Настя мимоволі повірила їй.
– Ну а що? – подумала дівчина. – Адже, й справді, підробіток у мене є, значить, все буде добре!”
…Ішов час.
Настя активно їздила містом як кур’єр і час від часу ходила в різні компанії на співбесіди.
Гроші в неї були. Тому проблем з оплатою квартири й продуктів не було.
І начебто її мало все це влаштовувати, але було одне АЛЕ!
Вона дуже рідко бачилася з Мишком.
Здавалося б – вони жили в одній квартирі, але Настя йшла коли він ще спав, а приходила, коли він уже спав.
Саме тому, дівчина намагалася знайти звичайну роботу з 9 до 18 години.
– Мишко, потерпи трохи, – просила вона його в ті рідкісні зустрічі, які траплялися в них.
– Та все нормально, Настю, – говорив хлопець.
І Настя посміхалася йому і вважала, що він її розуміє і що вона знайшла споріднену душу.
…І все-таки, одного разу це сталося. Настя прийшла на співбесіду і її одразу взяли!
– Коли ви можете вийти на роботу? – запитали її в цій компанії.
– Та завтра й можу, – відповіла Настя.
– Давайте в понеділок, – усміхнувся їй привітний молодик.
– Добре, – Настя кивнула.
– Тоді підходьте до 11-ї ранку. Всі вже зберуться, і я введу вас у курс справи, – сказав він.
Настя вийшла на вулицю, дійшла до першої лавки, що трапилася їй по дорозі, і сіла на неї. Вона не вірила всьому тому, що щойно з нею сталося…
Її взяли на роботу! Її! Взяли! Яке щастя…
Настя посміхнулася і ще довго сиділа на лавці і думала.
Ну, а потім вона знову взяла чергову доставку і продовжила працювати.
А ввечері, коли дівчина прийшла додому, Мишко вже спав.
Настя подумала, що поки не буде йому казати про те, що знайшла звичайну роботу, а скаже після того, як пройде випробувальний термін.
І роботу кур’єра теж залишати не буде – пара замовлень вранці і ввечері для тонусу допоможуть їй отримувати ті ж гроші, які вона отримувала.
…Наближалися Різдвяні свята. А що буває в цей час? Ну звісно ж, дива!
Ось і в Насті сталося диво – їй сказали, що її випробувальний термін закінчений і з цього приводу підвищили заробітну плату.
Спершу Настя навіть не повірила – бо ж це означало те, що вона тепер працюватиме тільки на одній роботі, нарешті стане більше проводити часу з Мишком і хоч трохи відпочине.
Але після того, як вона підписала папери, у неї не залишилося жодного сумніву.
…Настя прокинулася рано, як вона звикла, хоча могла спати ще цілу годину.
Дівчина потяглася і тихенько вислизнула з ліжка, а потім і з кімнати.
Вона приготувала сніданок собі й Мишку. Дівчина просто сиділа, насолоджувалася тим, що їй не треба нікуди поспішати і маленькими ковтками пила каву.
– А ти що це вдома? – до неї на кухню зазирнув Мишко. – Чи знову занедужала? – запитав він.
– Ні, – Настя похитала головою і посміхнулася. – Я влаштувалася на роботу за спеціальністю і тепер ходитиму туди до 9-ї ранку! А приходити… Десь о 18.30. І ми нарешті зможемо разом і погуляти, і сходити в кіно, і… Та що завгодно зможемо робити!
Взагалі, Настя думала, що Мишко зрадіє цій новині, але він виглядав якимось розгубленим.
– Мишко, а що не так? – здивовано запитала Настя.
– Та ні… Все добре… Просто незвично якось. Не хвилюйся. Я радий. Справді, радий! – Мишко усміхнувся Насті у відповідь.
Але їй здалося, що його усмішка була якась нещира.
– Так, – сказав Мишко. – Я йду вмиватися, а ти чекай на мене тут…
І Мишко зник у ванній.
…Настя сиділа поруч зі Світланою й плакала.
– І що, ти нічого не помічала? Все було як завжди? – допитувалася Світлана.
– Та коли ж мені було помічати? Я тільки й робила, що працювала, прибирала і готувала їжу! Я ж не з міста. Мені треба думати чим платити за оренду квартири, за продукти, потрібно відкласти ще грошей про всяк випадок. А йому що? Він тут народився. У нього тут батьки, друзі, всі знайомі. Ось він і зібрав свою сумку та й поїхав до родичів, – Настя знову заплакала.
– А причину він назвав? Все ж було добре, – запитала Світлана.
– Назвав. Звичайно назвав, – Настя закрила обличчя руками, а потім різко забрала їх назад. – Він сказав, що мене в його житті стало надто багато. Він прокидається і бачить мене, він приходить з роботи – і я теж вдома.
Я постійно перед очима. Розумієш? А я недолуга, думала, що він дає мені час, щоб я тут влаштувалася, тому не каже щось на кшталт – кидай свою роботу і підробітки, ходімо гуляти або в кіно.
А виявилося, що йому взагалі було на мене все одно.
Він просто хотів жити один, але щоб за нього хтось готував і прибирав.
Він мене не любив!
– Настю… Невже все було так? – Світлана сама мало не плакала, настільки її вразила історія Насті.
Настя кивнула.
– Ні, ну це треба було таке провернути, – Світлана стала обурюватися. – Закохати в себе дівчину, зробити так, щоб вона переїхала в твоє місто, а потім заявити, що не дуже вона йому й потрібна! Він хоч грошей тобі давав? – запитала вона. – На продукти, на оплату світла, газу, води.
Настя знизала плечима.
– Знаєш, Світлано. Я тільки зараз розумію, що годувала я його за власний кошт. Він тільки половину за оренду платив і все. Яка я недолуга! – сказала вона. – І як безглуздо все склалося.
– І зовсім не безглуздо, – сказала Світлана. – Навпаки, все класно склалося! Ти переїхала у велике місто. Знайшла роботу. Орендувала житло. А головне, – Світлана підняла вказівний палець вгору і посміхнулася. – Позбавилася того, хто користувався твоєю працею. Перед тобою тепер відкриті всі двері. Ти можеш шкодувати себе, а можеш відпустити ситуацію, сказати «дякую» Мишкові за те, що ти зараз тут, і щасливо жити далі.
Настя задумливо подивилася на Світлану.
– А ти права, Світлано. Бо ж, якби не Мишко, то я ніколи б не переїхала сюди.
…Було 8 березня. В той день, як завжди, майже всі жінки, яких зустрічала Настя, були з квітами. Їхні обличчя були різними. У когось на обличчі була посмішка, а у когось були насуплені брови, але квіти були обовʼязково.
Одна Настя йшла додому без букета…
Вона відкрила двері в під’їзд, зайшла в ліфт і натиснула кнопку свого поверху. Ліфт рушив. А коли його двері відчинилися, то вона одразу побачила на сходовому майданчику… Мишка!
– Привіт! – сказав він і простягнув їй квіти, від яких вона так активно сьогодні відмовлялася.
Настя не любила такі букети, їй було шкода квіточок.
– Це тобі, – додав Мишко.
– Дякую, – сказала Настя. – Навіщо ти прийшов?
Дівчина не розуміла, що відбувається.
– Настю, я хотів вибачитися. Я наговорив тобі нісенітниць. Насправді, все не так. Я просто злякався, що ми рухаємося надто швидко у наших стосунках, – почав пояснювати Мишко. – Давай спробуємо почати все спочатку!
Настя посміхнулася.
– Ти серйозно? – запитала вона.
– Звичайно, – відповів Мишко.
– Ні, Мишко, вибач. В одну річку двічі не ввійдеш, – сказала Настя…
…– Значить, він просився назад?! – запитала Світлана. – Хоча що я питаю? Я б на його місці теж просилася назад. А що? Грошей витрачаєш мінімум, а тебе повністю обслуговують. Краса ж!
Настя посміхнулася.
– А я знала, що він повернеться, – сказала вона. – Просто я не відписалася від нього в соцмережах і бачила, як іде його життя. Так ось, спочатку він писав про те, що він просто молодець, залишив дівчину, яка намагалася тягнути з нього гроші.
Тією дівчиною, як ти розумієш, була я.
А потім пішли дописи про те, що його дістали батьки і що жити з ними просто неможливо.
Настя посміхнулася.
– Я думаю, що батьки почали вимагати від нього робити внесок в домашнє господарство, і йому це не сподобалося.
– Та вже ж… З такими роздумами шансів на повернення в нього не було! – засміялася Світлана.
– В нього не було шансу навіть на те, що ми залишимося друзями, – сказала Настя. – Я вважаю, що зробила правильний вибір.
Дівчина посміхнулася. У неї починалося нове життя…
