– Раїсо, ну де ти там вже? Я їсти хочу, – плакала свекруха.
Раїса зітхнула. Ну ось за що їй це все? І так за близнюками ледве встигає, ще й свекруха на шию сіла. Ну, звичайно, вона ж повинна себе гарною невісткою показати. Що їй Ігор казав?
Ну мама ж не винна, що квартира в неї вже старенька. І простіше їй вже до них у чотирикімнатну переїхати, ніж у себе щось ремонтувати. Чи не так? А те, що свекруха тепер обмежує Раїсу, його не хвилювало.
– Іду, іду, – вигукнула Раїса, витираючи руки об рушник. Близнюки, як на зло, вирішили влаштувати концерт по заявках. Перекрикуючи один одного і гасали. «Хоч би хвилинку тиші», – майнуло в голові Раїси. Тиша з двома дітьми – це щось із сфери фантастики. Раїса розігріла Марині Вікторівні суп. Ось не могла вона без неї це зробити? Свекруха зневажливо зморщила носа.
– Знову цей твій суп? А я вдома у себе готувала різноманітно.
Звісно, неї вдома. А тут вона пальцем об палець не вдаряла. Живе півроку на всьому готовенькому.
– Мамо, я з дітьми ледве справляюся. Ну, вибачте, що не як у ресторані, не вдається постійно готувати, – втомлено відповіла Раїса. – Їжте що є.
Ігор прийде лише увечері. А їй ще треба близнюків нагодувати, випрати все, випрасувати…
Познайомились вони з Ігорем банально – у магазині. Вона вибирала підгузки для племінниці, а він – дитяче харчування. Теж для племінниці. Стояли поряд. Ігор покрутив баночку в руках і спитав:
– А цього надовго вистачає?
Раїса посміхнулася.
– Залежить від апетиту дитини. Розговорилися. Пішли додому разом, і Раїса не помітила, як пролетіла година. Обмінялися контактами. А потім були побачення, кіно, кафе… Ігор здавався їй ідеальним чоловіком. Завжди відчиняв перед нею двері, дарував квіти.
А ще він так зворушливо ставився до своєї мами. Постійно дзвонив їй, цікавився її справами, допомагав у господарстві. Хто ж знав, що це «мамине кохання» вийде їй боком…
Після весілля почалися перші дзвіночки. Свекруха постійно дзвонила Ігореві, скаржилася на здоров’я, на самотність. Ігор, звичайно, хвилювався, їздив до неї щодня. А потім почалися натяки:
– Ось, квартира в мене старенька, труби течуть, ремонт потрібен… А у вас чотири кімнати, багато місця…
Ігор, не довго думаючи, запропонував матері переїхати до них. Раїса була проти, але Ігор переконав її, що це тимчасово. Допоможуть матері з ремонтом, і вона повернеться до своєї квартири.
– Ну мама ж не винна, що квартира в неї вже стара.
І ось тепер свекруха жила в них уже півроку. Ремонт у її квартирі так і не розпочався. А Раїса перетворилася на безкоштовну хатню робітницю і няньку. І все це під солодким соусом «мама ж старенька, їй треба допомагати».
Марина Вікторівна неохоче проковтнула пару ложок супу і розпочала свою звичну пісню:
– Ось чому в тебе все не так?
Раїса стиснула зуби. Скільки можна? Щодня одне й те саме.
– Мамо, якщо вам так не подобається, можу дати адресу найближчого ресторану, – процідила вона крізь зуби.
– Що ти таке кажеш! – Почала свекруха, але Раїса її зупинила:
– Вибачте, мені треба дітей годувати.
Раїса зітхнула і почала готувати кашу. Поки поралася біля плити, Марина Вікторівна продовжувала бурчати, але вже тихіше. Раїса намагалася не зважати. Потім поклала нарешті близнюків спати і звалилася на диван. Сил не було абсолютно. У цей момент задзвонив телефон.
– Привіт, кохана, як справи?
– Все добре, – втомлено відповіла Раїса.
– Мама як? – одразу ж поцікавився Ігор.
Раїса заплющила очі. Ну звісно, мама.
– Мама чудово. Їсть, спить, скаржиться, – відповіла вона з сарказмом.
– Раїсо, ну не починай, – втомлено зітхнув Ігор, – вона ж людина похилого віку.
– А я, на твою думку, хто? Кіборг? – образилася Раїса. – Я з двома дітьми кручусь, як білка в колесі. А твоя мати тільки й робить, що критикує!
– Раїсо, потерпи, – майже благаючим тоном сказав Ігор. – Ми ж незабаром почнемо ремонт…
– Незабаром? – перепитала Раїса. – Твоя мати живе в нас уже півроку! І про ремонт ти говориш вже шостий місяць!
– Ну… треба гроші зібрати, матеріали купити… – почав виправдовуватися Ігор.
– Ага, а поки що я буду безкоштовною хатньою робітницею, – різко відповіла Раїса. – Я так більше не можу!
– Раїсо, ну ти ж розумієш…
– Ні, Ігоре, я не розумію! – вигукнула Раїса. – Коли твоя мати переїде назад?
У слухавці повисла мовчанка. Раїса вже пошкодувала, що насварилася на Ігоря, але тримати все в собі вона теж не могла.
– Не знаю, – нарешті відповів чоловік.
Раїса заплющила очі. Вона відчула себе самотньою і безпорадною. Вона поклала трубку. Встала з дивана та підійшла до вікна. Надворі було вже темно. Що їй робити? Як вибратися із цієї ситуації?
Запитання крутилися у голові, але відповідей не було. І як пояснити це Ігореві? Він досі живе у своєму ілюзорному світі. І мама – беззахисна старенька, а дружина – невтомний робот, здатний винести все.
Ну ось, відпочивати особливо ніколи. Треба було хоч трохи упорядкувати квартиру після урагану від близнюків. З величезним зусиллям Раїса піднялася і поплелася в кімнату Марини Вікторівни. Шафа у свекрухи була відкрита, кілька речей лежали на підлозі. «Мабуть, діти гралися», – подумала Раїса.
У шафі стояла коробка із документами. Раїса не збиралася копатися в чужих речах. Але коли речі назад складала її увагу, привернула назва компанії на одній з папок. Компанію вона знала. Вона займалася нерухомістю.
Марина Вікторівна ще на початку їхнього шлюбу продала свою другу квартиру через них. Треба було допомогти їм із початковим внеском на квартиру. І всі ці роки свекруха не забула згадувати, що Ігор та Раїса їй винні.
Раїса дістала папку. Виявляється, то був договір оренди. Раїса застигла. Договір оренди, квитанції про оплату… Суми були чималими.
Значить, Марина Вікторівна тут переживає тяжке становище. А у самої найстабільніший дохід! Про який ніхто не знає.
Значить, Раїса як ялинка крутиться з двома малюками, вимотується з сил. Терпить постійні причіпки, а ця… ця актриса розігрує спектакль!
Раїса сіла на ліжко, намагаючись заспокоїтись. Розповісти Ігорю? Але як він відреагує? Він так прив’язаний до матері. Мабуть, знайде їй виправдання. Скаже, що Раїса все неправильно зрозуміла. Що у мами свої причини? Раїса гірко посміхнулася. Вона надто добре знала Ігоря. Він завжди був на боці матері. Навіть коли та була неправа.
Раїса сфотографувала документи. Вона вирішила діяти завтра. Сьогодні вже не було сил на з’ясування стосунків.
Вранці Раїса приготувала сніданок. Близнюки мирно грали у своїй кімнаті. Коли свекруха вийшла з кімнати, Раїса вже сиділа за столом із чашкою кави.
– Доброго ранку, Марина Вікторівна, – сказала Раїса.
– Доброго, – буркнула свекруха. – Що на сніданок?
– Млинці, – відповіла Раїса. Вона налила свекрусі чаю і поставила перед нею тарілку.
Марина Вікторівна із незадоволеним виглядом почала їсти.
– Марино Вікторівно, у мене до вас є одне запитання.
– Яке ще питання? – підозріло запитала Марина Вікторівна.
– Я у вас у кімнаті знайшла документи.
Марина Вікторівна змінилася на обличчі.
– Ти, що, в шафі в мене рилася?
– Це вже байдуже. Отже, ви ту другу квартиру не продали. А здаєте її та отримуєте непоганий дохід. А нам розповідаєте казки про тяжке становище!
Тут на кухню зайшов Ігор.
– Що трапилося?
– Запитай у своєї матусі, – сказала Раїса і показала йому фото документів.
Ігор узявся читати. Його обличчя змінювалося з кожним рядком. Він глянув на матір, потім на дружину.
– Мамо, що це таке? – спитав він.
Марина Вікторівна мовчала.
– Навіщо ти нас обманювала?
– Я … – Марина Вікторівна не могла знайти слів.
– Ігоре, твоя мама чудово влаштувалася. Отримує гроші за оренду квартири, а у нас живе на всьому готовому.
– Мамо, я думав, тобі потрібна допомога. А ти…
– Сину, я хотіла як краще! Я думала, що так буду ближче до вас, до онуків…
– Збирай речі, мамо.
– Ігоре! – вигукнула Марина Вікторівна. – Ти мене виганяєш? Куди я піду?
– До себе додому, – твердо сказав Ігор. – Ти ж маєш квартиру. Навіть дві.
Марина Вікторівна зрозуміла, що справа погана. Син уперше в житті говорив із нею таким тоном.
Свекруха ще щось говорила, а потім почала збирати речі. За кілька годин Ігор відвіз її.
Життя поступово входило до своєї колії. Ігор став більше довіряти Раїсі та цінувати її працю. А Раїса нарешті змогла зітхнути вільно.
Вона подумала, може, в глибині душі свекруха просто боялася самотності. І обрала найневдаліший спосіб із нею боротися. Але, як кажуть, все що не робиться – на краще. Тепер стосунки у них зі свекрухою стали кращими.
