Василь любив спостерігати за сходом сонця. То був його маленький ритуал.
Він дивився, як сонце забарвлює місто, а сам думав про минулий день…
Втім, останнім часом він рідко насолоджувався цією красою. Думки були зайняті зовсім іншим.
Вже кілька місяців Василь відчував, що життя зайшло в глухий кут.
Тридцять років шлюбу із Зоряною перетворилися на рутину. Вони жили, як сусіди по квартирі. Почуттів уже й близько не було.
Зоряна була хорошою дружиною. Дбайливою, хазяйновитою. Вдома завжди було чисто, вона чудово готувала.
Познайомились вони на студентській вечірці. Зоряна не дуже любила бути у центрі уваги. А тоді Василь любив простих дівчат. йому й самому було не дуже легко знайомитися.
Вони довго зустрічалися. А потім побралися.
У шлюбі в них народилися двоє синів – Дмитро та Сергій.
Вже виросли діти й роз’їхалися з батьківського дому.
Сергій одружився й перебрався жити в інше місто, а Дмитро поїхав працювати за кордон.
Василь із Зоряною залишилися одні у своїй великій трикімнатній квартирі.
І ось тут Василь зрозумів, що їх… Нічого не пов’язує! Тільки сини й спільно нажите майно.
Вони розучилися розмовляти. Не про погоду, не про дітей, а по-справжньому. Усі розмови полягали в обговоренні побутових проблем.
Потрібно замінити кран у ванній. Треба купити нову швабру, заплатити за комуналку…
Василь любив Зоряну в молодості. Але роки спільного життя притупили ту пристрасть, яка колись тягнула їх одне до одного.
Йому не вистачало тієї іскри, яка була на початку їхніх стосунків. Зоряна дорікала постійно. Вічно скаже, що він не так одягається. Що йому не завадило б трохи схуднути. Набридло вже, що вона постійно намагається все контролювати.
Він же ж не маленька дитина, дорослий чоловік уже давно.
Василеві здавалося, що він прожив життя марно. Діти виросли, рідко приїжджали. А якщо й зазирали, то ненадовго. Зайнятися в житті начебто й не було чим.
І тут на роботі Василь познайомився з Аліною.
Вона була на двадцять років молодша за Василя. Але спільну мову вони все одно знайшли.
Спершу нічого такого не було. Просто розмовляли за обідом. Потім часто почали їздити на корпоративні заходи.
А потім… Василь зрозумів, що закоханий. Він давно не відчував таких почуттів. Поряд з Аліною він почував себе молодим. Вона сміялася з жартів Василя, захоплювалася його знаннями та досвідом. Дівчина дивилася на нього з таким обожнюванням, що паморочилося в голові.
Стосунки розвивалися швидко. У перші місяці Василь насолоджувався кожним моментом. Кожне їхнє побачення нагадувало йому дні юності.
Він знову почував себе бажаним і значущим. Вони почали зустрічатися потай. Спочатку тільки на роботі десь ховалися, а потім він почав до Аліни в гості ходити.
І у свою квартиру запрошував, коли Зоряни не було.
І ось коли він якось повертався додому, то упіймав себе на думці, що не хоче переступати поріг квартири. Знову повертатись до Зоряни. Подивиться на нього холодно, знову почне щось дорікати. Набридло йому вже це все…
А ось до Аліни хотілося…
Василь запросив Аліну провести з ним вихідні за містом. Вони орендували невеликий затишний будиночок. І тоді Василь подумав, що знайшов ту жінку, з якою хоче провести решту життя.
Василь довго готувався до цієї розмови. І ось, нарешті, наважився…
…Того дня він прийшов додому пізно. Він зайшов у квартиру і не роззуваючись пішов на кухню.
Зоряна стояла біля плити й помішувала в каструлі запашний борщ.
Василь мовчки сів за стіл.
– Любий, як справи? – запитала дружина. – Пізнувато ти сьогодні. А чого це ти вдягнений і взутий сидиш?
Зоряна здивовано дивилася на чоловіка.
– Я йду, Зоряно, – раптом заявив Василь.
– Що ти кажеш? – не зрозуміла Зоряна. – Куди йдеш? Ти про що?
– Я покохав іншу, – продовжив Василь.
– Що?! Як?! – Зоряна не вірила своїм вухам.
Василь важко зітхнув.
– Втомився я, Зоряно. Тобі самій не набридло?
– Ти серйозно?! – Зоряна нервово заправила за вухо пасмо волосся. – І до кого ж ти йдеш?
Жінка не розуміла, що це таке робиться.
– Ну, хіба це важливо?
– Звісно, важливо! Дозволь бодай зрозуміти, на кого ти мене проміняв!
Василь роздратовано сказав:
– До Аліни я йду.
Зоряна бачила Аліну кілька разів.
– До цієї дівчини? У твої роки?!
– Яка різниця? Вона мене розуміє. Я втомився так жити. Мені з нею краще.
Зоряна взяла руки в боки, її голос затремтів.
– Тридцять років разом, а ти зараз усе кидаєш заради якоїсь дівчини? Ти хоч розумієш, як це виглядає зі сторони?
Василь відвернувся, вирішивши не реагувати на її слова, але Зоряна не вгавала.
– Як ти можеш так просто взяти й перекреслити все, що в нас було? Я віддала тобі найкращі роки свого життя! Виростила твоїх дітей! А ти…
– Зоряно, годі! – вигукнув Василь. – Не треба цих драм. Ми давно вже чужі один одному.
Зоряна повільно сіла на табуретку. Сльози котилися по щоках.
Василь поспіхом зібрав валізи і швидко пішов. Попереду на нього чекає нове, яскраве життя з Аліною.
Внизу, біля під’їзду, вона на нього вже й чекала. Дівчина кинулася йому в обійми. Василь посміхнувся. Вони сіли в машину й поїхали.
Спочатку все було, як у казці. Василь з Аліною купили маленьку, але затишну квартиру поближче до роботи. Вони мандрували, нескінченно розмовляли. І не тільки.
Аліна говорила, що у свої п’ятдесят Василь «тримається краще, аніж багато молодих».
Здавалося, що Василь нарешті знайшов своє щастя.
Але за кілька років він почав помічати зміни. Аліна ставала все більш вимогливою. Замість похвали Василь почав чути докори.
То він недостатньо заробляє, то не приділяє їй уваги. Та й квартира ця маленька Аліну вже дістала.
Тепер їй хотілося більшого – ресторани, мандрівки, дорогі прикраси.
Василь із подивом спостерігав за змінами в Аліні. Та дівчина, в яку він колись закохався, кудись зникла. На її місці з’явилася вимоглива, примхлива жінка…
З роботою у Василя також почалися проблеми. Молоді співробітники тепер дивилися на нього з-під лоба. А раніше він їх майже опікував. А тепер колеги шепотілися, що Василь покинув сім’ю заради молодої коханки. Вони більше відчували до нього колишньої поваги.
…І ось тепер він, як колись знову дивився на схід на балконі, але його вже нічого не тішило.
Усі фарби здавалися бляклими й тьмяними. Василь відчував себе старим і самотнім. Почав сумувати за тихими сімейними вечорами із Зоряною. Згадував їхні спільні поїздки на дачу, сімейні свята.
Здавалося, що все це було так давно, немов із іншого життя.
І він зрозумів, що зробив величезну помилку. Зруйнував свою сім’ю, втратив повагу колег та друзів. І все заради чого? Заради кількох років ілюзорного щастя…
Зважившись на відчайдушний крок, Василь зібрався з духом і зателефонував Зоряні.
Її голос звучав холодно й відсторонено. Спочатку вона не хотіла його слухати, але він благав про зустріч.
…Василь прийшов у кафе, де вони колись любили проводити час. Запала незручна мовчанка.
Нарешті Василь почав:
– Зоряно, пробач мені! Я був нерозумним. А все зрозумів тільки тепер. Я хочу повернутися!
Зоряна уважно і гордовить дивилася на нього.
– Ти вже все сказав, коли йшов від мене. І тепер, коли стало погано, вирішив повернутися?
– Я знаю, що не заслуговую на твоє пробачення. Але я тебе дуже люблю. Я не можу без тебе жити! – продовжував благати Василь.
– Любиш? – вона посміхнулася. – Та що ти знаєш про любов? Зрадив мене, а тепер хочеш, щоб я так просто пробачила тебе? Ні. Мені такий чоловік не потрібний. Дякую, що показав себе зі щирого боку. Хоча я й не очікувала такого через стільки років.
Василь хотів сказати щось ще. Виправдатися. Спробувати її утримати. Але тут до їхнього столика підійшов якийсь чоловік приємної зовнішності.
– Ну, що, поговорили? – звернувся він до Зоряни і тільки на секунду глянув на Василя.
Зоряна посміхнулася своєму чоловікові у відповідь. Такої світлої і щирою усмішки Василь не бачив уже багато років.
– Так, ходімо. Тут мені більше нічого робити…
Зоряна подивилася на Василя, і в її погляді читалася жалість.
Вона взяла чоловіка під руку і вони разом пішли з кафе.
Василь дивився їй услід, не маючи сили відвести погляд.
Вона виглядала щасливою…
Серце стрепенулося. Вона вже знайшла собі іншого…
І тепер Василь зрозумів, що остаточно все втратив.
Чоловік так і залишився сидіти один, дивлячись у порожню чашку з-під кави.
Він втратив усе, що було йому дороге.
І найгірше, що у всьому він винен сам…
