— Ти з ким так довго розмовляла зараз? — суворо запитав Ігор. — Чи не з тим хто півдня вибирав у тебе сьогодні гандбольний м’яч?
— Ну, по-перше, не півдня, а п’ять хвилин. А по-друге, ти що? Був у мене на роботі? – здивувалася Іра. – Чому не підійшов?
– Так, був. Хотів купити щось для племінника. А не підійшов, бо не хотів заважати тобі фліртувати з тим красенем, якому ти пропонувала свої товари, — похмуро дивлячись на неї, пробурчав чоловік.
Іра знайшлася не відразу.
— Ну ти даєш, Ігоре… Це ж клієнт був! Я мала зробити кам’яне обличчя і розмовляти з ним як робот?
— З клієнтами так не розмовляють, — сухо озвався чоловік.
Стиснувши вилиці, він похмуро дивився перед собою. Було вже досить пізно, завтра Іра мала приймати велику кількість товару, тому з’ясовувати стосунки на ніч дивлячись їй зовсім не хотілося. Зітхнувши, вона запитала:
— Я не розумію, ти шукаєш привід, щоб посваритись, чи що? Я не готова. Я не переношу сварок.
— Мені ти так не посміхаєшся, як усяким гандболістам… — продовжував гнути свою лінію чоловік. — По-твоєму, я маю повірити, що це справді був клієнт?
Нічого не відповівши, Іра почала прибирати зі столу, неправильно витлумачивши її мовчання, Ігор підвищив голос:
— Зізнайся чесно, це він тобі зараз дзвонив?
Заплющивши очі, Іра дістала телефон і, знайшовши «недавні» вхідні дзвінки, показала чоловікові, що дзвонила їй подруга Тоня. Хмикнувши, Ігор недовірливо глянув на дружину:
— А я не певен, що то Тоня, а не Толік.
– Набрати її?
– Не треба!
Ігор свердлив Іру таким важким поглядом, що їй уперше за два роки, які вони були одружені, стало не по собі.
— Я й так чудово знаю, що то за Тоня. Живе вона у готелі, я простежив. Ви з нею вже домовилися зустрітися, і даю слово честі, що ти зараз вигадуєш привід, щоб утекти на побачення.
Все, що говорив Ігор, було настільки безглуздо, що Іра не знала, сміятися чи плакати. Нахилившись до чоловіка, вона попросила:
— Ігорю, ну-но, дихни.
– Не смішно! – відсахнувся той. — Слухай мене уважно, кохана. Ще раз побачу цю Тоню, мало не здасться обом.
Сухо подякувавши дружині за вечерю, Ігор вийшов із кухні.
***
Іра працювала у великому торговому центрі у відділі спортивних товарів, Ігор був таксистом. Якось пізно ввечері, коли транспорт ходив уже погано, він підвозив її з роботи, і вона йому дуже сподобалася.
Взяти у гарної, підтягнутої дівчини телефон він не ризикнув, але часто йому доводилося приймати замовлення з її ТРЦ. Якось він зайшов до її відділу і попросив допомогти йому вибрати м’яч для племінника.
Слово за слово вони розмовляли і настільки швидко порозумілися, що Ігор зрозумів – Іра призначена йому самою долею, і упускати її він не має наміру.
Минув ще якийсь час, він попросив її телефон, а потім ризикнув призначити їй побачення. Невдовзі вони почали зустрічатися, за півроку з’їхалися, а потім і розписалися.
У Ігоря не було своєї нерухомості, квартиру, в якій вони жили з першою дружиною, суд присудив їй, тому до знайомства з Ірою він жив у однокімнатній квартирі. Потім він переїхав до Іри, яка жила в однокімнатній, але дуже просторій квартирі з гарним сучасним плануванням.
Перед тим як розписатися з Ірою, Ігор спитав її, чому вона розійшлася з першим цивільним чоловіком.
— Ми були абсолютно різними людьми, — відповіла вона.
Про те, що однією з причин розлучення була зрада чоловіка, Іра вирішила не говорити, тим більше, що Ігор був повною протилежністю.
Відповідаючи на аналогічне запитання, він раптом зам’явся.
— Не зійшлися характерами? – підказала Іра.
— Ну, типу того.
Незабаром вона зрозуміла, що означає «типу того». Не минуло й місяця після того, як вони розписалися, і Ігор почав дуже ревнувати її. Він ревнував її до подруг, до колег, до просто знайомих і навіть до людей, що зустрічаються їм на прогулянці.
Іру його ревнощі трохи напружували, але розходитися з Ігорем через це вона не хотіла, тому що в усьому іншому він її повністю влаштовував.
Однак останнім часом ревнощі чоловіка стали просто неприйнятними. Така зміна відбулася з ним через те, що він дізнався, що від його старшого колеги пішла дружина, з якою вони прожили понад тридцять років. Як Іра, яка вирішила, що не даватиме йому приводу для ревнощів, не намагалася переконати чоловіка, що не збирається його кидати, в Ігоря ніби щось клацнуло. Він регулярно закочував їй сцени ревнощів, причому привід для цього йому не був потрібен.
***
Якось двоюрідний брат Іри Діма запросив їх із чоловіком на свій день народження. Він взагалі не планував відзначати, але друзі вмовили його, як-не-як, тридцять років виповнюється не щодня.
Іра та Діма дружили з дитинства, і в дорослому віці у них збереглися чудові теплі стосунки. Діма не був одружений, поки ні з ким не зустрічався і жив на орендованій квартирі.
Ювілей він відзначав у кафе у колі близьких та друзів. У розпал вечірки він запросив Іру на танець. Спілкувалися вони як завжди, розмовляли, перекидалися жартами, але і цього виявилося достатньо для того, щоб після повернення додому Ігор, який дувся всю дорогу назад, влаштував Ірі огидну сцену.
– Це ж мій двоюрідний брат! — намагалася заспокоїти Іра.
— Брат… — пирхнув Ігор. — Чи я не знаю, як у минулому столітті виходили заміж!
— Господи, Ігоре, ну про що ти говориш? Зараз на дворі двадцять перше століття!
— Ти чудово знаєш, про що, — буркнув чоловік. — З братами так не обіймаються. Та й не дивляться так на сестер.
— А як, дозволь спитати, Діма на мене дивився?
– З бажанням! – вигукнув Ігор.
Всерйоз образившись на Іру, він сам пішов спати на кухню, а вранці на неї чекав неприємний сюрприз. Ігор поїхав на виклик дуже рано, але до відходу встиг погосподарювати у її телефоні.
На свій подив Іра побачила, що він видалив з контактів всіх її друзів, подруг і багатьох родичів, у тому числі і Діму.
Контакти Іра незабаром відновила і, мабуть, уперше за весь час серйозно замислилась. Вона розуміла, що їй потрібно щось робити, причому терміново.
***
Ігоря тим часом чим далі, тим сильніше несло купиною, він ніяк не міг забути горезвісного «гандболіста». Іра вже не могла згадати, як він виглядає, а Ігореві він ввижався у кожному зустрічному.
Якось він до хвилини вирахував, скільки часу Ірі потрібно на дорогу від роботи до будинку, і закочував їй сварки щоразу, коли вона трохи затримувалася. А одного разу сталося ось що.
Іра ненадовго відлучилася з відділу, а коли повернулася на роботу, напарниця Євгенія сказала:
– Твій Ігор приходив, про тебе питав. Прям як на допиті, куди пішла, чи одна, коли повернеться.
Відчувши, що червоніє, Іра вирішила нічого не відповідати. Їй було соромно за чоловіка, а напарниця тим часом запитала:
– Що? Все так серйозно, чи що?
— Що ти маєш на увазі?
— Так… Він контролює тебе, походу?
— Та не те щоб… — зам’ялася Іра.
Але, зрештою, визнала:
– Ну, загалом, так.
— Воно й видно. Адже він не вперше сюди приходить… — похитавши головою, Євгенія співчутливо подивилася на Іру. — Ми його з дівчатками шпигуном про себе називаємо.
Зрозумівши, що Ірі не до сміху, Євгенія зніяковіло замовкла, але в обідню перерву вона знову відновила розмову:
— Вибач, звичайно, що лізу не в свою справу, — мовила вона за чашкою капучино. — Але для мене ревниві чоловіки та бойфренди – це тригерна тема. Я зустрічалася з одним таким. Недовго, бо він мене дістав, та й сам втомився… У нас взагалі якось до маразму дійшло, він так мене ревнував, що взяв і викинув мій одяг, щоб я нікуди не ходила.
– Як? Увесь? — здивовано витріщилася на неї Іра.
— Ну, не весь, звичайно. Сукні, спідниці та туфлі в основному. Добре, що це влітку було, бо якби він ревнував мене восени чи взимку, мені, напевно, довелося б звільнятися.
– І ви розлучилися після цього?
– М-м-м. Але я розмову почала не для того, щоби просто розповісти про це. Розлучитися найпростіше, як-не-як. Адже ревнивці різні бувають, деякі навіть перевиховуються. Якщо хочеш зберегти стосунки, то можу поділитися рецептом подруги.
– Давай!
— Спробуй зробити так, щоби він відчув себе на твоєму місці.
Ірі здалося, що це непогана ідея. Починаючи з цього дня, вона кожну вільну хвилину дзвонила Ігорю і питала, де він, з ким він і коли буде вдома.
Втім, цей «рецепт» хоч і був гарний сам собою, з її чоловіком не прокотив. Спочатку Ігореві подобалося, що вона так часто йому дзвонить, потім він почав дратуватися, потім перестав піднімати трубку і, зрештою, влаштував їй сцену.
— Що ти собі дозволяєш? — вигукував він. — Чому ти ставиш мене в незручне становище перед клієнтами та начальством?!
— А ти чому ставиш мене в незручне становище? – парирувала Іра. — Чи тобі можна так поводитися, а мені ні?
Ігор, нічого не відповівши на це, знову пішов спати на кухню. Іра наступного вечора, скориставшись тим, що чоловік пішов у ванну, вона покопалася в його контактах, знайшла кілька жіночих імен і видалила їх. Коли чоловік, помітивши це, обурився, вона влаштувала сцену.
Ігор начебто все зрозумів і навіть вибачився за свою поведінку, але вистачило його ненадовго.
***
Якось у відділ Іри зайшов симпатичний хлопець. Напарниця пішла на обід, і Іра була у відділі одна.
– Доброго дня! – З усмішкою звернувся до неї клієнт. — А де у вас ключки? Допоможіть мені, будь ласка, підібрати потрібну для сина.
Назвавши вік хлопчика, він сказав, що той серйозно захоплюється хокеєм. Іра підвела його до сектору з хокейним інвентарем та розпочала консультацію.
І тут як у відділ влетів розлючений Ігор, рішуче вставши між Іриною та клієнтом, він вигукнув:
– Ага! Цього разу гандбольний м’яч не потрібний, так?! Ключка знадобилася?! Які ж ми універсальні спортсмени!
Молодий чоловік здивовано дивився на Ігоря, його іронічний погляд і спокій тільки розбурхали ревнивця.
– Ти! Ти знаєш, що вона моя дружина? Ти навіщо біля неї пасешся цілими днями? — сварився Ігор, намагаючись схопити клієнта.
Іра настільки розгубилася, що впала в ступор і втратила дар промови. Покупець тим часом спритно відсмикнув руки Ігоря, і спокійно, анітрохи не менш дружелюбно, ніж кілька хвилин тому, звернувся до неї:
– Пробийте мені, будь ласка, чек. Скільки я винен?
Поки клієнт розплачувався, підійшов охоронець, що опинився поблизу, і вивів Ігоря на вулицю. Коли Іра звільнилася та вибігла з ТРЦ, машини Ігоря вже й слід застудив.
Першим її бажанням було подзвонити йому та висловити все, що вона про нього думає. Але вона передумала, не було ніякого сенсу у з’ясуванні стосунків, з цієї хвилини вона все для себе вирішила.
***
Насамперед Іра зателефонувала братові, повідомивши йому, що вирішила розлучитися з чоловіком, попросила його сьогодні ввечері приїхати до неї додому. Діма, який і до цього пропонував їй серйозно поговорити з Ігорем, охоче погодився.
Потім Іра зібрала речі Ігоря та поставила обидві сумки у коридорі. Після цього вони з Дімою сіли пити чай, незабаром, почувши шум дверей, що відчинялися, вони кинулися в коридор.
– Ага! — вигукнув Ігор, переводячи погляд з Ірини на Діму. — Попалися, голубки? Але вчасно, я приїхав!
Він хотів було пройти, але зачепив ногою одну з сумок, що стояли біля порога. Навівши різкість, він зрозумів, що біля дверей стоять обидві його сумки, з якими він два роки тому переїхав до Іри.
— Не зрозумів… — здивувався він.
— Так, Ігоре, — холодно промовила Іра. — Ми більше не зможемо жити разом. Іди по доброму. Тут усі твої речі, аж до зубної щітки.
– Що-о-о?!
Переступивши через сумку, Ігор кинувся до дружини, взяв Іру за передпліччя.
— Та ти зовсім не в собі, дивлюся! Ти що, надумала? Ти мене, законного чоловіка, міняєш на братика?!
Дмитро рішуче усунув його від сестри:
— Ану, взяв себе в руки! — наказав він твердим голосом. — Ти чоловік, зрештою, чи ні? Дай їй спокій! Ти її дістав! І даремно думаєш, що за неї нема кому заступитися. Коротше кажучи, вали звідси! І щоб духу твого тут не було!
Ігор вирвався рук Діми і, кинувши невдоволений погляд на дружину, прошипів:
— Недарма я підозрював, що ти можеш із ким завгодно і коли завгодно! Ну і ось, все з’ясувалося. Наче я зможу жити з тобою після такого… Та тебе тільки пальчиком помани… Тьху!
Стиснувши кулаки, брат знову підійшов до Ігоря, але Іра зупинила його.
— Ігоре, поверни ключі, будь ласка, — спокійно й сухо попросила вона.
Ігор повернув ключі і повернувся до дверей, Іра сказала йому слідом:
— Ігоре, ти не правий. Але навіть якщо станеться диво, і ти визнаєш свої помилки, не смій більше з’являтися ні в моїй хаті, ні в мене на роботі.
Незабаром відбулося розлучення, Ігор зник із життя Іри, і вона забула його як поганий сон.
