– Так буває, Ніно.
Петро сказав це таким буденним тоном, ніби нічого такого не сталося. Все як завжди. А те, що він валізу збирає, а через кілька годин піде назавжди з її життя, це дрібниця.
– Зрозумій, річ не в тобі. Просто я остиг до тебе вже давно. Я винен, Ніно.
Ніна мовчки кивнула. Вона себе й не звинувачувала. Вона була гарною дружиною та чудовою господаркою. Сама заробляла гроші, адже як Михайлику виповнилося три роки, вона одразу вийшла на роботу.
Красива, доглянута. У свої тридцять два вона мала максимум вигляд на двадцять п’ять. Підтягнута фігура, чиста шкіра, красиве волосся. Її провини в цьому точно немає, адже вона робила все, щоб у їхній родині всі були щасливі. А якщо її чоловіка щось не влаштувало, то він сам винен.
– Розумієш, я стомився. Виявилося, що сімейне життя – це не для мене, – говорив далі Петро, спокійно збираючи свої речі.
– І ти це зрозумів через вісім років шлюбу? – нарешті оговтала Ніна.
– Так. Може, раніше просто не наважувався піти.
– І що змінилося?
Петро якось зам’явся. А Ніна зрозуміла, що її припущення правильне.
– І давно ти маєш коханку?
– Вона не коханка, Ніна, – досить різко відповів поки що чоловік. – Вона – моя кохана жінка. Розумієш, мені хочеться йти до неї, мене туди тягне…
– Як довго? – Все також сухо перепитала Ніна.
– Та яка різниця! Слухай, але ж я бачу, що і ти до мене охолола!
– Я?
Петро зупинився і сів поряд із дружиною. Ніна відразу відсунулася, бо нестерпно було сидіти з ним так близько.
– І ти. Інша б що зробила, коли її чоловік заявив би їй, що йде? Плакала, сварилася, намагалася якось зберегти шлюб! А що ти зробила?
Ніна й справді повелася інакше, хоч і не очікувала почути таке від свого чоловіка. Буквально годину тому, коли вони повечеряли (звичайно, він вирішив зробити це після їжі, адже Ніна дуже смачно готує), Петро заявив їй, що хоче розлучитися.
Спочатку Ніна вирішила, що це жарт, і навіть хмикнула у відповідь. Але, подивившись на свого чоловіка, зрозуміла, що він говорить цілком серйозно.
– Петро, що сталося? – спитала Ніна схвильовано.
– Я тебе не люблю. І я йду, Ніно…
Ці слова назавжди вкарбувалися в душі Ніни. Але вона почула їх і прийняла: він її не любить. І зрозуміла, що після цієї фрази вже марно щось робити.
Напевно, якби не зізнання Петра, вона спробувала зберегти сім’ю. Дізнатись, що його не влаштовує, поговорити. Може, поїхати кудись відпочити, розвіятися. Але вона зрозуміла, що це безглуздо. Адже навіщо тоді тішити себе марними надіями?
– Я зрозуміла, – за кілька секунд відповіла вона. – Треба якось про це Михайлику сказати.
– І… Це все? – здивовано запитав чоловік, який чекав на сварку.
– А що ще?
І зараз він переводив стрілки на Ніну, мовляв, надто вона спокійна. А вона не була спокійна, Ніна все ще була шокована і думала про те, як жити далі. Просто не бачила сенсу намагатися щось змінити.
– Я не охолола, Петро, – сказала вона, встаючи. – Я просто розумію, що не можу переконати тебе полюбити себе. До того ж якщо у тебе давно вже інша.
Петро закивав, зітхнув і продовжив збирати речі.
– Михайлику ти скажеш, що кидаєш нас? – уточнила Ніна.
– Ніно, не починай. Я вас не кидаю. Я його батько, і завжди ним буду! Я вам допомагатиму, як матеріально, так і морально. Коли треба буде з Михайликом посидіти, я завжди це зроблю. Все залишиться так само, просто я не буду більше твоїм чоловіком.
– Подивимося, – опустивши голову, промовила Ніна. Дуже хотілося розплакатися, але робити це при чоловіку вона не хотіла. Тому просто вийшла з кімнати і, зачинившись у ванній кімнаті, дала волю сльозам.
Петро пішов. Михайлику вони сказали, що тато і мама більше не житимуть разом. Але його батько пообіцяв, що любитиме його так само і продовжуватиме піклуватися про нього.
Ніні було важко. Вона поверталася до порожньої квартири і не знала, чим зайнятися. Все ж таки вони з Петром з двадцяти років були разом. І вісім років були одружені. Великий термін. Власне, Ніна і не уявляла доросле життя без нього, та й він був єдиним чоловіком, з яким Ніна мала стосунки.
Але будь-які переживання згодом вщухають. Ось і Ніна навчилася жити без Петра. Навіть через якийсь час почала насолоджуватися цим життям.
До того ж спочатку колишній чоловік і справді допомагав з дитиною. На аліменти Ніна не подавала, Петро і так давав чимало грошей. Та й ладен був забрати його з садка, коли Ніна не могла. І на вихідні іноді брав.
Але з часом його ентузіазм вщух. Мабуть, втомився він доводити, що він добрий батько. Ніна знала, що він весь у коханні з новою жінкою, і дитина якось відійшла на другий план.
Але Ніна справлялася. Та й, на щастя, грошей Петро все також давав достатньо, більше, ніж мали бути аліменти. Якось Петро зателефонував своїй колишній дружині з претензією.
– Тобі не здається, що рано ще в хату чоловіків водити?
Ніна навіть не одразу зрозуміла, про що він каже.
– Вибач, звичайно, але яка твоя справа? – Запитала вона.
– Така! У цьому будинку моя дитина живе, а ти не зрозумій кого туди водиш!
Ніна засміялася. Лунало це й справді кумедно.
– І що смішного?
– А нічого, що ти живеш разом із своєю дівчиною? І тебе не бентежить, що Михайлик у вас буває і бачить тата з іншою тіткою?
– Але ж це не його будинок! – Знайшовся, що сказати Петро.
– Але це твоє особисте життя, яке є. І, уяви, після розлучення і в мене може бути особисте життя.
Петро щось буркнув і поклав слухавку.
Але на цьому дива не закінчилися. Михайлик мав залишитися у свого тата на вихідні, а Ніна з Романом збиралися поїхати за місто. Але за день до цього Ніні знову зателефонував колишній чоловік.
– Я не зможу взяти Михайлика, – сухо промовив він.
– Чому? Ми ж домовлялися. Маю вже плани!
– Знаю я, що в тебе за плани! – не витримав Петро. – Поїдеш розважатися зі своїм чоловіком?
Ніна ледве стримувалася. Її все це вже почало дратувати.
– Слухай, я хоч колись лізла у твоє особисте життя? Цікавилася, чим ти займаєшся зі своєю жінкою? То чому ти в моє лізеш?! Так, я планувала відпочити з Романом! Тобі яка справа?
– Та ніякої. Тільки не вийде. Михайлика я не візьму.
– Ти поводиться як собака на сіні, – невдоволено промовила Ніна. – Чи ти думав, що я буду до кінця життя переживати? Так ось, змирися, на тобі світло клином не зійшовся!
– А ти, мабуть, тільки була щаслива, коли я пішов? Можна пускатися берега! – Не залишився колишній чоловік у боргу.
– Ключова фраза – коли ти пішов! Це не я тебе покинула! Це не я тобі зраджувала!
– Ну, судячи з того, як ти швидко собі чоловіка знайшла, ти теж не була така вже вірна.
Ніна просто поклала слухавку. Розмовляти й надалі вона не бачила жодного сенсу. І, головне, вона не розуміла, чому колишній чоловік так поводиться. Мабуть, він хотів, щоб Ніна переживала до кінця своїх днів. Але не дочекається.
Петро так і не взяв Михайлика, хоч той дуже просився до тата. Добре, що Ніні на допомогу прийшла її сестра, яка посиділа з племінником.
А от коли настав час аліментів, на карту Ніни прийшла набагато менша сума, ніж зазвичай. Вона була навіть меншою за ту, яку Петро мав би платити офіційно.
Звичайно, Ніна зателефонувала, щоб дізнатися, у чому річ. Якщо у Петра якісь фінансові труднощі, тоді нічого страшного. Але Ніна підозрювала, що справа в іншому, і вона мала право.
– У тебе є чоловік, з чого раптом я вас повинен утримувати? – посміхнувся Петро.
– Не нас, а свого сина. І не утримувати, а розділяти фінансові обовʼязки зі мною.
– Ага, щоб ти на себе мої гроші витрачала? Обійдешся!
– Дивно, а чи не ти говорив, стверджуючи, що мені допомагатимеш?! І що для сина нічого не зміниться?
– Це було до того, як ти собі знайшла чоловіка.
– Значить, ти все ж таки мріяв про те, що я буду вічно одна?
– Не вічно, звичайно, але й довго ти не переживала, – невдоволено промовив колишній чоловік.
А Ніна зрозуміла, що це марно. Його просто ображає той факт, що вона щаслива і без нього. Він сподівався, що він незамінний, і навіть після його відходу Ніна буде від нього сильно залежна. Мабуть, ця слабка влада робила його щасливим. Але Ніна не дасть йому радіти за її рахунок.
Вона поклала слухавку і відразу звернулася до юриста. І вже за кілька днів подала на аліменти.
Як же сварився Петро. Називав її меркантильною, просив від неї чеків. А потім взагалі заявив, що дитину забере. Думав, що налякає її.
– Давай. Я не проти стати мамою вихідного дня.
Звичайно, на це Петру не було чого сказати. Він же це не всерйоз. Його жінка явно не буде рада, якщо він приведе сина до них жити.
Після цього відносини Петра та Ніни остаточно зіпсувалися. Точніше, зійшли нанівець. Ніна не реагувала на провокації і спілкувалася з колишнім чоловіком виключно у справі. Сидіти з Михайликом не просила, але й не противилася їхнім зустрічам. Одним словом, Петру навіть зачепитися не було за що.
І так, згодом Петро розлучився зі своєю жінкою. І навіть намагався повернутися до колишньої дружини. Але Ніні це не треба було, вона була щаслива з Романом. Та навіть якби в них нічого не вийшло, до чоловіка вона не повернулася б. Особливо після того, як він показав своє справжнє обличчя.
