Головна - Історії жінок - Таня приїхала в гості до своєї тітки Марини. Тітка була молода і спілкувалися вони, як ровесниці. Вони проговорили допізна, і Марина запропонувала Тані залишитися на ніч. Чоловік тітки, Артем, був на роботі. Вони випили трохи ігристого. Марину розморило, вона постелила Тані в окремій кімнаті, а сама пішла вкладати доньку Іринку і з нею й заснула… Але Тані не спалося. Вона встала, пішла на кухню попити чаю, аж тут раптом з роботи повернувся Артем! Побачивши Таню чоловік зрадів, теж налив собі чаю, підігрів котлетки і запропонував гості. А потім зненацька сказав таке, що Тані аж смішно стало

Таня приїхала в гості до своєї тітки Марини. Тітка була молода і спілкувалися вони, як ровесниці. Вони проговорили допізна, і Марина запропонувала Тані залишитися на ніч. Чоловік тітки, Артем, був на роботі. Вони випили трохи ігристого. Марину розморило, вона постелила Тані в окремій кімнаті, а сама пішла вкладати доньку Іринку і з нею й заснула… Але Тані не спалося. Вона встала, пішла на кухню попити чаю, аж тут раптом з роботи повернувся Артем! Побачивши Таню чоловік зрадів, теж налив собі чаю, підігрів котлетки і запропонував гості. А потім зненацька сказав таке, що Тані аж смішно стало

Таня хотіла попроситися пожити у Марини, але потім передумала. Якось незручно, хоч вона й запрошувала її багато разів.

Дешевше звісно обійшлося б, але соромно плутатися під ногами.

Та й були причини відмовитись, згадалося дещо…

Тітка Марина завжди Таню запрошувала:

– Квартира у нас велика, Артем допізна на роботі. Та йому взагалі без різниці, хто в нас удома. А мені одній нудно, ну і з Іринкою ти мені може трохи допомогла б?

Марина була молодша мамина двоюрідна сестра.

Вона була набагато молодша і в них з Танею давно вже були стосунки майже як у подруг-ровесниць.

Марина одразу попросила Таню не назвати її тіткою.

Їй дуже подобалося бувати з Танею у її молодіжній компанії. Вона з Артемом там і познайомилася.

Артем був старшим братом одного з хлопців їхньої компанії, і він подобався Тані. І їй здавалося, що вона йому теж подобається.

Але Марина з’явилася, галаслива, доросла, досвідчена. Їй тоді було вже тридцять, вони з Артемом були приблизно одного віку.

І молоденька романтична Таня відступила, побачивши, як Артем повівся на відверті натяки Марини.

– Таню, без образ, гаразд? Ну нащо він тобі? Артем вже мужик дорослий, йому така жінка як я потрібна. Кохання у нас, розумієш, не квіточки й цукерки, а звичайне земне. А з тобою Артем все одно не став би морочитися! – Марина поблажливо усміхнулася.

Таня тоді не придумала, що відповісти і відчула себе маленькою недолугою дівчинкою.

А через якийсь час Марина вийшла заміж за Артема й народила Іринку.

Тоді Таня була молодшою і вважала, що Марина права.

Вона повела її хлопця, з яким у Тані напевно і справді нічого б не вийшло. Трохи прикро звісно вийшло, але нехай вони будуть щасливі.

Артем успішно займався будівництвом, і його справи незабаром пішли вгору. Вони купили велику квартиру, Марина сиділа в декреті з Іринкою. А в Артема було багато роботи, він і справді майже не бував удома.

Таня жила в передмісті з батьками, але давно думала про своє житло.

До роботи їздити далеко, та й жити з батьками набридло.

Якось вона заїхала до Марини, вони проговорили допізна, і Марина запропонувала Тані в них залишитися.

Артем був на роботі, а вони з Маринкою за розмовами випили трохи ігристого.

Марину від цього розморило, вона постелила Тані в окремій кімнаті. А сама пішла вкладати Іринку і з нею й заснула.

А на Таню не в своєму будинку найшло безсоння. Вона встала, пішла на кухню попити чаю, а тут раптом і Артем з роботи повернувся.

Таня й раніше помічала, як він іноді дивиться на неї, але не надавала цьому значення. У неї до Артема давно вже зник інтерес.

А він побачивши Таню зрадів, теж налив собі чаю, підігрів котлетки і запропонував гості.

А потім зненацька сказав таке, що Тані аж смішно стало!

– Ти на мене зла не тримай, гаразд? – заявив він. – Твоя Маринка мені тоді одразу сподобалася, я в неї закохався і себе винуватим відчував. У нас тоді з тобою симпатія була, а я тебе ніби кинув. Таку дівчину гарну підвів…

Так говорив Артем і з апетитом наминав котлетки одну за іншою.

– Та ти що, облиш так думати, скільки вже часу минуло, а ти згадав! Не ображаюся я на тебе, – тихо засміялася Таня.

Вони розмовляли тихо, щоб не розбудити Іринку.

І раптом Марина вийшла з дитячої кімнати і одразу заскочила в кімнату, де Таня мала спати, зі словами:

– Це що це ви тут робите, поки я дитину вкладаю? Ти вирішила помститися мені, племіннице?

Таня аж охнула від несподіванки. Видно зі сну Марина не зрозуміла, що вони на кухні…

Зрозумівши, що вона помилилася, Марина тут же списала свою поведінку на сон:

– Ой така нісенітниця наснилася, буває ж таке, здалося, що ви там в кімнаті!

– Марино, та ти що? Ну як ти таке могла подумати, я прийшов голодний, ось котлети їм. А Тані не спиться, чай п’ємо і просто балакаємо, ну ти даєш!

– Та бачу я, кажу ж, що спросоння почулося. Я ж ревнива, ти ж знаєш, Артемчику! – знизала плечима Марина.

…Отож після цієї дивної історії Тані зовсім не хотілося залишатися в Марини.

І вона орендувала кімнату неподалік роботи у літньої жінки.

З Ніною Михайлівною вони одразу порозумілися. Її Тані одна спільна знайома порадила.

У Ніни Михайлівни рідня жила далеко, а їй і надбавка до пенсії і спілкування з Танею були дуже приємні.

На літо Ніна Михайлівна на дачу взагалі їхала. І з кінця квітня до середини жовтня квартира була у повному розпорядженні Тані.

Так що начебто вдало так складалося. На роботі Таня була на хорошому рахунку. Але Ніна Михайлівна, душевна жінка, чисто по-материнськи за неї незабаром переживати почала, що в неї досі немає коханого чоловіка.

– Та годі вам, мені й так добре, – зі сміхом відмовлялася Таня.

– Не права ти, доню! Така дівчина гарна, симпатична, а всю себе на роботу витрачаєш! А жити коли? А кохання як же ж? Та не повірю я, невже хлопці всі нині зовсім вже, що тебе не помічають? Для кого ж ти тоді цвітеш, дівчинко? Ти ж не хочеш стати пустоцвітом?

Таня зі слів Ніни Михайлівни тільки сміялася.

Але одного разу задумалася – а й справді дивно, стільки років минуло, коли їй Артем тоді почав подобатися.

А потім ні вона ні до кого, ні до неї ніхто більше не проявляв симпатії. Ну прямо ніби зачарував її хтось!

Якось Марина забігла до Тані подивитися, як вона влаштувалась на новому місці.

– Ох як у тебе тут добре, ну ти й щаслива, – оглядала вона світлу кімнату Тані.

– Та годі тобі, це ж не моя, я тут просто орендую, – посміхнулася Таня.

– В Артема незабаром день народження і ми тебе запрошуємо, приходь обов’язково, – наполегливо почала кликати до себе Таню Марина.

Тут зі своєї кімнати вийшла Ніна Михайлівна, і Таня їх познайомила. Але Марина чомусь одразу поспішила, зазбиралася, але нагадала про своє запрошення.

Як тільки двері зачинилися, Ніна Михайлівна стурбовано сказала:

– Яка неприємна жінка, вибач, що я так про твою рідню говорю…

– Та ні, вона непогана, – стала захищати свою двоюрідну тітку Тетяна, хоч і сама помітила, що їй некомфортно з Мариною.

– Розкажи мені про неї, дитинко, – попросила раптом Ніна Михайлівна. – Я ж раніше могла людей наскрізь бачити, кадровиком працювала, – і Ніна Михайлівна засміялася.

Тетяна, слово за слово, розповіла і про те, як Марина в неї Артема повела. Та й потім якось нав’язливо з нею намагається спілкуватися. До себе у гості кличе часто, сама прагне до неї приїхати.

І завжди її вбраннями і тим, як Таня живе, цікавиться захоплюється.

– Так вона тебе використовує, вона щастя твоє забирає, так, так, не віриш чи що, що так буває? І Артема цього вона з заздрощів повела, вони хіба добре живуть?

Та від цієї Марини можна чого завгодно чекати, недарма вона тобі свою дружбу нав’язує. Ти з нею постарайся поки не спілкуватися, гаразд?

Так почала переконувати Таню Ніна Михайлівна.

Таня, звісно, засумнівалася, їй здавалося, що щастя забрати неможливо.

Але так сталося, що у Тані був завал на роботі, потім її у відрядження відправили.

Та ще й вона несподівано з дуже гарним хлопцем познайомилася. Андрій до неї сам підійшов, завів розмову, а потім сказав, що закохався у Таню з першого погляду.

Марина їй дзвонила:

– Куди ти зникла? Може закохалася? Так познайом мене з ним, я тобі пораду дам, ми ж рідня і подруги!

Але Таня зовсім не мала часу на спілкування з Мариною.

А через якийсь час вона раптом дізналася, що Марина з Артемом мало не розлучилися.

Марина його в невірності знову запідозрила. І одразу почала вимагати розлучення й поділу майна.

– Ось і ясно стало все з твоєю тіткою двоюрідною, – сказала Ніна Михайлівна, дізнавшись про все це від Тані. – Вона мабуть цього Артема використала, бо ж він чоловік заможний, і вирішила відхопити собі хороший шматок. Не здивуюся, якщо в неї є коханець. Ти з нею постарайся поки не спілкуватись і подивися, що буде.

Таня й так мала мало вільного часу. Та й з Андрієм вони тепер зустрічалися майже щодня. Тож їй було не до Марини.

Андрій дедалі більше подобався Тані. Він терпляче просив її взаємності. А вона, як трохи зворушений холодом бутон троянди, ніяк не хотіла розкриватися. Наче боялася кохання, чекала, але боялася.

Але вони не випадково зустрілися, Андрію вдалося зігріти серце Тані і розпалити в ньому вогонь кохання.

І вона нарешті погодилася вийти за нього заміж…

Тепер ця щаслива пара живе неподалік Ніни Михайлівни. І звичайно, вони не забувають цю добру і мудру жінку.

З Мариною Таня зустрічається дуже рідко, намагаючись більше з нею не зближуватися. Посилається на зайнятість та сім’ю.

Звичайно ніхто не знає, чи можна справді забрати щастя в іншої людини.

Але тепер у Тетяни з Андрієм у їхньому сімейному житті все просто чудово…

Plitkarka

Повернутись вверх