– Потерпи, Світланко! Ось знайду нам гарного татка і одразу тебе заберу! – Мама так переконливо казала, що дівчинка повірила їй і погодилася пожити у дідуся з бабусею. Вона не помітила, як бабуся скептично піджала губи.
Батька свого Світлана не пам’ятала. Він зник одразу, як дізнався про її появу на світ. Спочатку мати намагалася чесно виконувати свої обов’язки, але потім їй це набридло і під приводом, що їй важко одній виховувати доньку, вона вирушила на пошуки помічника, збагривши дитину батькам.
Щоразу, коли мама знаходила нового “тата”, Світлана збирала нехитрі пожитки, сподіваючись, що її заберуть. Але роки минали, а мама навіть не думала, щоби возз’єднатися з дочкою. Вона час від часу приїжджала з черговим “нареченим”, дарувала Світланці якусь дрібничку і знову пропадала на невизначений час.
Згодом дівчинка перестала сподіватися на матір і стала вважати бабусю і дідуся своїми єдиними рідними.
Коли настав час вступати до інституту, Світлана, не роздумуючи, обрала медичний. Вона старанно вчилася, не звертаючи уваги на подружок, які, нехтуючи навчанням, носилися клубами, шукаючи багатих наречених.
На четвертому курсі Світлану все-таки спіткало велике і світле почуття: вона закохалася у свого однокурсника. Знаючи, що він із дуже забезпеченої сім’ї, намагалася приховувати свої почуття, думаючи, що вони не пара.
Але Сергій сам помітив скромну тиху дівчинку і почав до неї залицятися. Під натиском його наполегливих залицянь, Світлана незабаром здалася і вони почали зустрічатися. Їм було добре разом.
Заздрісні подружки на всю шепотіли Світліні, що її обранець той ще бабник і з нею він тільки заради розваги. Та дівчина не вірила. Аж надто чесними й закоханими були його очі, коли він дивився на неї.
Закінчивши четвертий курс, пара влаштувалася на підробіток до однієї з лікарень міста. Щоправда, опинилися у різних змінах. Але вони не сумували і кожну вільну хвилину намагалися проводити разом. Незабаром Світлана дізналася, що вагітна і сильно злякалася. Як на це відреагує її коханий? Вона знала, що він не планував заводити сім’ю одразу після інституту. Хотів спочатку зробити кар’єру.
Зібравшись із духом, Світлана попрямувала до лікарні, де в цей час на зміні перебував Сергій. Вона сподівалася, що присутність сторонніх людей не дасть йому сильно на неї кричати та звинувачувати у вагітності.
Вона побачила його здалеку. Сергій стояв і обіймав якусь дівчину, шепочучи їй щось на вухо. Земля попливла у Світлани з-під ніг. Вона нахилилася на стіну, щоби не впасти. Трохи постоявши, повернулась і пішла геть. Сергій так її і не побачив. Цього ж дня дівчина розрахувалася з роботи, написала в інституті заяву на академічну відпустку та поїхала до бабусі та дідуся.
Вдома вона все чесно розповіла.
-Що ж, виховали внучку, виховаємо і правнука, – сказала бабуся, але в очах її з’явилася тривога. Вона переживала, що внучка виявиться такою ж зозулею, як і її мати.
Через кілька місяців на світ з’явилася симпатична дівчинка, схожа на Сергія. Світлана милувалася донькою і шепотіла:
-Я ніколи нікому тебе не віддам! Ніколи не кину!
Дівчинку назвали Надією. Світлана не відходила від дочки ні на крок і занепокоєння бабусі зійшло нанівець. Так маленька родина прожила два роки. Світлана почала замислюватися про роботу. У місцевій поліклініці їй запропонували місце медсестри за умови, що вона візьме довідку з інституту. Світлана вирушила за довідкою.
Коли вона повернулася додому, її подиву не було меж: Надя сиділа на колінах Світланиної мами і захоплено грала новою лялькою.
-Мамо? Що ти тут робиш? – Запитала Світлана.
-От, дізналася, що в мене онука є – приїхала подивитись.
-Подивилася? Далі що? – розлютилася Світлана. – Поїдеш шукати їй нового дідуся?
-Світлано, ну навіщо ти так? – мати благаюче подивилася на дочку. – Я знаю, що винна перед тобою, але я намагатимусь все виправити.
-Не думаю, Що в тебе вийде!
-Я все-таки постараюся!
-І як же ти намагатимешся? – зло поцікавилася Світлана.
-Я хочу, щоби ти відновилася в інституті. Я сидітиму з Надійкою, а ти вчися! У мене є гроші, я зможу забезпечити тебе і онуку.
Світлана була у нерішучості. Вона не могла та й не хотіла довірити матері дочку.
-Я переведу тобі значну суму, щоб ти знала, що навіть якщо я зникну – ти все одно зможеш закінчити освіту, сплативши за послуги няні для Наді.
-Світлана, повір їй, – умовляла бабуся, коли вони залишилися наодинці зі Світлою, – нехай вона хоч трохи полегшить свою провину. А ми з дідом простежимо. Дівчина погодилася.
Щотижня вона їздила на вихідні відвідувати свою дочку і бачила, що вона оповита любов’ю та турботою бабусі. Згодом, Світлана заспокоїлася і повністю поринула у навчання.
Мати трохи не дожила до того дня, коли Світлана закінчила ВНЗ. Лише незадовго до того, як її не стало,молода жінка дізналася, що її мати тривалий час боролася з тяжкою недугою, але так і не виграла цю боротьбу. Дізнавшись про свою недугу, жінка вирішила, що це кара Божа за те, що вона колись покинула дочку і, вирішивши загладити свою провину, вона повернулася додому.
На Світлану було оформлено заповіт, де їй було залишено квартиру, яку мати отримала після чергового заміжжя та солідний рахунок у банку.
________________________________________
Світлана поспішала на співбесіду. Їй запропонували місце в одній приватній клініці з непоганою зарплатою.
Запитавши в адміністратора, де кабінет начальника і кинувши швидкий погляд на себе в дзеркало, Світлана помчала коридором. Біля потрібних дверей відпочила і постукала.
-Увійдіть! – пролунало у відповідь. Жінка зробила привітне обличчя і увійшла до кабінету.
-Доброго дня! – Почала вона і розгубилася: за столом сидів Сергій, колись коханий нею чоловік.
-Добрий день, Світлано! – усміхнувся чоловік у відповідь. – Ось вже не думав, що колись тебе побачу! Сідайте будь ласка!
Світлана сіла. Сергій натиснув кілька кнопок на телефоні та попросив каву. Так само посміхаючись почав розглядати жінку.
-Якщо чесно, дуже радий тебе бачити!
-Дякую, – Світлана не знала, що їй робити: підтримувати цю дивну розмову чи втекти. Принесли каву.
-Сергій … Скажи відразу: мені слід піти?
-Чому? – здивувався чоловік. – А! Зрозумів! Ти думаєш, що я відмовлю тобі у працевлаштуванні через наш… хм.. роман?
Світлана мовчала.
-Не відмовлю. Більше того, я наполягаю, щоби ти у нас працювала. Впевнений, ти дуже добрий фахівець, хоч і без досвіду.
-Дякую.
-Ти принесла документи? – Світлана кивнула. – Давай. Оформлятимемо тебе!
Через півгодини жінка, яка все ще не прийшла до тями, вийшла з клініки. Весь день вона була сама не своя. Увечері, коли бабуся, що приїхала погостювати до неї, помітила нервовий стан онуки, намагалася напоїти її ромашковим чаєм, у двері зателефонували.
На порозі стояв з величезним букетом квітів та коробкою з тортом усміхнений Сергій.
-Проходьте-проходьте! – заметушилася бабуся, що відкрила йому. Сергій увійшов і дивився на Надюш, що вибігла в коридор.
-Світлано, але чому? – В його очах і голосі було стільки болю. – Я мав право знати!
-Я хотіла тобі розповісти, але ти в цей час був зайнятий – обіймався з якоюсь дівчиною! – холодно відповіла Світлана.
-З якою ще дівчиною? – Закричав чоловік так, що бабуся поспішно повела Надю в іншу кімнату. – У мене нікого, окрім тебе, не було!
-По-твоєму, я це все вигадала? Ти стояв посеред лікарняного коридору і мило так шепотів із якоюсь дівчиною!
Сергій задумався. Він був певен: у нього нікого не було тоді! Він любив тільки Світлану! І тут він згадав:
-Світлано! То була моя сестра! Моя старша сестра! Вона проходила обстеження у тій лікарні та дуже переживала. Ось я її й втішав.
Чоловік підійшов до жінки. Провів пальцями по її щоці.
-Які ж ми були ду*ні! Одна напридумувала казна що, другий вирішила, що все не так! У підсумку, обидва кілька років нещасні!
Через три місяці, Сергій та Світлана одружилися.
