Ірина завжди думала, що вийшла заміж раз і назавжди. Ну у них в сім’ї завжди було так заведено.
Бабуся все життя прожила з дідусем, мама з татом жили дружно. Вона навіть жодного разу не чула, щоб вони ось так хоч раз серйозно посварилися.
І вона вийшла заміж як їй здавалося за найкрасивішого хлопця у всьому інституті!
Навіть через роки і з наявністю двох дітей вона любила Миколу як вперше, не помічаючи, що той дуже змінився.
– Стривай, красуне, правду тобі всю розповім! – Ірина не очікувала, що її за руку взяла старенька бабуся.
Вона поспішала додому до молодшої доньки, якій виповнився нещодавно рік.
Вона попросила сусідку тітку Любу буквально десять хвилин доглянути дитину, яка спала у своєму ліжечку.
Сусідка була сварлива і не любила, коли її про щось просять. За те, що вона посидить з дитиною всього кілька хвилин, сусідка попросила купити їй молока, пачку чаю й печива.
– Я у безкоштовні няньки не наймалася! – завжди казала тітка Люба.
Ірині було нікуди подітися, і вона погоджувалася.
Микола взагалі не допомагав їй з дітьми. Він завжди казав, що коли у них народилися дочки, то вона як жінка краще знає, як їх виховувати.
І тому, коли вона вела старшу Лізу в садок, то й молодшу Ганнусю брала з собою. Добре садок був через дорогу.
– Я поспішаю, у мене дитина вдома! – відповіла жінка бабусі.
Але та не слухаючи її, розвернула її руку долонею догори і, насупивши брови, похитала головою.
Іра забрала руку.
– Відчепіться від мене! Вона різко розвернулась і швидко пішла додому, переживаючи, що сусідка влаштує сварку, що вона затрималася на п’ять хвилин.
– У твого чоловіка інша є! – бабуся засміялася.
– Та ну вас! – не повертаючись, гукнула Іра.
Але слова бабусі неприємно засіли десь усередині. Ось завжди так, хтось щось скаже, а ти потім переживай.
Але з того дня до чоловіка вона почала придивлятися і стала помічати те, чого раніше не помічала.
Чоловік був директором невеликого комунального підприємства, і за мірками їхнього містечка зарплата у нього була хороша.
Сама Ірина була у декретній відпустці й займалася в’язанням.
Вона навчилася в’язати ще в дитинстві, коли її відправляли на все літо до бабусі в село.
Її бабуся Ніна була справжньою майстринею, а які вона в’язала шалі, просто дивовижні.
Ось так й Ірина сама в’язала для своїх дітей, пінетки, шапочки, костюмчики, все вона могла зробити.
А за порадою своєї мами, яка бачила такі в інтернеті, завела свій блог по вʼязанню. Мама говорила, що в неї виходить найкраще.
Через деякий час це заняття почало приносити їй хороший дохід. Дуже багато хто цікавився як самостійно зв’язати ту чи іншу річ.
Коли вона хотіла розповісти чоловікові, що її нинішній дохід вже приблизно такий, як і його зарплата, він тільки махнув рукою.
– Іро, мене ось ці твої жіночі справи мало цікавлять! Ти мені попрасувала сорочку?
Ось і все, що чоловікові треба було від неї. Це смачна їжа і чисті речі. Він взагалі ніколи не допомагав їй по господарству, а діти…
Іноді їй здавалося, що вони просто його дратують, але вона все одно його любила, хоча він і став поводитися не дуже приємно.
Свій телефон він завжди носив із собою, навіть у туалет, говорив – раптом щось термінове?
Але одного разу, коли чоловік ліг спати раніше, бо щось дуже втомився, на його телефон прийшло якесь повідомлення.
Іра глянула, що там таке й побіліла від прочитаного.
«Привіт, коханий!» – писала йому якась жінка.
Вирішивши, що, можливо, хтось помилився, вона не стала влаштовувати сварку, але все ж таки запитала від когось повідомлення.
Ірина чекала, що чоловік розсміяється і скаже, так, хтось пожартував чи помилився, але такої реакції вона ніяк від нього не очікувала.
–Ти навіщо мій телефон береш?! – голосно запитав Микола. – І взагалі тебе не має хвилювати, хто мені там пише!
– У тебе що є коханка?
– Та якщо й так, тобі що?! Тобі чогось не вистачає?
– Я – твоя дружина, якщо ти забув!
– Я нічого не забув, але я так зрозумів, що тобі всього вистачає, я тобі грошей же ж непогано даю!
Ірина нервово засміялася.
– Ну ось бачиш, тобі навіть смішно, що я маю іншу. Ти зрозумій, ну ти дружина ось така якась недоглянута, а моя Ілона з манікюром, педикюром, завжди зачіска модна…
– Так у неї, напевно, немає двох маленьких дітей і чоловіка, який гуляє направо й наліво!
– Я вважаю, що розмова закінчена і залишимо все як є!
– Ні, Миколо, я від тебе йду і йду прямо сьогодні!
– І куди ж ти підеш, до своїх батьків в однокімнатну квартиру?
– А навіть якщо й так, то це тебе не повинно хвилювати!
– Грошей я тобі не дам, так і знай!
– Нічого страшного, аліменти все одно заплатиш!
Микола здивовано глянув на дружину. Зазвичай тиха Ірина, була різкою й рішучою.
– Ну біжи, біжи, кому ти будеш потрібна з двома причепами!
– Дітям, Миколо, я буду потрібна, своїм дітям!
Ірина того ж вечора, зібравши дітей і трохи речей поїхала до батьків.
Наступного дня вона знайшла квартиру, яка знаходилася у тому ж районі, де вона жила із чоловіком. Їй не хотілося змінювати садок доньки.
Микола навіть зрадів, що тепер, прийшовши з роботи, вдома буде тиша. Ні дитячого галасу, ні вічного невдоволення дружини, яка постійно щось розповідала про дітей, а його це так дратувало, а вона зовсім цього не помічала.
Вдома, звичайно, було дуже тихо, але смачної вечері на столі не було. Пошукавши, де стоїть його кухоль, він налив собі розчинну каву, яку теж знайшов не без проблем.
Він ніколи собі нічого не готував, за нього все робила дружина. Подумавши, він вирішив поїхати до своєї коханки Ілони, сподіваючись, що вона його нагодує.
– Миколо, ти що, яка вечеря? – Ілона була одягнена в гарний халат і панчохи. – Я на дієті, я думала, ти не за цим сюди приїхав…
– Ілоно, ну невже тобі зовсім нема чим мене нагодувати! – Микола був дуже невдоволеним.
– Микольцю, ну я тобі кухаркою, як ти пам’ятаєш не наймалася, у нас зовсім інші стосунки! І подивися на мої нігті, – вона показала пальці з довгими червоними нігтями. – Я тільки сьогодні зробила манікюр! А ти, якщо хочеш їсти, то сходи в ресторан!
Микола так і зробив, сходив у ресторан, ну як ресторан, раніше це була звичайна їдальня.
Він не повернувся в квартиру Ілони. Після «ресторанної» їжі, щось у його животі завирувало і він поїхав додому.
Микола цілу ніч бігав у туалет, а на роботу наступного дня не пішов.
Чоловік навіть подумав, що ось була б вдома Ірина, вона б йому допомогла і зварила курячий бульйон.
– Ірино, я занедужав, мені так недобре, приїдь швидше! – Микола був впевнений, що його дружина одразу примчить його рятувати.
Але у відповідь почув тільки:
– Миколо, подзвони тій вродливій з манікюром, хай тобі допоможе!
Через місяць Микола, відкривши шафу, не зміг знайти чистої сорочки.
І взагалі вся квартира перейшла в якесь запустіння.
Йому ця гнітюча тиша так набридла, хотілося чути сміх своїх дочок, жити в чистій квартирі і смачно їсти…
Микола вже кілька разів їздив до Ірини. Адресу він дізнався у її батьків. Чоловік все просив вибачення.
Він навіть у суді сказав, що не хоче розлучення, але дружина була непохитна.
– Той, що зрадив раз – зрадить тебе двічі. Я вже ніколи не зможу тобі довіряти, а жити в такому стані – собі дорожче!
Микола перестав їздити до Ілони і почав з того всього гульбанити…
…Ірина ж якось випадково зустріла свого однокласника Олега. В нього вона колись була закохана.
Виявилося, що він теж нещодавно розлучився. Невдовзі Олег запропонував їй зустрітися.
Через пів року Ірина вже щаслива виходила заміж за Олега.
А Микола самотніми вечорами сидів вдома і не міг придумати, що ж йому тепер робити?
