Катя хвилювалася. Зефірка спостерігала за господаркою і навіть нічого не просила. Хоча з магазинних пакетів з’являлися вельми апетитні речі.
— Гості у нас сьогодні, Зефірко. Будь хоч ти з ними лагіднішою, — нарешті сказала Катя і подивилася на притихлу кішку. — Від мами навряд чи цього дочекаєшся.
Зефірка смикнула хвостом і, нарешті, простягла лапу до курочки, запакованої в целофан. Немов казала: «Добре. Я буду милою, а ти мене за це пригости цією курочкою».
— Потім, Зефірко, готуватиму святкову вечерю і тобі обов’язково щось перепаде, — пообіцяла Катя і зітхнула: — Ех, якби з мамою можна було б також легко домовитися.
***
Мамі Каті, Галині Борисівні, було шістдесят два роки. І всі тридцять вісім років Катерини вона вчила дочку: Ніколи не давай волю чоловікам. Вони не розуміють добрих стосунків. А краще взагалі не виходь заміж. Народити і без чоловіка можна, якщо тобі захочеться.
Галина Борисівна знала, що говорила. У її житті було не надто багато чоловіків, але для того, щоб зрозуміти їхню натуру, цілком вистачило. Один батько Каті чого вартий. Кинув дружину із п’ятирічною дочкою.
І кинув-то без причини, як вважала Галина Борисівна. Не було довгоногої розлучниці. Нічого такого. Жили начебто непогано. Працювали, доньку виховували і раптом одного разу, будь ласка:
– Галю, з тобою неможливо жити! Я йду. Аліменти платитиму справно. І допомагати обіцяю, якщо буде потрібно. Але я так більше не можу. Я ж себе поряд з тобою навіть чоловіком не відчуваю. Роботу ти мені обрала, їмо ми тільки те, що ти вважаєш за корисне. Я навіть одяг такий, як мені подобається, купити не маю права. Ти чомусь вирішила, що в нашій родині все вирішуватимеш сама. А моя думку нікого не цікавить. Думав, хоч народження Каті зробить тебе м’якшою. Але ж ні. Стало лише гірше.
— Це що за примхи? — здивувалася Галина Борисівна. – Ти, Вітя, закінчуй давай цей театр одного актора. Через таку нісенітницю не розлучаються!
Але виявилося, що дуже розлучаються. Тому що Віктор Петрович пішов із сім’ї. Вперше, мабуть, зумів наполягти на своєму. Галина Борисівна вже й сварилася, і просила: «Одумайся, поки не пізно!». Все без толку.
Тоді вона заявила:
– Дочку більше не побачиш! Ідеш — іди! Але до Каті не наближайся, інакше пошкодуєш. Ти знаєш мене.
Віктор Петрович знав дружину. Але дочку він любив і навіть спробував вирішити питання по-доброму. Заявився одного разу з букетом, тортиком та великим плюшевим зайцем. Скінчилося погано: Галина Борисівна виставила колишнього чоловіка, навздогін полетів торт на пару з букетом.
Зайця для Каті вона залишила. Чи то вже тоді придумала, як можна використати плюшеву іграшку у вихованні доньки, чи просто пошкодувала дорогу іграшку. Заєць так чи інакше зіграв у становленні цінностей Каті не останню роль.
– Ось що тобі залишив батько! — Галина Борисівна гнівно показувала пальцем. — Плюшевого зайця! І це все, що він зумів дати своїй дитині!
Щоправда, Галина Борисівна чомусь замовчувала і про гроші, які справно надсилав Віктор Петрович, і про те, що він сто разів просив телефоном дозволити йому приходити до доньки.
***
До вісімнадцяти років Катя вже засвоїла, що добрі чоловіки в природі зустрічаються так само рідко, як пурпурові єдинороги. Тому твердо вирішила, що всього у житті досягне сама. Чоловік зовсім не обов’язковий.
Виходило, щоправда, не дуже. На бюджетне відділення інституту вона не вступила.
– Ти не дуже розумна, Катерино. Це тобі від батька! Я ж, вважай, все за тебе зробила: вуз підібрала, над тобою стояла, щоб ти школу пристойно закінчила. А ти все одно іспити завалила. Іди працюй.
***
Катя влаштувалась у мережевий магазин. Начальство нею було задоволене. На роботу приходить рано, коли треба затримується, романів не крутить, заміж не збирається. Золото, а не працівник. Ні, Катя, звичайно, мала пару спроб вибудувати відносини. Але вона швидко розчарувалася. «Права була мама. Немає від цих чоловіків жодної користі. Ні морального задоволення, ні матеріального», – зробила Катя невтішний висновок.
Колеги-чоловіки, бувало, звертали увагу на Катю. Гріх таку не помітити. Висока, огрядна, фігура, немов пісочний годинник. Та й коротка стрижка її не псувала. Псувало інше. Катя, схоже, недолюблювала весь чоловічий рід.
— Ей ти, давай ворушись! Покупці весь день на товар чекати не будуть! – командувала вона черговим вантажником.
І зазвичай він починав рухатися швидше. Були, звісно, й такі, що намагалися суперечити Каті. Але на них чекала сумна доля. Язик в тієї був підвішений так, що будь-який вантажник позаздрив би тому запасу слів, який мала Катерина.
— Та я тобі зараз таке влаштую! Та ще й директорку поскаржуся! — гриміла Катя.
Чоловіки відразу втрачали до Каті інтерес. Але її це не дуже засмучувало. Про дітей вона не мріяла. Сім’я у неї й так є. Вдома чекала мати, і цього було цілком достатньо.
***
Через кілька років Катя стала завідувачем відділу у своєму магазині. І була цілком задоволена життям. Іноді, щоправда, засмучували розмови колег. Жінки любили побалакати на перервах про сім’ї, дітей, домашні турботи. Катя випадала із колективу. Деякі новенькі навіть співчували їй через незнання…
Але жаліти себе Катя не дозволяла. Ще чого.
– Та не розумні ви! – повідомляла вона співробітницям магазину. – Ах, мій чоловік, ох, мої дітки. Тільки про це й балакаєте. А де ваше життя? Тільки в турботах про чоловіків і синів? Тьху! Слухати вас нудно!
Коли Каті виповнилося 37 років, вона завела кішку Зефірку. Мама на той час вийшла на пенсію, сиділа вдома і відверто сумувала. Тож кішці, підібраній Катею біля бідїзду, навіть зраділа:
— Буде ким побалакати, та телевізор подивитися. Бо з моїми приятельками нецікаво. Вони ж тільки про онуків, та своїх чоловіків пліткують. Аж нудно!
Так би Катя і жила далі: мама, робота, кішка та вселенська зневага до чоловіків. Але якось життя підкинуло їй сюрприз.
***
Його звали Андрій. Років сорока, повненький шатен в окулярах. Катя на нього навіть уваги не звернула б. Але він завжди приходив у магазин із донькою. Як від такого непоказного чоловіка могло народитися таке янголятко, Катя не уявляла. Те, що це його донька, вона навіть не вагалася.
Русоголова, зеленоока принцеса, називала чоловіка татком і дивилася на нього з таким обожнюванням, що Катя мимоволі заздрила. Спочатку чоловік із донькою були для неї безіменними. Але невдовзі вона почула розмову двох продавщиць.
— Знову Андрій з Танею прийшли, — кивнула одна з них на двері, що автоматично роз’їхалися перед відвідувачами.
– Ох, шкода його, – підхопила друга. — Такий чоловік хороший. Позитивний. А ось дружина йому дісталася – справжня негідниця. Я її знаю, у нашому будинку жила. Спочатку взагалі дітей не хотіла, потім народила, наче подарунок Андрію зробила. Донькою лише він і займався. А ця в декреті занудьгувала, швиденько собі іншого знайшла та й поїхала. Доньку Таню Андрію залишила і навіть носа не покаже. Він після розлучення переживав. Я бачила, сусіди як-не-як.
Саме тоді Катя уважніше придивилася до чоловіка. «А він дуже навіть нічого. Та ще й який відповідальний: доньку один виховує, дбає, любить. Невже це саме той «пурпурний єдиноріг», який так рідко зустрічається серед чоловіків?» – подумалося їй.
***
І якось у неї з’явилася можливість познайомитися з Андрієм ближче.
— Катерино Вікторівна, підійдіть, будь ласка! — покликала її одна із співробітниць. — Там нова продавчиня сварку улаштувала.
Катя, лаючись про себе на безглуздих працівників, поспішила до зали. Її погляду постала картина: на підлозі серед уламків плавали в маринаді огірочки. А нова молоденька продавщиця із зеленим чубчиком сварилася на Таню, яка сховалась за батька і тихо схлипувала:
— Ах ти негідниця така! І що мені тепер за цю банку платити?
— Слухайте, ви думайте, що говорите! — Андрій, зробив крок до продавчині.
— А ти, тату, чого за своїм чадом не дивишся? Думаєш, продавці мільйони заробляють, щоб за ваш зіпсутий товар платити? – Переключилася продавщиця на Андрія.
– Мовчати! — сказала Катя, що підійшла. — Я тебе за дві секунди за хамство звільню!
Продавщиця невдоволено подивилася на Катю, але замовкла.
— Ви пробачте, будь ласка. Налякала вона вашу доньку? Це їй не зійде з рук, — пообіцяла Катя Андрію.
Той спідлоба глянув на неї і потряс банківською карткою.
— Я оплачу цю нещасну банку…
І тут Катя сказала таке, що здивувалася сама:
– Не треба. Сплатить той, хто погано ці банки виставив!
Що це зі мною? – Здивувалася вона. — Я стала на бік чоловіка? Занедужала чи що? Мабуть, так. Тому що я сама готова сплатити цю нещасну банку, аби Таня заспокоїлася, а Андрій перестав похмуро дивитися».
— Дякую вам, — нарешті сказав Андрій.
— Нема за що, — посміхнулася Катя і, здивувавши з себе ще раз, запропонувала: — А давайте завтра в кафе сходимо. Я вас із донькою запрошую. Як моральна компенсація…
– А давайте! — труснув головою Андрій. – Таню, ти не проти?
Таня хитнула головою, русяві кіски кумедно підстрибнули.
***
«Що це я робою! – думала Катя, збираючись додому. — Навіщо це мені потрібно? Я сильна, самотня жінка з мамою та кішкою! Моє життя склалося, і я навіть не думала щось змінювати. І раптом, як затемнення якесь! Запрошую чоловіка та ще й з дитиною на побачення! Нонсенс!
Після зустрічі у кафе стосунки Каті та Андрія почали набирати обертів. «Схоже, я закохалася, – констатувала Катя. — Дивацтво просто. Але Андрій зовсім не схожий на горезвісних чоловіків. Він розумний, добрий, дбайливий, цікавий. А Таня в нього взагалі диво!
Катя намагалася зрозуміти, що її так зачепило в Андрії. Адже вона була впевнена, що заміж у цьому житті не вийде. А виявилося все просто: вона дозволила собі його розгледіти. В якийсь час не скористалася установкою, що всі чоловіки… негідники. І просто побачила, гарного та дбайливого батька. А потім і все інше розглянула.
Через деякий час Андрій зробив Каті пропозицію. І вона її прийняла. Тому що, на свій подив, зрозуміла: вона хоче мати сім’ю.
Тепер треба було познайомити свого обранця та його дочку з мамою. О, від цього Катя хвилювалася найбільше у світі. Нічого гарного мама не скаже, коли дізнається, що Катя зібралася майже в сорок років заміж. Та ще й за розлученого з дитиною. Вона прямо чула, в голові її обурений голос: «Та навіщо він тобі потрібний?» І сумнівалася.
Але вчора вона нарешті повідомила Галину Борисівну, яка лежала на дивані з Зефіркою:
– Мамо, завтра у нас будуть гості. Постарайся поводитися по-людськи.
Галина Борисівна підвелася, з цікавістю подивилася на Катю:
— З ким це ти мене цікаво збираєшся познайомити, що ведеш таку серйозну підготовку? Чи не зі своїм чоловіком?
Галина Борисівна тільки невиразно хмикнула і дивилася в телевізор.
***
Ось Катя й хвилювалася. Дуже вже їй не хотілося, щоб знайомство Андрія та Тані з мамою перетворилося на проблему.
Вона переконала себе заспокоїтись. Зайнялася готуванням і за півгодини навіть вже щось муркотіла собі під ніс. Галина Борисівна з кімнати не показувалася та не заважала.
Пролунав дзвінок. Катя, витираючи руки об фартух, поспішила до дверей. Але Галина Борисівна її випередила.
— Проходьте, проходьте, — сказала вона. — Дочка зранку місця не знаходить. Хвилюється. А чого хвилюватися?
Катя здивовано дивилася на матір: якась несподівана привітність. Андрій із Танею увійшли.
— Катю, ти йди займайся своїми справами. На стіл накривай, або що ти там робила. А я поки що розважу наших гостей, — Галина Борисівна була сама дружелюбність.
Катя розгублено кивнула.
— Андрію, Таню, проходьте. Я зараз. Кілька хвилин.
Вона зникла на кухні.
Провозилася вона трохи більше двох хвилин. Раптом на кухню зайшов Андрій. Катя відволіклася від прикрашання останнього салату і запитливо подивилася на нього. Вона чекала всього чого завгодно, але не того, що побачила. Андрій сміявся!
— Катю, ти мені вибач, але твоя мама, це щось із чимось. Це ж дитячий садок якийсь. Ти їй скажи, що вона в тебе не найкраща актриса.
— Та що там у вас відбувається? — дивувалася Катя.
– Твоя мама намагається мене спровадити. Розігрує співчуття та глибоку турботу. Розповідає про тебе всяке. Наприклад, що характер у тебе жахливий, а чоловіків буквально міняєш кожного дня. Тому досі і незаміжня. Вона, звичайно, бажає своїй доньці, тобто тобі, добра. Але вона непокоїться, що ти зіпсуєш нам життя!
– Ну мама! — Катя сіла на стілець. — Я переживала, що вона щось викине. Аж надто вона чоловіків у мене не любить. Думала, поводитиметься по-хамськи або своє «фе» показуватиме. А вона вирішила піти іншим шляхом.
— Та ти не хвилюйся. Недарма я з матір’ю Тані не один рік прожив. Всі ці нехитрі хитрощі бачу без оптики. Та й до того ж досить доросла. Вмієш свої висновки робити. Але ми все подолаємо. Бачу, що ти любиш нас. Але давай ми краще в мене оселимося. Всім буде спокійніше.
Катя кивнула.
— Можна після вечері переїхати. Щоб не відкладати в довгу шухляду.
***
Галина Борисівна ледве стримувалася, коли Катя заявила:
— Мамо, я, мабуть, переїду до Андрія. Бо мені буде складно, якщо я залишуся з тобою.
— Матір заради якогось чоловіка залишаєш? — не стримувалася Галина Борисівна.
— Мамо, перестань. Мені сорок за два роки. І так все життя біля тебе прожила. На чоловіків дивилася виключно, як на людей другого гатунку. Ти б пораділа, що в мене нарешті очі розплющилися…
— Нема чого тут радіти! Прибіжиш назад, плакатимешся. А я ще подумаю, прощати тебе чи ні! — вигукнула Галина Борисівна.
— А ти уяви на хвилину, що ми будемо щасливі. Все, я пішла збиратися.
І вони пішли. Галина Борисівна сиділа на дивані, доїдала торт, до якого справа за вечерею так і не дійшла, і скаржилася Зефірці:
— Одні ми з тобою лишилися, Зефірко. Дочка, і та до чоловіка втекла! Одна шкода від цих чоловіків. Дивись, ти хоч кота не заведи.
***
Катя з Андрієм розписалися за місяць. Галина Борисівна цю подію проігнорувала. Життя у нової сім’ї, звичайно, непросте. І сваряться часом. А потім миряться та щасливо живуть далі.
Катя дуже вдячна долі, яка штовхнула і переконала звернути увагу на дбайливого батька Андрія. Андрій радий, що зустрів Катю. Адже був упевнений, що після першої дружини полюбити нікого не зможе. Таня звикає до нової мами.
Галина Борисівна так і не ухвалила вибір доньки. Чекає, коли в неї впаде її сімейне щастя і Катя повернеться під мамине крильце. Катя її відвідує і сподівається, що мати одумається. Але поки що марно. Може, це колись станеться, а може, й ні. Не всі люди здатні змінитись.
