Таня з Максимом після весілля стали жити на орендованій квартирі.
Жити з матір’ю чоловіка довелося трохи згодом.
Батьки Тані мали двокімнатну квартиру, в якій ще жила і молодша сестра школярка. Молодій сімейній парі там уже місця не було.
Максим змінив роботу, платити стали менше, але обіцяли кар’єрне зростання. Довелося переїхати до свекрухи, грошей не вистачало.
– Таню, це тимчасово. Та ми зможемо ще й заощаджувати. Мама сама живе. Сестра моя тільки в гості приходить, ну ще внуків іноді підкидає. Впораємося.
– Я знайшла б підробіток, ти б міг теж.
– Таню, нам цілодобово працювати, чи як? Я в офісі сиджу день і після цього кудись бігти? Додому тільки спати. А жити коли? Жодного особистого життя!
– А з твоєю мамою в одній квартирі буде особисте життя?
– Ну ти ж зрозумій, грошей не вистачає! А якщо сподобається нам у мами, то ми й на перший внесок швидше накопичимо.
Таня промовчала. Не хотіла вона жити зі свекрухою.
Приходячи з роботи Тетяна почала працювати в інтернеті, а там на квартирі ж будуть племінники Максима у вихідні.
Невідомо, що то за діти. Вона їх бачила всього один раз на весіллі, і вдруге вже після, але хорошого враження вони не викликали. Галасливі, балувані.
Довелося переїхати.
– Ой та й що такого? – зустріла їх Маргарита Марківна. – Це краще, аніж гроші за квартиру віддавати чужим людям. Квартплату ми ділимо на трьох. На їжу та інше теж скидаємося. З вас дві частки, з мене одна. Решта ваше. Можете збирати собі. Купувати все буду я, готуватиму теж. З вас прибирання.
– Добре, мамо. Ми згодні. Так, Таню?
– Так…
Начебто все починалося непогано. Молоді люди приходили до готової вечері, вставали на сніданок, прибирали.
Проблеми розпочиналися на вихідних. Ганна, сестра Максима, майже не приходила, проте залишала матері дітей. Іноді від вечора п’ятниці до неділі.
Зайнятися прибиранням при них було неможливо. Крім того, що влаштовували безлад, а ще й лізли скрізь. Якщо Таня з Максимом спали вранці, то вони могли запросто зайти до них у кімнату.
– Максиме, нехай мати забере дітей. Ми ще спимо. Хіба ж так можна?
– Люба, це ж лише діти. Мої племінники, а значить, і твої.
– Я пів ночі працювала.
– А ніхто тобі цього й не казав робити. Гаразд, я встаю. У мене зустріч із друзями. Ми домовилися на футбол сходити. До вечора мене не буде.
– А я? Ти мене знову залишиш одну?
– Ні, мати буде вдома. А хочеш, щоб була тиша у домі? Дай їм свій ноутбук, хай бавляться.
– Гарна ідея! Ось ти й дай їм свій.
– Ні. Я маю там важливі документи.
– І в мене не менш важливі. Сьогодні мені треба працювати, а тут цей лемент. Іди, я сама все вирішу.
Так повторювалося вже не вперше. Максим ішов собі. То футбол, то пікнік, то подорож за місто з друзями. Ось сьогодні знову був футбол. Він і поїхав…
…Маргарита Марківна годувала дітей.
– Тетянко, сідай. Млинців залишилося зовсім небагато, але тобі має вистачити. Максим сказав, що діти можуть погратися на твоєму ноутбуці.
– Це не так! Я нічого не обіцяла. Я працюю там. Для ігор нехай приносять свій.
– Яка ти жадібна, ми ж одна сім’я. Ганнуся не може їм дати свій, він дуже дорогий.
– Я не жадібна, у мене там уся робота за кілька днів. Скоро мені складати проєкт. Зараз я працюватиму.
– Посуд прибери.
– Добре.
Таня мила посуд, ніхто в сім’ї навіть не міг за собою прибрати чашку зі столу, не те, що вимити її. У цей час свекруха вже розмовляла по телефону, мабуть з подругою.
– Жанночко. Ну, звісно, зустрінемося. За годину в торговому центрі. Хто галасує? Внуки мої. Ти не турбуйся, вони чудово посидять із невісткою. Нехай тренується поки своїх немає.
Таня мало не випустила останню тарілку з рук. Якомога тихіше вона вийшла з кухні і попрямувала в кімнату. Вона швидко вдягнулась, причепурилася, взяла комп’ютер і вийшла. Свекруха мовчала, мабуть, збиралася сказати їй перед самим своїм виходом з дому.
Таня попрямувала і інтернет-кафе. Вона й раніше там любила бувати. Сіла за стіл у кутку зали, замовила каву і взялася до роботи.
Дзвінок Максима пролунав через пів години.
– Таню, в чому справа?! Ти де?
– Я працюю. Мені сьогодні складати проєкт.
– А мама там не знає, що й робити. Куди ти поділася?
– Я не можу працювати в постійному галасі, мене це відволікає.
– Ти зірвала мамину зустріч із давньою подругою!
– Нехай запросити її до себе додому.
– З такими непосидючими дітьми?
– Тоді сам сиди з дітьми й відпусти маму. І ще! У них є мати!
– Таню, ти вже щось вигадуєш.
– Може, навпаки, у вашому випадку.
– Таню, мама щиро прийняла нас. Треба бути вдячними.
– От і будь. Ми за цю подяку сплатили. А цього місяця у неї на продукти не вистачило, вона ще взяла з нас пару тисяч.
– Та ти дріб’язкова!
– А ти свої гроші куди витрачаєш? Думаєш, я не здогадуюсь. Як дати мамі, то ти в кущі. Таня дай.
А як гуляти із друзями, так у тебе все є!
І, між іншим, дванадцять днів на місяць твої племінники теж їдять. Ось їм твоя мама купує і тістечка, і морозиво. А нам нічого. Не чіпайте, це дітям, каже.
Найкращий шматочок ім. А коли Ганна приїжджає за ними, то й повні сумки із собою набирає. Недарма грошей не вистачає.
Коли ми жили на орендованій квартирі, то витрачали втричі менше на їжу. Це ти рахуєш вигодою жити з мамою? Невже ти не помічаєш?
Хочеш далі так? Я отримаю за проєкт гроші і переїду. Ти зі мною, чи подамо на розлучення?
І щодо твоїх друзів, теж треба обговорити. Раніше ти до них не бігав кожного вихідного.
І особисте життя. Де ж воно? Де?!
– Таню, ти де зараз?
– Навіщо тобі це знати?
– У нас сьогодні зірвалася зустріч. Додому я не хочу. Давай проведемо день разом.
– У мене робота.
– Я тихо посиджу поряд. Будь ласка. Ти в нашому кафе, де ми познайомилися?
– Добре, приїжджай. Мені роботи на годину, але вдома я не змогла б так швидко все зробити.
Максим з’явився через годину з букетом квітів.
– З якого це приводу? – запитала Таня
– Сьогодні день нашого знайомства, це треба відзначити!
– Справді, я ще вчора пам’ятала, а сьогодні забула. Замов наші улюблені тістечка й каву. А я поки що перевірю і відправлю, вже все готове.
Вони гуляли до пізнього вечора. Вирішено було шукати квартиру. Усе обговорили.
Таня виявилася у всьому права. Максим звик, що мама завжди в їхній родині керувала всім, ось і тут подумав, що мама має рацію. А виявилося, що вона просто шукала зиску.
А ще й на Таню наговорювала – дріб’язкова, жадібна. Могла б дітям подарунки робити.
Додому вони повернулися пізно.
– З’явилися?! Де вас носило?! Я тут одна з цими бешкетниками!
– Мамо, а що ж таке? Ти ж так любиш онуків.
– Просто сьогодні мене все дістало! А тут ще й ви! Важко було посидіти з дітьми? Довелося мені Жанночку запросити сюди. Їй не дуже сподобалося. Вона розраховувала як мінімум на кафе. І на те, що я її зустріну і проведу. Вона один день у нашому місті.
– А де матір твоїх онуків?
– Вона зайнята. А ось ви відпочиваєте. Вона вас бачила в кафе. Як це розуміти? Не могли взяти дітей туди?
– Мамо. Якщо Ганна нас бачила, то сама могла б взяти туди дітей. Ми спати.
– Посуд чекає вас на кухні! Нагулялися – працюйте! Вечерю ви не заслужили.
Тетяна перевдягнулась і збиралася вже йти на кухню. Але Максим її зупинив. Він раптом роздивився щось у своєму ноутбуці.
Максим глянув, що то таке й застиг з компʼютером в руках.
Кут екрана був трохи розбитий…
– Що це? Таню, я ж прибирав його на шафу.
– Я не чіпала. Напевно, краще запитати у твоєї мами.
– А де всі документи? Мамо!!!
– Що ти галасуєш? Я за цілий день втомилася, діти нещодавно заснули. Дай відпочити.
– Мамо, що це? Навіщо ти брала мій ноутбук?
– Мені треба було дітей чимось зайняти, поки ми з Жанною спілкувалися. Всього лише невеличка подряпинка.
– А документи де?! Де мої документи?! Навіщо ви все видалили?
– Нічого я не чіпала, діти все самі. Гралися, зате тиша була. Вони ж зараз розумні, розуміються на всьому.
– Розумні? Якби розбиралися, то знали б, що чужі речі чіпати не можна. Їм десять і вісім років, а вони зуміли розбити екран.
– Чужі речі? Ти ж їхній рідний дядько!
– Все. З нас досить. Таню, ми зараз же шукаємо квартиру. Відкривай свій комп’ютер, а спробую розібратися зі своїм.
– А посуд хто митиме?
– Хто їв, той і буде. Нас сьогодні не було.
Таня подивилася на розгніваного чоловіка і почала шукати квартиру. Так він ще ніколи не розмовляв зі своєю мамою. Ноутбук був хороший, дорогий. Максим сам його купив, відкладав гроші, ще студентом. А тут таке.
– Максиме, не хвилюйся. Купимо новий.
– Ні. Я здам його на ремонт. В іншому він мене цілком влаштовує. У мене пароль написано на кришці. Оце я недолугий. Я не думав, що мама на таке здатна.
– А вранці ти хотів мій ноутбук дати дітям. Мама сказала, що ти дозволив погратися на моєму.
– Я не хотів, але мама давно просила. Діти комп’ютер, діти комп’ютер. Ну вранці в мене й вихопилося. А вийшло ще гірше. Вибач за все. Гроші ми маємо. Для початку вистачить…
Рано-вранці вони пішли навіть не зазирнувши на кухню. Ноутбуки завбачливо взяли з собою.
Потрібно було переглянути кілька варіантів. Вони зупинилися на середньому за ціною і віддаленістю від їхніх офісів. За бажання можна було ходити пішки.
– Можна збирати речі, договір оформлений, ключі у кишені. Ідемо? Нам потрібна машина. Зараз я подзвоню хлопцям.
Ніхто не погодився витрачати свій вихідний на Максима. У всіх знайшлися важливіші справи.
– Оце друзі! Коли ходили та гуляли за мій рахунок, то всім подобалося. А тут – ніколи їм!
– Але ж ти їх не гуляти запросив.
– Гаразд, викличемо звичайне таксі. Не так і багато у нас речей…
– Мамо, хто порпався у нас у шафі?
– А я й не бачила. Мені довелося мити посуд. Де ви ходите? Я цілий день на ногах, на кухні. Допомоги від вас ніякої.
– Гаразд. Добре, що цього разу нічого не зламали. Хоча моїм одеколоном пахне добряче. Ми збираємо речі, дякую за гостинність. У кімнаті порядок наведемо.
– Не зрозуміла, а куди ви збираєтесь?
– Ми їдемо. Житиме знову окремо.
– Максимчику, ну якщо ти через ноутбук, то ти дарма. Він сам упав. Діти тихо сиділи. А більше нічого поганого, я ж як краще хотіла. Життя зараз дороге. Працюйте, я можу і посуд мити. Збирайте гроші.
– Щось ми нічого не назбирали, поки у тебе жили. Тільки квартиру і можемо орендувати.
– Далі збирайте.
– Далі життя ще дорожче буде.
Максим і Таня, незважаючи на вмовляння матері, зібрали речі і викликали таксі.
– За останній місяць залиш на комуналку. Жили ж і користувалися всім.
– За ремонт ноутбука ти мені теж винна.
– Не я його ламала! Невже з племінників братимеш гроші?
– Не з них, а з тебе. Все було з твого дозволу.
– Ще краще! З матері! Совість май!!! Я вам нічого поганого не робила. Пів року добре жили, а тут все. Живіть тепер самі і від нас допомоги не просіть!
– Добре, мамо.
Таня з Максимом переїхали. Як і говорила Таня, грошей почало йти менше. Максима підвищили, кар’єрне зростання, як і обіцяли. Вони відкладали на своє житло.
Якось зателефонувала Ганна.
– Максиме, ти чомусь зовсім не допомагаєш мамі. Ти чоловік і мусиш жити з нею. У неї ні на що не вистачає грошей.
Діти прийшли і скаржилися, що бабуся не купує їм йогурт, морозиво. І взагалі подарунки робити перестала.
І годує супом і порожніми макаронами. А вони суп не люблять. Вони мені тут влаштували, не хочуть до неї на вихідні. Як це розуміти, я хочу відпочити, у мене на вихідних свої справи? Одних їх не залишу ж.
– Вони чудово їли її суп. А на сосиски і м’ясо підкинь грошей ти, бо ж діти твої. Мама працює, зарплата у неї непогана. Тільки ти все забираєш, точніше твої діти.
– Ти перебільшуєш!
– Коли ми були там, то мамі вистачало, зараз ні. Правильно я зрозумів? І що це означає?
– Ти дріб’язковий! Пожалів дітям грошей на йогурти! Та й твоя дружина могла б із ними сидіти іноді. Мама втомлюється.
– Ось значить навіщо нас так завзято мама кликала до себе. Ну то й розбирайся сама з цим питанням.
І Максим просто поклав слухавку. Більше звʼязуватися з такою ріднею він не збирався.
