– Мені потрібне офіційне розлучення, – заявив Леонід.
– Та й на здоров’я! – Оксана приховала, що ображена.
– Ти хоч капостити мені не будеш? Дітей відпускатимеш на канікули до нас?
– Капостити – це про тебе, – образилася Оксана. – Хочуть діти – нехай гостюють. Я налаштовувати їх проти тебе не збираюся.
Їй було прикро, звісно. Ну що це таке? Була сім’я… Все начебто як у людей. А вона ось тепер одна, і у своїй хаті без мужика – як?!
…Село було з тих, у яких не всі знають один одного. І жила в тому селі Оксана, яка розійшлося з чоловіком після двадцяти років шлюбу. І Андрій, який на момент початку розвитку подій ще жив зі своєю дружиною.
Поруч із Оксаною жив Сашко, найкращий друг Андрія, і вона часто бачила його.
Вони були трохи знайомі, кивали один одному під час зустрічі. Подобався Оксані цей Андрій. У тому сенсі подобався, що був високий, широкоплечий, гарний коротше кажучи. І очі добрі. Але зовнішність може бути оманливою.
Проте, відчувала Оксана, що зовнішність цього чоловіка не обманює її. Хороша він людина.
Її власний чоловік на старість заявив, що їм треба все продати і переїхати в Німеччину, де в нього вже пів життя жили батьки.
Не під старість, звісно, а тільки після сорока, але Оксана запротестувала.
Великого кохання між ними вже давно не було, але жили вони з Леонідом непогано. Доньку виростили, заміж видали. Син ще був підлітком, а молодша дочка збиралася до першого класу. Оксана любила своє налагоджене життя незалежно від того, був у ньому Леонід, чи ні. Любила свій будиночок, що дістався від мами. Любила свій город, цілих десять соток. Роботу свою любила – Оксана була викладачем у школі. А після уроків ще й гуртом займалася – співали пісні. Зараз все це кинути і виїхати в чужу країну? А ні, навіть не кинути! Продати…
– Нікуди я не поїду! Що ти вигадав?
– Батьки вже у віці, Оксано! Мамі допомога потрібна.
– Так забери їх сюди, до нас. І допомагатимемо.
– Не поїдуть. Не хочуть!
– А я туди не поїду. Не хочу!
Вона туди зроду з Леонідом не їздила. Взимку – робота. Влітку – город. Діти їздили до бабусі з дідом, а Оксана – ні. Може, якби їздила, їй сподобалося б там, і вона б подумала. Але так Оксана навіть думати не стала. Категорично сказала: «Ні!»
Леонід образився на дружину і поїхав до батьків один. Там зустрів жінку. Приїхав порвати з усім. Насамперед до Оксани прийшов:
– Мені потрібне офіційне розлучення.
– Та й на здоров’я!
– Ти хоч капостити не будеш? Дітей відпускатимеш на канікули до нас?
– Капостити – це твоє заняття, – сказала Оксана. – Хочуть діти – нехай гостюють. Я налаштовувати їх проти тебе не збираюся.
Хоча їй було прикро, звісно. Ну що це таке? Була сім’я… Все начебто як у людей. А вона ось тепер одна, і у своїй хаті без мужика. Як? Навіть уявити собі не надто виходило, а вже жити…
– Ти тепер у хаті мужик, – сказала вона синові, Сергію. – Не чекай, поки щось зламається. Вчися робити заздалегідь.
– Добре, мамо! Не хвилюйся.
Син у Оксани був хорошим. Спортом займався, навчався добре. Тепер головне, щоб Даринка сюрпризів не зробила. Оксана займалася з донькою вдома, щоб до школи та пішла підготовленою.
Діти ніби й не переймалися тим, що батько більше з ними не живе. Минув час, і Оксана переживати перестала. Почала на всі боки дивитися. Чепуритися почала. Може, ще не все втрачено? Може, зустрінеться їй хороший чоловік?
Вона прибирала на подвірʼї, коли приїхав хороший чоловік. У гості до сусіда Сашка приїхав. Хороша людина, але чужий чоловік. Оксана знала, що у них із дружиною теж троє дітей. Були чутки, що вони живуть не дуже добре, і що Андрій все робить, щоб зберегти сім’ю.
– Допомогти? – запитав він, виходячи з машини.
– Не треба. Звикла, – сказала вона. – Сашко шашлики смажити буде, чи що?
– Так. Вирішили посидіти з пінним.
– Ви ж за кермом! – кивнула Оксана на машину.
– Чого ти мені викаєш? Я ще не старий, – посміхнувся Андрій. – Пішки дійду. Завтра заберу машину. Приходь, якщо що.
– Посиденьки із мужиками? Навіть не знаю… – похитала вона головою.
– Гаразд, – кивнув Андрій і пішов.
Покликав він її з ввічливості, як зрозуміла Оксана. Але дивився на неї з чоловічою цікавістю, тільки очі якісь сумні.
До них Оксана, звісно ж, не піде – розмов потім буде на все село. Але й удома їй спокійно не сиділося. В результаті вона пішла до дружини Сашка, Марини, попросити… Що б попросити? А-а-а – м’ясорубку попросити! Своя зламалася.
– Марино, ти вдома?
Вдома Марини не було. Оксана знизала плечима і пішла в альтанку. Усі сиділи там. Сашко з дружиною, та Андрій. Більше нікого не було.
– Марино! М’ясорубку можна в тебе попросити? – запитала вона.
– Ходи, сусідко, до нас. Ми м’ясце на грилі смажимо, – сказав Сашко. – Навіщо тобі м’ясорубка?
Крім м’яса, яке вони смажили на грилі, на столі було багато всяких закусок. Марина накрила стіл, як у ресторані.
Оксана сіла з ними.
– Твій де? У Німеччині?
– Угу! – підтвердила Оксана, смакуючи стейк.
– У них точно таких стейків немає. Так тільки я вмію.
– Безперечно… – сказала Оксана, прожувавши.
А Марина пирхнула на її «безперечно»:
– Вчителька!
– Але там пінне смачніше, – продовжила Оксана. – Леонід привозив.
– Та й подумаєш, – не образився Сашко. – Мені й наше дуже непогано смакує. Я, до речі, Оксанко хочу своє варити.
Сиділи довго і добре. Сашко ділився своїми планами. Марина розповіла Оксані, як коптить таку смачну рибу. Андрій розповідав про свою роботу – виявилося, що він працює за кордоном. Він інженер.
– Ого. Цікаво, мабуть.
– Так. І платять добре.
Він весь вечір поглядав на Оксану через стіл.
Коли Оксана йшла, вони ще сиділи.
– М’ясорубку взяла? – запитала Марина, проводжаючи її.
– Та хай вже. Ви мене нагодували.
– Ой! А дітям візьми!
– Та є у нас м’ясо!
– Ну, візьми готове, щоб не поратися.
І Марина їй наклала з собою смакоти зі столу. Сергій зрадів. А Даринка їла мало.
Оксана, щоб не думати про Андрія – відволікалася на різні справи. Толку про нього думати? Чужий чоловік він і є чужий.
Але в неділю мало не зранку раптом прийшла Марина.
– Ідіть до нас в гості! – сказала вона. – Там чоловіки зі снігу виліпили ціле містечко. І наші там так радіють.
– Нащо мені містечко? Я краще пограю на компʼютері! – сказав Сергій.
Оксана подумала і стала на бік сусідки. насунула на Сергія шапку, дала куртку:
– Придивись за сестрою!
Коли вони лишилися з сусідкою вдвох, Оксана зробила каву і сіла за стіл навпроти Марини. Та вже крутилася на табуретці, не могла більше стримуватися. Так хотілося попліткувати.
– Андрій у вас ночував, чи що?
– Ага. Слухай… Відведи його від дружини!
– Ти що, взагалі вже? – ахнула Оксана. – У якому це сенсі, відведи?
– Оксано, вони дуже погано живуть! Він все робить, щоб зберегти сім’ю, але у Надії давно інший!
Оксана ахнула і мало не сіла повз стілець.
– Та ти що? Навіщо ж він… А як же ж… Ох!
Їй було й шкода Андрія, і якось він потьмянів, чи що, трохи в її очах. Побляк. Навіщо жити з жінкою, яка так тебе не поважає?
– Та він через дітей. Мовляв, їм потрібна мати. І батько потрібний. А так вони давно вже у різних кімнатах живуть. Але Надія стала нахабніти. Андрій на заробітки, а та свого Вадима додому приводить. Всі знають, але чоловік завжди дізнається останнім.
– Влаштував би їм, та й годі! – сказала Оксана.
– Ну скажи мені, тільки не бреши! Подобається тобі Андрій?
– Подобається, Марино. Подобається. Але як ти собі це уявляєш?
– Так ти теж йому подобаєшся! Просто поговори з ним і все. Скажи, що він – нерозумний. Скажи, що йому не пізно розпочати все спочатку…
– Слухай, а зовні ж у них, начебто, нормальна родина…
– Але я з Надійкою спілкуюся. Ми ж родинами дружили. Ось вона і думає, що я їй досі подружка.
– А ти?
– А мені Андрія шкода. А її ні! Такий чоловік золотий, і таке до нього ставлення.
– Скільки у них дітей?
– Троє. Доросла дочка, син підліток, і ще один у другому класі.
– Прямо, як у мене майже, – невесело посміхнулася Оксана. – Шестеро на двох. Але я не можу сказати йому нічого такого. Як ти собі це уявляєш?
– І я не можу! А сказати б треба.
– То хай Сашко скаже!
– Ти що? Він не знає про те, що Надя настільки знахабніла.
– Марино… Послухай! Ми йому скажемо, а він не повірить. Розумієш? Не повірить він! Якщо чіпляється досі за свою сім’ю, то так йому й треба.
– Він тобі подобається, чи ні?
– Так.
– Скажи чесно й об’єктивно: ти знайдеш когось кращого?
– Та хто знає…
– У нас тут? У селі нашому? Знайдеш?
Оксана похитала головою після невеликої паузи. Та не знайде, звісно! Але й про цього вона мало що знає! Так, подобається. Так, серце підказує, що добрий. Але якщо добрий, то як вибрав собі таку жінку? І прожив із нею все життя. І троє дітей нажив.
Потім Оксана уявила своє життя самотнім. І сказала Марині:
– Гаразд! Клич його. Скажи, що мені допомогти треба щось тут… Ну, давай я кран зламаю.
– Воду спочатку перекрити не забудь! – пирхнула Марина і помчала.
Андрій прийшов, полагодив кран. Оксана налила йому кави і спитала прямо:
– А ти взагалі від своєї дружини йти не збираєшся?
Чоловік мало не поперхнувся. Нічого собі, темпи! Між ними навіть нічого не було, а вона такі запитання ставить. І як відповісти, щоб не образити?
Поки він думав, що відповісти, Оксана підійшла і поцілувала його. А Андрій на поцілунок відповів…
Він пішов, а Оксана довго сиділа за кухонним столом і думала.
Андрія не було півтора місяці. Оксана вже подумала, що він не повернеться.
– Та на заробітках він! – сказала Марина, зустрівши Оксану.
– Мені немає діла до того, де він, – відмахнулася Оксана.
– Воно й видно.
На заробітках! А подзвонити не можна, чи що?
Але звідти Андрій приїхав до неї. Просто зайшов у хату, коли Оксана підігрівала дітям суп.
– Здрастуйте! – голосно сказав він. – Я вам там подарунків привіз. Розбирайте.
Сергій схопив сумку, буркнув:
«Дякую, дядьку Андрію!», і вони з Дариною помчали в кімнату. Андрій підійшов до Оксани і міцно обійняв її.
– Ти чого не дзвонив?! – запитала вона.
– А треба було? – здивувався він. – Вибач. Не хотів набридати.
– Треба було!
– Я виправлюсь! – сказав Андрій і поцілував її.
Живуть вони й досі дуже щасливо. Діти Андрія ревнували якийсь час батька до нової сім’ї, але Оксана з радістю приймала їх у гості на будь-який час, і все потихеньку налагодилося.
Щоправда, мама надовго їх у гості до батька не відпускала.
Адже коли діти вдома, на них зручніше просити гроші у колишнього чоловіка…
