Павла та Ольгу виховувала бабуся, Катерина Василівна. Жінка освічена і статна, з характером, якому могли б позаздрити багато чоловіків: вона була непохитна. Події її молодості були сповнені викликів та нестабільності, і це навчило її бути обачною та часом жорсткою.
Проте Катерина Василівна дуже любила своїх онуків. Жінка доклала величезних зусиль, щоб поставити їх на ноги, дати освіту та забезпечити їм надійний тил. Вона завжди насторожено ставилася до їхнього оточення, перевіряючи кожного, хто переступав поріг їхнього будинку, на міцність та доброчесність.
Тому коли Павло привів до неї додому знайомитися з своєю нареченою Владою, Катерина Василівна влаштувала дівчині справжній допит. Вона не соромилася ставити прямі та гострі питання: від того, де Влада навчалася, до історії її сім’ї. Катерина Василівна дивилася їй просто у вічі, намагаючись вловити найменше коливання чи невпевненість у відповідях.
— Значить, це ти Влада, — почала Катерина Василівна, коли всі сіли за стіл. – Розкажи мені, де ти вчилася?
Влада відповідала впевнено:
— Я закінчила економічний факультет минулого року, Катерино Василівно.
— Дуже добре, — кивнула літня пані, не відводячи погляду від нареченої онука. — А розкажи мені про свою сім’ю. Чим займаються твої батьки?
Влада зітхнула, розуміючи, що це не просто обмін люб’язностями.
— Мій батько лікар, а мама працює у школі вчителем біології. Вона дуже добрий педагог, усі діти її люблять.
Катерина Василівна кивнула, її погляд трохи пом’якшав, але наступне питання було ще прямішим.
– Яке фінансове становище у твоїх батьків? Чи зможеш ти, не сподіваючись на допомогу Павла, забезпечити собі гідне існування?
Влада застигла, вона не очікувала, що бабуся нареченого спитає щось подібне. Дівчина подивилася на Павла, потім на Катерину Василівну.
— Ми з Павлом команда. Ми підтримуємо одне одного не лише морально, а й фінансово. Я не звикла розраховувати лише на чужу допомогу, а й не відмовляюся від підтримки близьких. Я працюю в одній із найкращих клінік міста. Але якщо щось і станеться, то тато з мамою можуть допомогти і мені, і майбутньому чоловікові.
– Добре, дівчинко, – сказала вона нарешті. — Бачу, ти не з тих, хто хвилюється від прямих запитань. Це добре. Дуже добре!
Влада дуже сподобалася Катерині Василівні, але не в її правилах було показувати своє розташування за першої ж зустрічі. Вже ввечері після того, як Влада поїхала додому, Павло спитав бабусю, як їй наречена.
— Вона дуже гарна, освічена та вихована, — сказала Катерина Василівна. – Я схвалюю твій вибір. Але я тобі скажу відразу. Щоб не було образ.
– Що?
— На квартиру та спадщину нехай невістка не сподівається. Ви не житимете в цій квартирі, та й загалом Влада тут господинею не буде. Ти знаєш, що я зобов’язана подбати про Олю. Ми обидва з тобою завдячуємо!
До Ольги, сестри Павла, Катерина Василівна ставилася зовсім інакше, ніж до решти. Якщо з онуком вона була суворою та вимогливою, то Ольга завжди залишалася її маленькою принцесою, яку можна і треба балувати. Характер у Ольги був непростим: вона могла бути вітряною та примхливою, але її бабуся завжди знаходила для її вчинків виправдання.
Щоразу, коли Ольга вкотре опинялася в колотнечі, Катерина Василівна просто зітхала і говорила: «Так, розбалувала я її. Але у рідній сім’ї дівчинку зобов’язані любити!» Ці слова ставали виправданням Олі від будь-яких звинувачень. Катерина Василівна була впевнена, що дівчинці, яка так рано втратила батьків, потрібно дати максимум кохання та розуміння. Ну і, звісно, забезпечити їй матеріальний комфорт. Незважаючи на всі витівки, бабуся бачила в Ользі потенціал для великого майбутнього. Така позиція Катерини Василівни іноді викликала подив у Павла, який відчував, що його сестра отримує надто багато свободи. Він хвилювався, що в сестрі це виховує безвідповідальність та егоїзм. Але з бабусею не сперечався.
***
Після весілля Павла та Влади пройшов лише рік, і у них народився синочок, Петрик. Він був міцним та здоровим хлопцем. Катерина Василівна, вперше побачивши малюка, не стримала захоплення: «Такого ти козака нам народила! Молодець, дівчинко!» Вона обіймала Владу, обіцяючи, що буде найкращою прабабусею на світі.
А сестра Павла, Ольга, продовжувала шукати своє щастя у подорожах. Бабуся надсилала їй гроші зі своїх заощаджень, допомагав і брат. Сама дівчина вела блог і цілком могла собі дозволити їздити світом. Вона досліджувала джунглі, медитувала та брала участь у фотосафарі у саванах. Її пристрасть до подорожей не знала кордонів, і хоча це переконувало переживати Катерину Василівну, Павло завжди знаходив слова, щоб заспокоїти бабусю: «Повернеться твоя пташка, не хвилюйся! Вона завжди повертається додому».
Жінка розуміла, що Ольга шукала щось більше у своїх мандрівках — розуміння себе та світу. Катерина Василівна хотіла внучці добра, тому намагалася її не навантажувати своїми переживаннями. «Нехай літає пташечка. Нехай».
***
Якось вночі Павла розбудив дзвінок. То була сусідка його бабусі.
– Павлику! Катерину Василівну забрала швидка! Коли ми з нею пили чай, їй стало зле.
Світ Влади та Павла перевернувся з ніг на голову. Катерина Василівна впоралася, але спеціалісти наполягали на суворому постільному режимі та ретельному догляді. Павло намагався додзвонитися до Ольги, щоб поділитись новинами та попросити її приїхати допомогти.
— Олю, бабуся нездужає. Нам потрібна твоя допомога. Я прошу тебе, приїжджай якнайшвидше!
– Вона всіх нас переживе! Я зараз за океаном, і тут у мене невідмінні плани. Правда, Павло. Не можу!
— Олю, нам важко справлятися. Ти ж знаєш, Влада сидить із сином! І тепер ще догляд за бабусею!
— Вибач, братику!
Турботи про будинок, маленького сина і тепер бабусю лягли на плечі Влади та Павла. Павло працював понаднормово, щоб забезпечити сім’ю, а Влада робила все можливе, щоб підтримати як сина, так і Катерину Василівну.
— Владо, ти неймовірно чиста і сильна людина! Дякую тобі! — повторювала Катерина Василівна.
— Ну, про що взагалі мова?! Як інакше!
– Як шкода, що Оля не тут. Я так хочу її обійняти.
Влада з жалем подивилася на Катерину Василівну.
— Оля просто шукає себе. Усі ми різні.
— Вона щось шукає… Так переживаю, що мене не стане і залишити вона сама. Вона не вміє думати раціонально.
Влада мовчки кивнула. Ну, хто вона така, щоб сказати, що це саме Катерина Василівна виростила з Ольги таку особу.
Минали місяці. Влада і Павло так само доглядали бабусю. І раптом жінка зазбиралася до нотаріуса.
— Бабуся, ну що ти надумала зараз? – обурився Павло.
— Я тепер точно знаю, з якою швидкістю можна Богові душу віддати! Мені потрібно підкоригувати заповіт!
— І що ти там мінятимеш? Все давно Ользі відписала! – не витримав Павло.
— А що ти сваришся на мене, хлопчику мій? Я дуже люблю вас! Але цю квартиру я повинна віддати внучці!
— Ти б хоч Владу посоромилася, бабусю!
І тут терпець дівчини урвався. Вона схопилася з місця і висловила все, що накипіло:
– Та не потрібна мені ваша квартира! У мене своїх бабусь із квартирами дві штуки! Обидва дістали! Павло, ти сам не бачиш, як ти мене ображаєш цими розмовами? А ви! Якщо ви так часто про «той світ» говоритимете, я з вами більше няньчитися не буду! Я роблю це все від любові до вас! Від душі… Тож вистачить уже поводитися як у дитячому садку!
Ця щирість вразила Катерину Василівну. Вона спочатку помовчала, а потім відповіла Владі:
— І справді! Що це я? Житиму! Молодець, моя хороша!
Під чуйною увагою та турботою Катерині Василівні стало краще і вона почала жити, не думаючи про те, що не сьогодні-завтра її не стане. У Влади та Павла народилася дочка, Катя.
І ось через шість років, бабуся проводжала свого правнука в перший клас.
— Ось і твій перший день у школі, — сказала вона, посміхаючись до хлопчика. — Вчись добре, і нехай це все буде тобі тільки на радість!
Того ж вечора, коли Петрик і маленька Катя вже спали. Павло застав бабусю, що дивиться у вікно на зоряне небо.
— Ти знову думаєш про Ольгу? — спитав він, підходячи ближче.
— Так, мій любий, — тихо відповіла вона. — Оля все ще блукає світом, і я так турбуюся за неї. Щоразу, коли вона потрапляє в неприємності чи втрачає гроші, мені стає страшно, що вона там одна.
— Але ти знаєш, Оля завжди знаходить вихід, — втішав її Павло. — Вона сильніша, ніж здається.
— Але вона так рідко дзвонить… Мені іноді здається, що вона забула дорогу додому, і ми їй зовсім не потрібні, — зітхнула Катерина Василівна.
Павло не став говорити бабусі, що йому вже давно не здається, що Ользі ніхто, крім неї самої, не потрібен. Йому було дуже шкода, що бабуся так сумує за людиною, яка не була здатна оцінити таке кохання.
Щоби привезти Ольгу на порощання Катерини Василівни, Павлу довелося їхати за Ольгою особисто. Оля відмовлялася їхати додому, говорячи, що не може дивитися на все це, але Павло був наполегливий.
— Оля, будь ласка, це останній шанс попрощатися із бабусею. Вона завжди так переживала за тебе, — умовляв її брат.
— Павло, я просто не можу, не хочу брати участь у всьому цьому, — стримуючи сльози, сказала Оля.
На прощанні було багато людей: родичі, друзі, знайомі Катерини Василівни, всі ті, кого вона любила. Після прощання настав момент оголошення заповіту, який багато хто вважав формальністю, адже Катерина Василівна завжди говорила про те, що все залишить онуці.
Але коли нотаріус почав читати заповіт, у залі зависла тиша.
— З волі Катерини Василівни її майно, включаючи квартиру, дістається, як вона підписала її «справжній онуці», Владі та онукові, Павлу, на знак подяки за те, що вона завжди була поряд, завжди зігрівала своєю любов’ю. Для Ольги Катерина Василівна залишила сімейний фотоальбом та записку у конверті.
Оля не могла повірити у те, що чує.
– Як так? Бабуся завжди казала, що подбає про мене! — вигукнула Оля, стоячи перед родичами.
Влада, що стояла поряд, намагалася заспокоїти сестру чоловіка.
— Олю, бабуся любила тебе… Ти могла б приїхати до неї хоч на тиждень…
— Павло, ти притяг мене сюди, щоб осоромити?! Відігрався? Радий?!
— Олю, що ти несеш? – Заперечив Павло.
Але Оля була непохитна. Вона хотіла піти якнайшвидше.
– Мені тут не місце. Усього хорошого, — сказала Оля і вилетіла із зали. Вона сподівалася, що в конверті буде хоч якась сума чи дані про рахунок, який бабуся відкрила на її ім’я, щоб подбати про майбутнє. Але виявила лише аркуш паперу, який полетів у сміття разом із сімейним альбомом.
Того ж вечора Оля поїхала з міста, і з того часу вона перестала спілкуватися зі своєю сім’єю і викреслила їх зі своїх думок. Вона так і не прочитала листа, який залишила їй бабуся:
«Я зіпсувала тебе своїм коханням. Як пізно я зрозуміла, що любити та потурати – це різні речі. Але я все одно любитиму тебе і в цьому житті, і в наступному. Вибач мені, Ольга».
