– Та дуже ти мудра у нас дівка, Настю, з викрутасами. На козі до тебе не під’їхати, тож і щастя тобі не знайти. І не дивно – та кому ж така сподобається? – хитала головою баба Валя, дивлячись на Настю.
Насті навіть прикро стало. Вона прямо з роботи заїхала бабусю провідати, а та ще виказує їй.
– Ну ти теж скажеш бабусю, я що, даремно стараюся? Працюю, ось на майстра манікюру вивчилася, за фігурою стежу. На твою думку, не треба добре виглядати, а ходити як простачка? Ну вже ні, я ще назбираю і татуаж брів зроблю, у нас одна дівчинка класно робить таке. Знаєш, бабусю, після татуажу брови виходять як справжні. А то в мене вони білі й тонкі, сама знаєш. А так зараз не модно, бабусю, мені їх фарбувати постійно доводиться.
– Та що ж ти мої слова так перекручуєш, не про те я. Та не треба свої переваги так випинати все й одразу. А ти й рада, вивалила себе, і там округло, а там тонко, і личко гарне все пофарбоване.
Господь і не впізнає, якщо що.
Сама біленька, а брови начорнила, як я не знаю! Ось хлопці і кличуть таку дівку тільки на гулянку, а одружуються на інших.
Та ти сама все знаєш, на матір свою краще подивися, ну який вона тобі приклад?
Бабуся засмучено тільки рукою махнула.
– Гаразд, мало толку від таких розмов, може сама потім зрозумієш.
Ти їсти хоч будеш? У мене вінегрет є, та й супчик я зварила.
– Ні, бабусю, не буду, ти ж у вінегрет, та й у суп картоплю кладеш, а я на дієті. Я тобі тут дещо смачненьке принесла, дивись, – і Настя почала діставати з пакету шоколадні цукерки, ковбасу, сир та виноград.
– На дієті вона, та куди тобі ще худнути? І так тоненька. А накупила ж усього, дорого мабуть? – бабуся з любовʼю глянула на внучку. – І що ж ви з мамою твоєю у мене такі невдачливі? Що Тетяна все життя одна поневіряється, що ти. Ох, дівки, дівки ви безглузді! Ти хоч чайку зі мною поп’єш, Настю?
– Звичайно, бабусю, але тільки з пастилою, вона не така, як шоколад, калорійна. А гроші – це я в свій вихідний вдома нігті робила, у мене клієнтів багато, от і заробила, – похвалилася Настя.
Жили вони з мамою удвох, тата не стало давно, коли Настя тільки народилася.
Мати її дуже горювала за батьком, Настя частіше у бабусі жила, аніж удома.
Але потім мама виплакалася і в іншу крайність пішла. Вирішила заміж вийти і життя своє з маленькою Настею влаштувати.
Та тільки їй не ті чоловіки траплялися.
Дядько Сашко був ніби добрий і веселий. Вуса в нього були пишні, він маму цілував, а вона сміялася:
– Ну Сашко, ну перестань, лоскотно!
Мама теж стала весела, до Насті не сварилася. Сашко часто працював десь у нічну зміну, а вдень відсипався.
Мама казала, що він вантажник, шкодувала його.
Сама вона була перукаркою і ходила на роботу до обіду, щоб із Сашком побути, доки Настя у школі. Потім вона йшла, а Сашко вставав тільки до приходу Насті зі школи.
Ходив по хаті у синіх спортивках та білій майці. Відкривав холодильник, їв просто так, не чистячи, ковбасу. Потім чухав через майку свій худорлявий живіт і казав Насті:
– Іди-но погуляй, я вдома порядок наведу, пил всюди!
Мама так раділа, що Сашко хазяйський, плани на життя спільне будувала. Але одного разу він із нічної “роботи” не повернувся.
Мама бігала його шукати. Але мужики в один голос казали, що Сашка вусатого не знають і не знали. Видно брехав він, інша якась робота в нього була.
Якось мама полізла на шафу пил витирати. І хотіла зі своєї заначки дістати трохи грошей. А коробка порожня виявилася!
Поступово проявилися й інші зникнення.
Годинник і фотоапарат, що від Настіного батька залишився. Каблучка мами і порваний золотий ланцюжок, зламана срібна ложка.
Мама не вірила спершу, шукала, сварилася. Але потім одразу усвідомила, що це видно і справді Сашко виніс усе з дому!
Подруги радили заявити. Але мама замкнулася в собі і більше не вірила нікому.
Хоча ні, був у неї один клієнт у перукарні, намагався залицятися. Приїжджав машиною з водієм, начальник видно, Валерій Іванович.
Якось сказав, що самотній і запрошував її у ресторан.
І після стрижки клав їй в кишеньку гроші.
Тетяна й не вірила, але водночас уже на нього чекала. А раптом їй пощастить?
Але одного разу мама повернулася з роботи раніше, мало не плачучи.
Виявилось, що до них у перукарню, коли вона стригла Валерія Івановича, заскочила його дружина.
Сварилася, що тепер ясно, чого він тепер стрижеться частіше, аніж раніше, і що вона на них заявить, що у них не перукарня, а Бог знає, що! Тут дівчата, мовляв, до чужих чоловіків клеяться.
Маму тоді мало не звільнили і вона вся знітилася. Віру в чоловіків втратила, але сподівалася, що хоч донька Настя свій шанс не проґавить, не буде, як вона, сама кукувати.
Так що Настя, хоч на маму і сердилась, але мамині переживання залишитися самотньою їй з дитинства передалися…
Наступної п’ятниці у Насті був вихідний і вона відсипалася. До вечора треба було б добре виглядати, вбрання в неї є підходяще – сукня з блискітками. Макіяж Настя зробить яскравим, хлопцям це подобається. Бо ж увечері подруга Ліза запросила її піти потанцювати. Вона зі своїм хлопцем прийде, а той покликав друга.
Настя наперед поставила будильник, щоб встигнути причепуритися, але ніяк не могла прокинутися.
Їй снився поганий сон.
Наче вона застрягла в ліфті і нема повітря. Вона голосно стукає, тисне кнопки, гукає на допомогу, але ніхто її не чує.
З останніх сил Настя почала знову стукати і галасувати. І раптом їй здалося, що вона летить як птах легко-легко. І свіже повітря приємно дме їй в обличчя. Або ніби хтось несе її на руках, а руки такі міцні, надійні, сильні, і Настя одразу зрозуміла – тепер у неї все буде добре…
Потім їй здалося, що вона нарешті прокидається.
Настя розплющила очі і не зрозуміла, що відбувається? Її справді ніс на руках якийсь хлопець.
– Агов, отямилася? От молодець, ти тільки не мовчи, дихай і очі не заплющуй, – хлопець міцно тримав Настю, продовжуючи з нею розмовляти ніс її до виходу і говорив: – Яка ж ти легка! Ти тільки очі не заплющуй, ти дивися на мене, тебе як звуть? Настя? Ти дуже гарна, Настю, я давно таку шукав, одружитися хочу, а таку не міг зустріти. А тут – на тобі, прямо в руках у мене можна сказати опинилася, ти ж моя красуня, – не перестаючи казав хлопець. – Ти не бійся тільки, я тебе міцно тримаю, ми майже прийшли. Скажи мені хоч що-небудь, Настю, не мовчи тільки!
– Я б теж за тебе заміж вийшла, ти такий гарний, – прошепотіла з останніх сил Настя, і все-таки заплющила очі.
– Ну, ви й даєте! Кажуть, це ваша сусідка почула, що горілим пахне. Стукала тобі в двері, а потім викликала служби, – подруга Ліза прийшла до Насті в лікарню, як тільки її перевели у палату.
– Ну так, це мама моя суп на плиті забула і пішла, ще б трохи і не знаю, що було б, – посміхнулася Настя.
– Добре, що все нормально закінчилося, правда в клуб ми не потрапили, та й друг Славка не прийшов, працював, – Ліза на секунду задумалася, а потім обличчя її змінилося, ніби вона про щось здогадалася,
– Слухай! А Славка друг цей, Мишко, того вечора дівчину ж врятував, виніс із квартири. І шкодував потім, що не довідався, в яку її лікарню відвезли, а звали її – Настя. То може це він тебе врятував?! А він сумує, що не знає, де тебе шукати!
Вже наступного дня Мишко з букетом квітів з’явився в палаті у Насті.
– Вона, наче вона! Біленька вся така, дякую, Лізо! – зрадів Мишко. – Ну, привіт, Настю, нарешті я тебе знайшов!
І Настя теж його впізнала, хоч тоді їй було дуже недобре. Впізнала з теплого голосу і з незрозумілого хвилювання. По відчуттю радості і якогось нового відчуття чогось доброго, надійного.
А ще їй було дивно, що вона лежить на лікарняному ліжку вся така бліда і без косметики.
А цей хлопець Мишко так дивиться на неї, що навіть слів не треба, і так ясно, що вона йому дуже подобається.
З лікарні Настю забирали Мишко та її мама. І більше Настя з Мишком вже не розлучалися…
– Сьогодні підемо знайомитись з моєю бабусею, вона тут живе недалеко? Думаю ти їй дуже сподобаєшся, – коли вони гуляли в парку, запропонувала Настя Михайлу.
Валентина Миколаївна ледве встигла двері відчинити, як почула:
– Бабусю, познайомся, це Мишко!
На порозі стояли молодий хлопець і світленька, зовсім молоденька дівчина.
Валентина Миколаївна глянула на гостей і руками сплеснула від несподіванки. Вона не впізнавала хто це.
А тоді зрозуміла – то ж її онука Настя!
Звикла вона, що Настя розмальована, не впізнала свою внучку. Он до чого дійшло!
Стоїть її Настя вся така біленька, а очі сяють щастям.
– Бабусю, це Мишко, він мене врятував!
– Ну проходьте, коли врятував, треба ж, а їсти будете?
– Будемо, будемо! – майже хором відповіли молоді.
Настя й Мишко, один на одного подивилися і засміялися.
– Ми нагулялися, голодні шалено! – Настя їла бабусин борщ зі сметанкою з таким апетитом, як колись давно, в дитинстві. – До речі, Мишко тобі карниз полагодить, у тебе штори ледве тримаються. Бабусю, ти кажи, що ще зробити, Мишко все вміє, він рятувальник.
– Слава тобі Господи, нарешті рятувальник з’явився, недаремно я видно молилася! – бабуся так зраділа, що Насті й Михайлу знову стало смішно.
– Дякую вам за такий смачний борщ, а ще за чудову внучку, бо ж Настя погодилася за мене заміж вийти. Так що тепер ми часто заходитимемо разом, всі справи у вас тут переробимо! – йдучи сказав Мишко.
– От радість, – подумала Валентина Миколаївна. – Наче й пішли вже, а мені і тепер здається, що я не одна! І треба ж який хлопець, борщ мій цьому нареченому сподобався! Тепер треба думати, чим їх годувати наступного разу. Приємна турбота з’явилася!
А там, дивись, і дочка моя Тетяна до них хоч притягнеться, з онуками допомагатиме.
Що не кажи, а без мужика в хаті сумно! Бач, теж мені, рятівник який нарешті знайшовся!
Отак радісно думала бабуся Насті…
