– Лідо, ну що це таке? Я ж тобі вже тисячу разів казав, що більше не люблю м’ятного чаю, навіщо ти його мені заварила? – обурювався Андрій.
– Хіба? – розгубилася Ліда, його дружина. – Щось не пригадую такого…
– Та точно казав! Як і про те, що я люблю ягідний! Іди та зроби мені ягідний!
– Добре, коханий, зараз принесу, – дуже здивувалася Ліда, впевнена, що чоловік їй нічого не говорив про свої нові чайні вподобання, повернулася на кухню їхнього затишного дачного будиночка і знову ввімкнула чайник.
Вони приїхали сюди на вихідні, щоб гарненько відпочити від сірих робочих буднів, і покликали друзів – однокурсника Андрія Григорія з дружиною Ніною.
Увечері Андрій та Григорій сиділи в саду в альтанці. Григорій, згадавши про цей дивний «чайний» курйоз, запитав у друга:
– Чого це ти так завівся через чай, це ж дрібниця взагалі?
– Ні, ну а чого вона? Хоча ти маєш рацію. Мені й справді варто бути стриманішим, бо вона ще надумає від мене піти. Ліда таки надійна, зручна, з нею як за кам’яною стіною.
– Ось даєш! – засміявся Григорій. – Мені завжди здавалося, що це дружина має бути у чоловіка як за кам’яною стіною, а не навпаки. І потім, що ти маєш на увазі під «зручна»? Я ось Ніною своєю теж дуже задоволений, але це тому, що її люблю, мені в принципі з нею добре і комфортно. Ти теж свою дружину любиш?
– Ай… Я тебе прошу. Яке кохання? Просто Ліда зразкова дружина. І обпере мене, і обходжує всіляко, і готує в нашій сім’ї тільки вона, у мене взагалі щодо господарства мороки немає. А дітлахи он у нас з нею які гарні вийшли. Ще й усі турботи про них лише на Ліді. Загалом так, вона дуже зручна.
– Хм… А вона про це знає?
– Ні, звичайно, і ти не надумай проговоритися.
– Та мені що, це ваші особисті справи, – несхвально хмикнув Григорій. – Тільки ти дивися, сам-то надто голосно не розмовляй на всю округу! А раптом Ліда чула те, що ти зараз сказав?
– Та нічого вона не чула, вона хвилин двадцять тому таксі викликала і поїхала, їй терміново до матері довелося відлучитися, сказала, що через годину повернеться.
– Я не поїхала… – пролунав неподалік тихий голос Ліди.
Григорій і Андрій здригнулися, обернулися і побачили Ліду, що стояла біля альтанки з розгубленим, дуже засмученим виглядом.
– Ти чому все ще тут? – здивовано спитав Андрій.
– Таксі так і не приїхало… Сказали, що машину доведеться чекати ще п’ятнадцять хвилин, от я і чекаю, вирішила поки що повернутися сюди. І, як виявилося, недаремно.
– Лідо, ну не вигадуй собі всякої нісенітниці, – захвилювався Андрій.
– А чого мені вигадувати, ти сам щойно все сказав. То що там щодо того, що я тобі не кохана, а зручна?
Андрій розгублено мовчав. Григорій, миттєво зорієнтувавшись у ситуації, гукнув дружині, яка сиділа на терасі:
– Ніно, збирайся, поїхали додому! Приємний вечір закінчився швидше, ніж ми думали.
І, проходячи повз Андрія, докірливо шепнув йому:
– Ех ти… Цинік. А я був про тебе кращої думки.
Ніна та Григорій поїхали, а буквально через півхвилини потому, нарешті, таксі, яке викликала Ліда.
– Так… Я до мами, а потім поїду одразу додому, не чекай мене тут, – ледве стримуючи сльози, сказала чоловікові Ліда.
– Але, кохана…
– І ти їдь додому! – різко зупинила його Ліда. – Увечері поговоримо!
***
Адже їх пару всі друзі та знайомі вважали практично зразковою. Начебто хороша, перспективна молода сім’я – Ліда успішний дизайнер інтер’єрів, у Андрія хоч і невеликий, але стабільно процвітаючий бізнес із продажу елітного торговельного обладнання. Спільний дохід вельми солідний – купили не тільки добротну трикімнатну квартиру в центрі міста, а й чудово обладнаний заміський дачний будиночок – той самий, де вони відпочивали того злощасного вихідного.
Одружилися вони одинадцять років тому, і виглядали тоді дуже щасливими – ну, принаймні, Ліда точно. Адже вона саме з великого кохання за Андрія вийшла. І весь цей час їй здавалося, що її любов до чоловіка взаємна.
Звідки ж Ліді було знати, що він, коли казав їй «я тебе теж люблю» у відповідь на її зізнання, нахабно обманював. Андрій швидко зрозумів, що ілюзію взаємності слід всіляко підтримувати. Але при цьому не особливо й намагався, ліньки було напружуватися. Не завжди на її «я тебе люблю, милий» він відповідав «і я тебе». В основному обмежувався чимось на кшталт «ти в мене така романтична», а то й зовсім перекладав її слова кохання на жарт.
Але Ліді все одно здавалося, що все у них із чоловіком добре. Тим більше що народилися діти, чудові двійнята Іван та Антоніна, яким ось вже дев’ять років нещодавно виповнилося. Здавалося б, тиша, благодать та сімейна ідилія. І тут як грім серед ясного неба – випадково підслухана розмова чоловіка з його другом.
***
– Андрію, я більше не бачу сенсу залишатися разом. Ти весь цей час обманював мені про своє кохання! Нам краще розлучитися.
– Ти що надумала! – Андрій гнівно ходив туди-сюди по кімнаті. – Яке розлучення, схаменись! У нас же все гаразд! Ну так, обманював, і що? Зате я вибрав тебе, бо одразу зрозумів, що дружина з тебе вийде що треба! Чи не це найкращий комплімент? Ти радіти взагалі повинна. Я заради тебе, між іншим, Ганну покинув!
– Ах, Ганну… Як же, пам’ятаю, – гірко посміхнулася Ліда.
Ганну, колишню дівчину Андрія, вона бачила всього кілька разів, але добре запам’ятала. Яскрава гарна брюнетка з точеною фігурою, Ганна була повною протилежністю Ліді – худенькій білявці, трохи непоказною та нескладною, але вміє компенсувати свою скромну зовнішність приємним м’яким характером. І коли на Ліду, нарешті, звернув увагу красень Андрій, про якого вона вже давно і беззавітно мріяла, вона була, звичайно, щаслива, а ще впевнена в тому, що це точно з любові.
– Ось, дівчатка, явно не через зовнішність він на мене задивився, в мені дивитися нема на що! – розповідала тоді щаслива Ліда подругам. – Значить, це точно кохання!
Знала б Ліда, як вона докорінно виявилася неправою…
– Ти про що там задумалася? – обурений оклик чоловіка повернув її в поточну реальність.
– Про Ганну… Ти ж її любив, так?
– Так, я про що тобі і говорю – я кохану жінку кинув заради тебе! І що тобі ще треба? Цього мало, чи що?
– Чому ти її покинув? Навіщо було морочити голову, що їй, що мені? Взяв би і одружився з нею!
– Вона дітей не хотіла, – скривився Андрій. – Точніше, казала, що не проти, але тільки років за три, не раніше. Та й старша за мене вона. На цілих сім років. А тут ти мені підвертаєшся – вся з себе така готова до якнайшвидшого материнства, ровесниця моя, характер у тебе хороший, поступливий. Ну як тут було не вибрати тебе?
– Але як жінка я тебе ніколи не цікавила?
– Ну так. Вибач за відвертість.
– І як же ти мене, нелюбиму, терпів стільки років? Тільки не кажи, що ти й у ліжко зі мною лягав, лише долаючи почуття подружнього обов’язку! Такого вже точно не може бути! Чи… Чи може?
– Ну… – зам’явся Андрій, – чесно кажучи, так. Ліда, вибач, ти зовсім не на мій смак.
– А хто тоді на твій смак?
– Хто?.. Ну хоча б та сама Ганна…
– І ти мені про це так спокійно кажеш? Сподіваюся, тепер ти розумієш, чому я хочу розлучитися!
– А тобі, люба, непогано було б зрозуміти, що дружина та кохана жінка – це зовсім різні категорії! – сердито парирував Андрій. – У всякому разі, вони необов’язково мають поєднуватись. Звичайно, дружина може бути за сумісництвом і коханою жінкою, але, знаєш, Ліда, я взагалі вважаю, що любов у шлюбі не така вже й потрібна.
– Та що ти таке несеш?
– Ти не квапся і дослухай. Так, не дуже любов для серйозних відносин потрібна. Без неї набагато спокійніше та стабільніше. Ти он Джона Кеннеді згадай – він з Мерилін Монро вісімнадцять років роман крутив, і встиг за цей час одружитися з іншою жінкою, а Мерлін так у статусі коханки і залишив. Розумів, мабуть, що нема чого тягнути всі ці пристрасті бурхливо-романтичні в сімейне життя. Ось і вибрав ту, яка як дружина підходить набагато більше. І таких прикладів тисячі. Одна – для кохання, інша – для сім’ї, що тут незрозумілого?
– Ну ти і цинік, виявляється. І це ще лагідно сказано.
– Не цинік, а прагматик. Або ось принца Альберта та королеву Вікторію згадай, знову ж таки. Він на Вікторії теж без кохання одружився. І нічого, це зовсім не завадило їм народжувати купу дітей і побудувати нормальне подружнє життя!
– А вона, між іншим, його любила… – сумно промовила Ліда.
– Ну і дарма, напевно, тільки зайві переживання собі заробила. Хоча він через багато років їхнього шлюбу сказав, що все-таки став щось до неї відчувати. Може, і я тебе колись покохаю? – хихикнув Андрій.
І підійшов до дружини з розкритими обіймами.
– Відчепись, – Ліда гнівно відсторонила руку чоловіка. – Щось я вже зовсім не впевнена, що мені потрібне твоє кохання!
Гарний вересневий вечір так іронічно контрастував з їхньою сімейною драмою, що розгортається. Ліда з сумом розглядала жовтогарячі переливи осіннього листя за вікном, і тут у кімнату вбігли діти.
– Мамо, тату, дивіться, яка у нас краса вийшла! – захоплено перебиваючи один одного, Іван та Тоня демонстрували батькам осінній виріб із шишок та пожовклих листків, який їм задали зробити в школі.
– Так, супер, дійсно красиво, – напустивши на себе радісний вигляд, подружжя похвалило дітей.
Задоволені собою, двійнята втекли до себе в кімнату, а Андрій повчав далі:
– Ось! Бачиш, як діти нас обох люблять? А ти розлучатися зібралася! Та тобі соромно має бути перед ними за такі думки!
Ліда довго й напружено думала про слова чоловіка, і їй навіть стало здаватися, що він, мабуть, має рацію. Чи варто руйнувати їхню родину, таку міцну та хорошу? І діти, мабуть, дякую не скажуть… Подруги ставилися до її настрою скептично, але Ліда їх переконувала:
– А може, й справді достатньо того, що я чоловіка люблю? Нам двом вистачить однієї лише моєї любові.
***
Але що далі, то більше вона розуміла, що в них із Андрієм не шлюб, а комедія якась. Ну як так, він вже їй відкрито каже, що любить її тільки як зручну жінку! І все ж таки намагалася гнати від себе ці думки. Якось вранці, коли у Ліди був вихідний, а Андрій вже пішов на роботу, вона раптом побачила на комоді його папку з важливими службовими документами. «Ось неуважний, сам же вчора говорив, що не забути б ці документи на роботу взяти, вони для чогось там дуже потрібні!».
Швидко зібравшись, Ліда прихопила папку та поїхала до чоловіка на роботу.
Бігом піднявшись сходами на другий поверх, де знаходився кабінет Андрія, Ліда раптом схаменулась:
– Ой, зараз же перерва у них, Андрій, мабуть, як завжди, у кафе на обід пішла…
Але тут же почула голоси, що долинали з його кабінету, і один з них точно належав її чоловікові.
Ліда підійшла ближче і почула, як Андрій каже комусь зворушливо-фривольним тоном:
– Кохана, ну я тобі стільки разів уже казав, що не люблю м’ятний чай, пий його сама тепер! А мені зроби ягідний.
– Ой, коханий, вибач, – з такими ж грайливими інтонаціями залунав у відповідь жіночий голос. – Я знову забула.
– Забула вона, – добродушно посміхнувся Андрій. – Ну гаразд, чаї залишимо на потім, а поки займемося чимось не менш приємним і корисним!
«Так ось кому ти про чай говорив тисячу разів! – невдоволено подумала Ліда. – Люб’язній подрузі-співробітниці своїй! Ще й переплутав, що нібито мені казав! Ось негідник!».
І рішуче відчинили незачинені двері його кабінету.
Очам її постала банальна, але від цього не менш гнітюча картина – Андрій та його секретарка Таня, ефектна струнка брюнетка, розташувалися на офісному дивані обіймаючись.
– Ой, – Андрій аж сповз на підлогу від несподіванки, побачивши дружину, – а ти що тут робиш?
– Це ти що тут витворяєш? Ось так ти виправдовуєш своє звання зразкового сім’янина? Дуже мило, я прям у захопленні!
– Ой, Ліда Євгенівно, вибачте, я не знала, що ви прийдете… – вкрай збентежена несподіваною появою Ліди, Таня поспішно збиралася.
– А якби знала, то що, покликала б мого чоловіка усамітнитися десь у надійнішому місці? – продовжувала обурюватись Ліда.
– Не сварись на неї, – насупився Андрій, – якщо вже тобі когось і вичитувати, то мене. Це ж я тобі зраджую, і не має значення, з ким.
– Вибачте, не заважатиму вам, – Таня швидко вислизнула з кабінету.
«А типаж у неї той самий, Ганни, – гірко посміхнулася Ліда, проводжаючи поглядом коханку чоловіка. – Ось вже точно, чому Андрій безперечно не зраджує, так це своєму смаку. Тим самим зраджуючи мені».
– Лідо, зрозумій, з Танею у мене всього лише інтрижка, але в нас з тобою сім’я! Не руйнуй її, будь ласка.
– Знаєш що, – схлипнула Ліда. – Не потрібна мені така родина.
– А як же наші діти?
– Якщо вони скажуть, що після розлучення хочуть жити з тобою, то ти готовий взяти їх до себе?
– Не готовий, звісно! – вигукнув Андрій. – Або ми всі разом живемо, або ні!
– Ну і добре. Йди ти… куди подалі! У нове щасливе життя, але без мене.
***
Ліда все ж таки вирішила, що розважливий і хитренький Андрій, та ще й схильний до зради – точно не межа її мрій, і подала на розлучення. Зрештою, їй лише тридцять один рік, вона ще встигне зустріти людину, для якої вона буде не річ із корисними функціями, а справді кохана жінка.