Робочий день добігав кінця і Лариса Андріївна вже почала збиратися додому.
Раптом пролунав дзвінок телефону, дзвонила її подруга з села – Антоніна. В тому селі у Лариси була дача.
– Ларисочко, привіт, а ти не на дачі? Ні? Та мій молодший із друзями вчора їздив у село мʼясця посмажити. Каже бачив світло у твоїй хаті! Хто ж там у тебе господарює?
– Ой Тоню, дякую що подзвонила, але може тобі здалося? У нас, коли сонце сідає, іноді вікна так відсвічують, наче й справді світло в хаті увімкнене.
– Ну не знаю, я тебе попередила. Самі коли приїдете? – запитала Тоня.
– Тоню, ну як завжди, через пару тижнів на вихідні, ти ж пам’ятаєш, що я тебе на свій день народження запрошувала? Чекаємо в суботу до третьої години вас із Володькою, ну бувай, – Лариса поклала слухавку і відчула хвилювання.
А раптом і справді хтось чужий заліз на її дачу? Ні, тепер вона точно спокійно не засне, треба поїхати й подивитися, що там таке відбувається.
Своїм це Лариса Андріївна вирішила не говорити, а просто попередила доньку, що зайде до своєї старої подруги і вдома буде вже згодом.
А сама вона пішла на зупинку. До дачі їхати всього хвилин сорок. Вона тільки перевірить все і одразу повернеться назад.
Поки жінка доїхала автобусом, поки дійшла до села, вже стало темніти.
Лариса Андріївна ще здалеку побачила, що й справді світло у її вікнах світиться. Дивно, може забули вимкнути? Хоча зять зазвичай, коли вони їдуть, вимикає все.
Але тут світло в одному вікні згасло, а зʼявилося в іншій кімнаті.
Значить, там точно хтось є!
Лариса Андріївна відчула шалене обурення й додала кроку. Це хто ж насмілився тут без неї господарювати?!
Біля її паркану стояв якийсь старенький чорний джип.
Жінка підбігла до хвіртки, відкрила її, і так і стала від несподіванки.
Вона прямо ніс в ніс зустрілася з якимось незнайомим чоловіком!
Той тримав у руках ліхтарик і вигляд у нього був трохи збентежений.
– Ларисо Андріївно, добрий вечір! – сказав він. – Одразу хочу вас попередити, що я не якийсь пройдисвіт. Мені щойно ваш зять Максим зателефонував, вони із вашою донькою хвилюються. Хотіли вам сюрприз зробити до дня народження. А ви вчасно не повернулися з роботи, сказали, що в подруги. Ну вони мені про всяк випадок і зателефонували, раптом ви на дачу поїдете і запереживаєте, що чужий чоловік у домі…
– Сюрприз?! Який ще сюрприз, а ви хто такий?! – ахнула Лариса Андріївна. – Ану відійшов убік. Ось я зараз подивлюся, що це за сюрприз! – і вона швидко зайшла в хату.
Чоловік винувато пішов слідом за нею, посміхаючись у вуса і шепочучи собі під ніс:
– От же ж жінка відчайдушна, одна примчала!
А потім уже голосніше він їй гукнув:
– Ларисо Андріївно, та я ж із вашим зятем працюю разом, мене звуть Григорій Васильович, може, чули?
Лариса Андріївна і справді чула від зятя про якогось Григорія з роботи. Але це зовсім не означало, що цього Григорія без дозволу можна на її дачу пускати!
Вигадали теж нісенітницю якусь, нічого собі сюрприз!
Вона зайшла на тераску. Всюди порядок. Потім у кімнати – наче все на місцях, тільки запах якийсь дивний.
– Я ж по господарству все можу робити, ну якось обмовився, а Максим мене й попросив… Скоро, каже, холода прийдуть, а теща любить і взимку на дачу їздити.
А грубка, мовляв, у нас зовсім погана, цегла сиплеться. Обкласти її новою термоплиткою під цеглу, мовляв ти зможеш?
Ну а я що, мені Максим теж багато допомагав. А так я чоловік вільний, сам собі господар, от і поїхав.
Все готово, хазяйко, тільки грітися поки що не можна, нехай обсохне. Трохи ще термоклеєм пахне, провітрити треба. Ох, шкода, що сюрприз не вийшов!
Тільки зараз Лариса Андріївна побачила, що їхня пічка, що на дві кімнатки, тепер набагато кращою стала. Навіть нова вона така гарна не була.
– Та невже це ви один зробили?! – Лариса Андріївна погладила рукою грубку. – Це ж яка краса! Ось це пічка! Ви вже вибачте, що сварилася до вас, це мені сусідка Тоня подзвонила, що хтось є в домі!
– Та я зрозумів, шкода що сюрприз не вийшов, – усміхнувся Григорій Васильович.
– Ну, чому ж не вийшов? А ми й не скажемо нікому, що я тут була. Бо ж я доньці дзвонила, що в подруги затримаюся, піду-но я краще на автобус.
Григорій Васильович глянув на годинник.
– По моємо автобус уже поїхав, а давайте я вас відвезу. Мені теж додому пора, я тут все вже доробив.
Він акуратно зібрав пакети й інструменти, навколо ані порошинки!
Покрутив у руках термос і теж прибрав у рюкзак.
Він вловив її погляд і усміхнувся:
– Та ось чаю з канапками так і не встиг попити, тільки дістав. Не обідав навіть, поспішав доробити, думав поїм, та й додому. Вдома все одно нічого іншого немає!
Вигляд у чоловіка був стомлений, він з таким жалем за термосом прибрав і пакетик з канапками.
І раптом запропонував:
– А може ми разом чайку поп’ємо з канапками? У мене з шинкою, смачні!
І Лариса Андріївна раптом зненацька зрозуміла, що вона теж хоче їсти, бо ж не вечеряла ще.
– А давайте, коли автобус вже пішов!
Григорій Васильович зрадів, тут же ж дістав термос, розгорнув канапки, налив гарячий чай.
– Пригощайся, хазяйко!
Лариса Андріївна так романтично ще не вечеряла. Та ще й так смачно, не поскупився Григорій Васильович. Товсті скибки м’якого хліба маслом намазав і зверху ще шинка. Шматки незвично товсті, але смачно просто неймовірно!
– Як відчував, більше зробив, – радісно підливав їй ще чаю Григорій Васильович.
– Ну ось, а тепер і їхати можна. Може, на «ти» перейдемо, ми ж наче ровесники?
– Я не проти, – усміхнулася у відповідь Лариса.
Вона давно з чоловіком гульвісою розлучилася. І чоловічу компанію не дуже любила, зовсім у них розчарувалася. А тут сама себе не впізнавала.
Поки вони їхали назад, то весело розмовляли. І Ларисі вже здавалося, що вона давно знає цього Григорія.
– Ну от і ваш будинок! – Григорій з жалем подивився на неї. – Ларисо, мені так не хочеться розлучатися! А може, ми завтра зустрінемося після роботи?
Лариса спочатку хотіла відмовитись. Але потім на Григорія глянула:
– Ну давай і справді зустрінемось!
Вона побачила непідробну радість в його очах і раптом Григорій простягнув їй… Букетик айстр.
– Вибач, зірвав у сусідів перед парканом, інших не було, а мені так захотілося тобі квіти подарувати!
І Ларисі раптом стало так легко і добре, ніби вона років… Надцять скинула!
Вони зустрічалися щодня, але від своїх Лариса Андріївна це приховувала. Незручно якось, адже вона вже бабуся.
– Грицю, у мене на вихідних день народження, і я дуже хотіла б тебе запросити в гості. Але навіть не знаю, як моїм сказати, що ми знайомі, – через два тижні сказала йому Лариса.
– Слухай, а може, так зробимо..? – запропонував їй Григорій.
…Свій день народження Лариса Андріївна вже багато років святкувала в селі. У компанії доньки Лізи, зятя Максима, улюбленого онука Андрійка й сільських приятелів Тоні й Володі.
Але цього разу, коли Лариса Андріївна зі своїми до дачі під’їхала, біля їхнього будинку вже стояв знайомий їй старенький джип.
Вона зробила здивоване обличчя і обернулася до зятя.
– А хто це прямо біля наших воріт тут став?
– А це сюрприз! – Максим вийшов з машини, а з машини вже виходив Григорій.
– Познайомтеся, це мій товариш з роботи Григорій, я про нього розповідав. І так як сьогодні вже похолодання, ми можемо дещо спробувати! – Максим весело обернувся до тещі.
– Що спробувати? – Лариса Андріївна вдала, що нічого не розуміє.
– Зараз ви побачите все! – зять урочисто відкрив двері, всі зайшли й побачили красуню грубку!
Захоплювалася Лариса Андріївна щиро, пічка і справді в них тепер красуня.
Григорій узяв з собою ще якісь спеціальні дрова, щоб димар прочистити. А потім протопив піч і в хаті стало тепло й затишно, як ніколи.
За столом Лариса й Григорій сіли поряд. І так радісно розмовляли, що зять навіть здивувався.
– Ну ти, Грицю, нічого собі, так швидко мою строгу тещу причарував! Ну ти й наречений у нас виявляється, а я й не знав!
– Так, у мене свої прийоми є, але тільки не кожна панянка мене надихає, щоб останніми канапками з шинкою її пригощати, – заявив Григорій, а Лариса під столом йому ноги торкнулася – вони ж мовчати домовлялися.
Григорій зрозумів, що проговорився і вправно перевів розмову. А потім, залишившись удвох, вони довго сміялися.
Зять Максим досі впевнений, що це він познайомив їх. Ну в якомусь сенсі це й справді так.
Але головне, що тепер на дачі в Лариси не хтось чужий, а свій чоловік коханий господарює.
Вона навіть не думала, що у її віці так буває.
Щоб ось так, грітися у неї вдома після зимової прогулянки і знову радіти дрібницям. Як правильно тоді Лариса зробила, що поїхала перевірити, хто ж там у неї на дачі.
Вони про цей романтичний вечір із чаєм із термоса й бутербродами з шинкою так нікому й не розповіли.
І ще тепер Лариса дуже любить айстри – прикрасу її бабиного літа. Адже Григорій їй тоді першого їхнього вечора, саме айстри й подарував.
Хоча раніше вона їх і не любила…
