Ганна побіліла, коли побачила те саме фото, яке колись принесло їй купу переживань.
Родичі посміхалися, дивлячись на світлину.
– Це найвеселіша річ на світі, – засміявся брат.
Ганна перевела на нього погляд.
– А я думала, тепер все буде інакше… – подумала вона. – За що Ігор так до мене?
Більшість людей згадують дитинство з ностальгією, Ганна ж думати про нього не любила. Вона невиразно пам’ятала перші три роки життя, зате в пам’яті добре викарбувався той день, коли мама принесла з лікарні брата.
Родичі зібралися навколо мереживного згортка, хором щось вигукуючи, й ніхто навіть не дивився на маленьку Ганнусю.
Ігор став для батьків світлом у віконці.
– Ігорчик у нас такий сміливий, вміє постояти за себе, – із захопленням розповідала мама подрузі. – Захотів формочку в пісочниці – взяв, не поділилася Ганна яблуком – забрав. Хоч і молодший, але який характер!
Ігор незабаром зрозумів, що може веселитися на повну, і нічого йому не скажуть. Іграшки сестри псувалися, її улюблена сукня теж, а її дитячою косметикою брат малював стіни. За останнє дісталося Ганні, мама пояснила:
– Ти старша і мусиш стежити, нам тепер через тебе на нові шпалери треба витрачатися.
Коли брат підріс, додалися сварки. Ганна якось відповіла брату при друзях і того ж вечора отримала догану від батьків:
– Хлопчики балуються, це нормально, але ти дівчинка, і маєш бути милою і скромною!
Коли Ганні виповнилося п’ятнадцять, вона закохалася в однокласника. Почуття виявилися взаємними, і невинний юний роман тривав цілий місяць, поки на посиденьках у дворі Ігор не підлив води на лавку. Ганна, відчувши мокре, одразу встала.
– Дивіться, – гукнув Ігор.
Всі хлопці дивилися на Ганну. Клацнув фотоапарат, який батьки нещодавно подарували Ігореві.
Як не пояснювала Ганна, що це розіграш від брата, нічого це не дало.
А вдома на холодильнику довго було зроблене Ігорем фото: нічого не розуміюча Ганна і хлопці, які сміються. Батьки сказали, що знімок веселий, а донька – не має почуття гумору.
Коли Ганна поїхала в інше місто вчитися, все якось згладилося з пам’яті. Вона здобула хорошу спеціальність, знайшла чудову роботу і незабаром пішла на підвищення. Підлеглі знали її як тверду пані, яка за словом у кишеню не полізе.
– Хто б знав, що витівки Ігоря мене загартують, – подумала Ганна, почувши, як пліткують про неї колеги.
Про самого брата вона не згадувала кілька років, доки Ігор не з’явився на порозі:
– Привіт, сестро, скільки років не бачилися! А я тут проїздом, вирішив зазирнути. Ось, привіз тобі малини з батьківського городу, мама з татом сказали передати, сумують вони.
Ганна із задоволенням виставила б його за двері, але несподіваний подарунок від батьків торкнувся її серця. Вона натягла люб’язну посмішку і покликала Ігоря пити чай.
Справжню причину візиту брат озвучив, коли вони обговорили всі домашні новини:
– Я теж зібрався одружитися, весілля вже за місяць, запрошую тебе з твоїм кавалером. Ти ж додому носа не показуєш, мама з татом сумують. Пора б нам забути старі образи, так, Ганнусю?
Ганна аж стрепенулася.
– Може, і справді час помиритися, скільки можна плекати дитячі образи? – подумала вона.
– Я з радістю, – посміхнулася Ганна.
На порозі Ігор озирнувся і промовив ніби мимохідь:
– На весілля прийнято подарунок дарувати, від тебе я чекаю тисяч 50, а краще більше. Судячи з квартири, ти не бідуєш, треба б підтримати молоду сім’ю.
Ганна не хотіла їхати на весілля, але зателефонував батько і наполіг:
– Твій молодший брат одружується, невже ти пропустиш таку подію! Ти й так додому не їздиш, сусіди завжди запитують, чому донька нас покинула.
– Бо не дуже потрібна вам донька була, коли є Ігорчик, світло в віконці, – подумала Ганна. – З іншого боку, соромно досі ображатися через проблеми в минулому.
Тож незабаром Ганна стала перед рідними. Мама з татом привітали доньку з такою теплотою, що вона мало не розплакалася.
Щоправда, незабаром причина доброти випливла на поверхню.
– Ти б підкинула Ігорчику грошей на ресторан, йому не вистачає на гарне місце, – лагідно почала мама. – Ти старша сестра і маєш дбати про молодшого, а весілля така важлива подія, буває раз у житті.
– Останнє твердження спірне, особливо з характером Ігоря, жодна жінка довго такого поряд не витримає, – подумала Ганна.
На її подив, наречену Ігор відхопив на славу, Олена була чарівна, розумна і нареченого дуже любила. Щоправда, на Ганну поглядала несхвально, сухо привіталася під час зустрічі й пішла.
Проте серце сестри розтануло від теплого прийому, та й приємно було показати, що фінансові можливості в неї краще, аніж у брата.
– Все дитинство батьки твердили, що Ігореві світить величезне майбутнє, а я нічого не варта, а в результаті я директорка компанії, а він касир у супермаркеті, – мимоволі подумала Ганна.
За пару днів до весілля вирішили зібрати найближчих родичів на вечерю. Зірками були, звичайно, Ігор із Оленою, але й Ганні дісталася увага. Мама похвалилася:
– Ганна ж у нас тепер велика начальниця! Хто б міг подумати, така ж була ніяка.
Ігор втрутився:
– І гарненька стала. Нормальна баба.
– Нормальна жінка, – поправила його Ганна.
– Вічно ти нудиш і жартів не розумієш, – розсміявся Ігор.
Та впіймала спантеличений погляд Олени, наречену така поведінка нареченого явно здивувала. Стало прикро за себе, і Ганна спробувала заспокоїтися:
– Добре, ніхто не змінюється за один день, не зациклюватимуся.
Після вечері Ігор та Олена показали слайд–шоу із сімейними фотографіями. Гості зворушливо посміхалися над знімками малюків, зітхали над тим, якими молодими були тоді їхні батьки.
– А ось найкумедніше фото із нашого альбому! – оголосив Ігор і ввімкнув наступний слайд.
Ганна оторопіла. На екрані був той самий знімок, через який її решту школи цуралися хлопці. Гості розсміялися, батьки теж. Не засміялася тільки Олена, але погляд у неї став таким жалісливим, що Ганна воліла б щоб вона повелася інакше.
Ігор із показною смиренністю розвів руки:
– Ну всяке буває.
– Це був жарт від Ігоря, він налив води на лавку, – пояснила Ганна гостям, примушуючи себе посміхатися.
Мама сплеснула руками:
– Що ж ти на брата наговорюєш! Я точно пам’ятаю, що це ти сама все.
Ганна вирішила, що мама жартує, але і вона, і батько твердо стояли на своєму: Ігор тут ні до чого, дочка сама всіх зганьбила.
– Ти вічно щось виробляла, – продовжила мама. – Пам’ятаєш, як намовила брата помалювати шпалери або як сварилася при хлопцях? Ох, і натерпілися ми з твоїм характером.
– Ігор сам був тим ще непосидою, – обурилася Ганна.
Батько замахав руками:
– Не наговорюй на брата, ти завжди йому заздрила.
Ганна зрозуміла, що більше не може залишатися тут, вискочила і вийшла за двері. Вслід їй почувся голос брата:
– Знов образилася, ну що за людина, ніякого почуття гумору!
Вмившись, Ганна заспокоїлася і змогла поміркувати прагматично.
– Добре, нехай вони мене провокували, я чому повелася? Чим сильніше я реагую, тим активніше всі згадуватимуть цю історію. Повернуся туди і вдам, що нічого не було, – вирішила вона.
Начепивши на обличчя наймилішу усмішку, Ганна вийшла з ванної. І одразу почула на кухні голоси батьків, які принесли з вітальні брудний посуд.
– Сказав же, не треба її кликати, все весілля зіпсує своїми виставами, – сердився батько.
– Погано, всі спитають, чому на весіллі Ігорчика немає сестри. І взагалі, як би ми оплатили ресторан? Чекай, я ще вмовлю Ганну лімузин замовити.
Голоси стали наближатися, і Ганна поспішно шмигнула назад у ванну. Щоки в неї почервоніли, а на очах виступили сльози. Вся самоповага, яку вона вибудовувала рокам, посипалася, як картковий будиночок. Не стало Ганни Максимівни, директорки юридичної фірми, у ванній знову плакала Ганнуся.
Спочатку Ганна твердо вирішила поїхати по англійськи, нехай брат і батьки самі розбираються у своїх грандіозних весільних планах. Потім вона уявила, як мама і тато з награною смиренністю говорять гостям: «Вічно Ганна все псує, от і тепер відтягнула на себе увагу, не шкодує брата».
Її розібрала злість: «Не поїду так просто. Я все життя поступаюсь, хай їм хоч раз віділлються мої сльози. Ви хотіли бачити погану сестру? То ви її отримаєте».
За стіл Ганна повернулася з ясною і спокійною усмішкою, хоча всередині вирувала буря емоцій.
– Плакала ти там, чи що, – реготав Ігор. – Ганько, не можна ж бути такою образливою, у житті має бути місце гумору. Ну зганьбилася колись, зараз можна згадувати це зі сміхом, згодна?
– Абсолютно згодна, тим більше в тебе чудове почуття гумору, – відповіла вона Ігореві. – Шкода, не кожен може його оцінити.
– Ти про себе, чи що? – засміявся Ігор.
– Скоріше про декана твого університету, який виключив тебе. Олено, ти знала, що Ігор навчався на факультеті міжнародних відносин? Щоправда платно, на бюджет не взяли.
– Я не знала, – здивувалася Олена.
Ігор метнув на сестру грізний погляд, Ганна спокійно продовжила, ніби не помітила цього:
– Ігор одному зі своїх однокурсників перед першою сесією, дав сьорбнути біленької замість води. Такий кумедний жарт! Щоправда, хлопчик усе зіпсував, йому стало недобре, і його забрали на швидкій.
– І за це тебе виключили? – Запитала Олена нареченого.
Ігор не встиг відповісти, сестра втрутилася:
– Ні, виключили його, коли Ігор влаштував засмічення в університетському туалеті, щоб зірвати семінар, і викинув із гуртожитку старий телевізор, такий великий, добре, що нікого поряд не було.
– Що ти наговорюєш, не так все було, – прошипів Ігор, на якого наречена подивилася здивовано і навіть з обуренням.
– А як? – одразу спитала Ганна, але брат не зміг вигадати одразу переконливу брехню.
Вона спокійно взялася за торт, не звертаючи уваги на Ігоря та Олену, які забули про гостей та щось з’ясовували між собою пошепки.
– Ну і влаштувала ти вчора, навіщо згадала ці давні історії, мені Оленка таке влаштувала, – невдоволено виказав сестрі вранці Ігор.
– Може, у твоєї нареченої немає почуття гумору? Історії смішні, в житті є місце гумору.
Ігор розізлився:
– Ти дивись, з ким жартуєш, зіпсуєш мені весілля!
– Якщо я заважаю, можу поїхати додому, – знизала плечима Ганна.
Ігор згадав, що ресторан ще не сплачено, а подарунок не отримано. На його обличчі був важкий вибір: вигода чи задоволення від сварки із сестрою? Вигода перемогла.
– Залишайся, тільки більше не розповідай про мене ганебні історії, – сказав він.
Вдень мама натякнула, що ресторан виставив рахунок, але Ганна пропустила її слова повз вуха. Мама подала натяк ще раз, потім ще, потім не витримала:
– Ганно, за ресторан треба заплатити
– Треба попросити про це нареченого, – посміхнулася Ганна.
– Ти ж обіцяла заплатити, – розлютилася мама.
– Ні, ти попросила мене, але я не дала згоди, я не маю грошей.
Ганна бачила, що батьки киплять від злості, але їм нема чого пред’явити на її невинну усмішку. Зате Ігореві було що сказати, і у висловлювах він не соромився:
– Яка підлість, я вже скасував колишній ресторан і обіцяв Оленці, що ми святкуватимемо в хорошому місці! Як ти мене підвела, ти все готова зіпсувати!
– Може, не треба було давати необачних обіцянок? І я не розумію твоїх претензій, ти ж покликав мене не заради грошей, а для примирення?
Ігор розреготався:
– Та я б сто років тебе не бачив, але коли вже тобі пощастило і перепало грошей, треба ділитися з близькими. Мені ось не так пощастило!
– Може, тому що ти займався не навчанням, а своїми жартами? Ти сам зіпсував своє майбутнє, а тепер намагаєшся його склеїти за допомогою багатої нареченої. Знаєш, як називають людей, які ведуться тільки за гроші?
Ігор потемнів на обличчі:
– Досить, я достатньо наслухався…
– Ні, це мені достатньо, – зупинила нареченого Олена, яка вже якийсь час стояла в кімнаті непомічена. – Я з самого приїзду Ганни спостерігаю за тобою, і мені не подобається те, що бачу. Твій вчинок на вечері – просто огидний. Я бачу тебе справжнім, тож весілля не буде.
Вираз обличчя Ігоря коштував усіх років переживань Ганни.
Ганні довелося виїхати того ж вечора, батьки не змогли пробачити їй зіпсованого весілля брата. Від знайомих вона дізналася, що Ігор благав наречену про прощення, але так і не отримав його.
– Нехай я й не пробачила, посварилася з сім’єю, натомість урятувала Олену від поганого шлюбу, – вирішила Ганна.
Їй і самій після того, що сталося, стало легше, ніби вона отримала компенсацію за всі ті роки. Оглядаючи свою затишну, добре обставлену квартиру, якої в Ігоря ніколи не буде, вона подумала:
– У результаті кожен отримав по заслугах. Приємно, коли життя розставляє все на свої місця…
