Ліза дістала дзеркальце з шухляди столу, підфарбувала губи помадою, посміхнулася своєму відображенню і рішуче сказала своїй колежанці:
– Так, Мар’яно, закругляйся, вимикай свій комп’ютер, ти забула, що сьогодні начальник нам дозволив о третій годині піти додому, увечері ж корпоратив. Треба привести себе до ладу. Давай-давай збирайся і їдь додому, ввечері зустрінемося.
– Не забула, – спокійно відповіла Мар’яна. – Мені звіт треба завтра здати, та й їхати додому мені нема сенсу. Ти ж знаєш, що я живу далеко. Поки доїду, поки назад, то й приїду до закінчення корпоративу.
– Зрозуміло все з тобою, – відповіла Ліза і підійшла до Марʼяни. – Дай сюди.
І клацнувши мишкою, відключила комп’ютер.
– Все, робочий день закінчено, Мар’янко!
Мар’яна так само дивилася на неї спокійно:
– Лізо, я взагалі-то й не збиралася на цю вечірку.
– Ще чого! Не збиралася вона. Підеш і крапка, – засміялася та. – А в мене ось інша проблема, не знаю, що одягнути. Я маю виглядати супер, щоб дехто побачив і захопився.
– А конкретніше?
– Та є в мене чоловіків шість на прикметі, – засміялася Ліза, дивлячись на здивовану Мар’яну.
Ліза любила фліртувати з колегами, вона гарна, була кілька разів заміжня, але так і не змогла створити міцну родину, дитину не народила, але сподівається. Їй тридцять шість років. До службових романів серйозно вона ніколи не ставилася, просто така натура, подобалося їй кокетувати і приваблювати чоловіків.
Мар’яна теж уже була не дівчинка, їй тридцять дев’ять, перший ранній шлюб теж був невдалий, народила сина, він навчається в іншому місті.
Мар’яна завжди була несміливою, постійно червоніла, десь трохи щось і її щоки одразу заливалися рум’янцем, тому вона часто сварилася до себе себе:
– Ну що за безглузда риса? Вже ж далеко не дівчинка, а от ніяк не позбудуся цього.
– Лізо, а шість мужиків – це не забагато буде?
– Аха-ха, – засміялася та. – Ти як завжди маєш рацію. За шістьма не вженешся, так і бути, так і бути закохаю в себе двох.
– І кого саме?
– Мені Олег дуже подобається і цей новенький Микола.
– Хто? – зненацька зацікавилася Мар’яна, а Ліза відзначила це про себе.
Справа в тому, що Микола працював у них майже два місяці, а якщо точно рахувати, то сорок чотири дні, за підрахунками Мар’яни.
Всі вже знали, що він у розлученні, вільний. За цей час весь жіночий колектив був ним зачарований, з чоловічою половиною теж одразу порозумівся, і тільки здавалося Мар’яну зовсім не помічав.
А він їй дуже подобався. Щоправда кілька разів підходив до неї з робочих питань, вона звичайно відразу червоніла, опускала голову, і щось відповідала на його запитання. А потім знову сварилася до себе за нерішучість.
– Ти все ще сидиш на місці? – спитала Ліза. – Вставай і поїхали до мене. Зробимо з тебе красуню, а заразом і порадиш мені, що вдягнути.
Ліза з Мар’яною вийшли з офісу, а Мар’яна сказала:
– Мені завтра звіт здавати, я краще закінчила б його сьогодні, та й не хочеться мені на вечірку.
– Від роботи треба й відпочивати, от і розслабимося ввечері, – сміялася Ліза. – До того ж, якщо ти не прийдеш, то дехто буде розчарований, – додала вона, а Мар’яна не звернула уваги на ці слова.
Справді, їй не хотілося йти на корпоратив, гульбанити вона не любила, могла весь вечір потягувати сік із келиха. Сукні ошатної на цей випадок у неї не було, якби вона мала бажання піти, могла б і купити, але дотягнула до останнього дня, так і не визначившись, чи хоче піти веселитися. Вона знала від кого і чого чекати на вечірці, не вперше влаштовувалися свята.
– Проходь, – провела Ліза її у кімнату, коли вони зайшли у її квартиру.
Ліза жила поряд з роботою, і переступивши поріг, вона одразу кинулася до шафи. Мар’яна глянула, що там і аж оторопіла від побаченого.
– Лізо, скільки ж тут речей, ну куди тобі стільки?! Ось тому і не знаєш, що одягти, коли багато – це завжди так.
Але Ліза вже поралася в речах і витягнувши щось побігла в іншу кімнату зі словами:
– Я зараз… Ось якраз, те що потрібно.
Повернулась вона з кімнати в облягаючій синій сукні з глибоким декольте, і в таких же синіх туфлях на шпильці.
– Мар’яно, ну як я тобі, оціни!
Вона пройшлася перед нею дефілюючою ходою, струнка, витончена й гарна. Мар’яна заворожено дивилася на колегу, яка походжала перед нею наче модель.
– Гарно, Лізо! Яка ж ти красуня. Тільки на мій погляд надто зухвало, надто відкрите декольте, – відповіла вона.
Ліза ж сміялася голосно:
– Тебе послухати, то я маю застебнути всі гудзики і натягнути спідницю до п’ят? Мар’янко, ми ж на вечірку, а не в монастир. До речі, там будуть мужики, а їм що потрібно? Глибоке декольте – це саме те, що треба, – тицьнула вона пальцем у виріз сукні. – Тож піду в цьому…
Вона пройшлася ще раз кімнатою і подивившись на себе в дзеркало, задоволено хмикнула. Мар’яна не відводила від неї погляду – гарна Ліза!
– Якщо вже вона мені подобається, то що тоді говорити про чоловіків? – подумала вона.
– Так, а ти чого сидиш, – знову спитала в неї Ліза. – Чому досі нічого собі не вибрала?
– Ну, я в своєму костюмі піду…
– У цьому в ресторан?! Ну, колего, ти й вигадала, не допущу я такого!
Мар’яна раптом згадала:
– Лізо, ти сказала, що дехто буде розчарований, якщо я не прийду. І хто ж це?
– Ну хто, я звичайно, – знову засміялася вона. – Я буду розчарована! Ось бери ці речі й одягай, а я оціню.
Мар’яна одягла легкі шовкові штани кольору какао й білу напівпрозору блузку.
– Лізо, це не мій стиль, я краще у своєму…
– Ні, ти подивися на себе, яка ж ти красуня. Штани прилягають до твоїх ніг, блузка виглядає дуже добре. Просто вищий клас. Тепер залишилося тільки зробити макіяж.
– Може не варто, Лізо, помадою нафарбувати губи, та й нормально…
– Ще чого!
– Ну гаразд, – здалася Мар’яна і вмостилася в крісло.
Ліза поралася зі стилем подруги, крутила її і так і сяк, а потім повернула до дзеркала:
– Ось, милуйся на себе!
Мар’яна уважно подивилася в дзеркало і ледь впізнала себе. На неї дивилася стильна красуня, спокуслива і дуже гарненька.
– Невже Микола, й тепер не помітить мене? – промайнула у неї думка.
– Ну як тобі дівчина у дзеркалі? – запитала, посміхаючись Ліза.
– Приголомшливо, я сама собі подобаюся, ось це так!
– Ото ж бо, – весело сказала колежанка.
У ресторан вони запізнилися хвилин на двадцять, чекали таксі. Усі вже сиділи за столиками і навіть проголосили перший тост. Їхня поява викликала фурор, вони ловили на собі здивовані погляди колег.
Але Ліза впевнено попрямувала до столика, за яким сиділи красень Олег і Микола. Ховаючись за спину Лізи, Мар’яна йшла за нею слідом, щосили намагаючись не почервоніти.
– Привіт, – сказала Ліза і посміхнулася до чоловіків.
– Привіт, – обидва скочили одночасно.
Коли пролунала музика, Олег запросив Лізу, а Микола простягнув руку Мар’яні:
– Потанцюємо… Можна тебе запросити?
– Можна, звісно, – несміливо відповіла вона.
Микола чудово танцював, водив за собою Мар’яну, а вона йшла за ним.
– Мар’яно, тобі так личить цей ніжний рум’янець, і взагалі ти виглядаєш приголомшливо!
Ці слова Миколи створили з нею диво, вона перестала бентежитися від настирливих поглядів колег, і відчула себе й справді красунею.
– Та це все Ліза, вона зробила мені макіяж і одягла, – несміливо говорила вона.
– До чого тут Ліза?! Ти завжди виглядаєш супер, особливо коли у тебе на щоках рум’янець! Ти, як завжди, найкрасивіша. Я з першого дня помітив тебе, але ти завжди така серйозна і неприступна. Я не знав, як до тебе підійти, я хотів… Я мріяв, але ніяк не наважувався. Добре, що допоміг Олег, та й Ліза звісно.
– А я й на вечірку не хотіла приходити, Ліза наполягла.
– Так я теж не хотів, але Олег із Лізою сказали, що ти обов’язково прийдеш. Як я радий, що ти прийшла!
Мар’яна тільки тепер зрозуміли слова Лізи про розчарування, якщо вона не прийде.
Вони довго розмовляли з Миколою, але слова вже й не мали значення – про головне говорили їхні погляди й дотики.
– Як добре, що Ліза вмовила мене прийти сюди, – подумала Мар’яна.
– Як добре, що Олег привів мене сюди, як добре, що на світі є така чудова дівчина на ім’я Мар’яна! – думав Микола.
…Через рік після того корпоративу Микола з Марʼяною одружилися. Вони були дуже щасливі. Олег з Лізою звісно ж теж були на весіллі.
Вони сиділи за столом і раділи цьому великому щастю, яке вони також допомогли створити…