Вперше за два роки Ірина не витримала і сердито відповіла на слова чоловіка.
Причина сварки була на перший погляд аж дуже банальна і зовсім несерйозна.
Однак, якби це була разова акція, тоді інша справа. Але Ірина відчувала на собі тиск свекрух протягом двох років.
Все почалося того дня, коли вона по дорозі захопила з собою в крамницю Іванову матір.
Ірина набирала продукти, а Світлана Семенівна ходила між полицями і невдоволено оглядала їхній вміст.
– Все дороге і неякісне, – констатувала жінка, підійшовши до невістки, що набрала цілий візок продуктів. – Навіщо тобі стільки?
– Наступного разу виберуся, швидше за все, лише за тиждень, – пояснила Ірина. – Ой, до чаю забула купити! – сплеснула вона руками і поспішила до полиць із солодощами.
Світлана Семенівна поспішила за нею і почала уважно дивитися за тим, що кидає у візок невістка.
– Смачні? – Жінка взяла в руки пачку зефіру і запитливо дивилася на Ірину.
– Нам подобається, завжди беремо до чаю, – продовжуючи вивчати полиці, відповіла дівчина. – Точно! Чай та каву треба взяти!
Світлана Семенівна, продовжуючи тримати в руках пачку із зефіром, пішла за невісткою, яка прямувала до полиць із чаєм та кавою.
Спостерігаючи за Іриною, жінка теж взяла такі самі пачки, що й дівчина.
– Вам більше нічого не потрібне? — спитала свекруху невістка.
– Ні, – скромно відповіла Світлана Семенівна. – Я все взяла.
– Тоді йдемо на касу, – повідомила Ірина і покотила візок до першої ж вільної каси.
Дівчина стала першою, а Світлана Семенівна стала за її спиною. Щойно черга дійшла до продуктів Ірини, і касир пробив вміст візка, жінка суворо промовила:
– Мої в спільний чек пробийте!
Касир запитливо глянув на Ірину і потягнувся до продуктів Світлани Семенівни.
Дівчина кивнула у відповідь, давши зрозуміти, що вона не проти того, щоб продукти свекрухи порахували разом із її покупками.
Ірина не показала своє невдоволення, але їй стало дискомфортно через те, що Світлана Семенівна не спромоглася запитати у неї дозволу.
Дівчина оплатила виставлений за продукт рахунок, і жінки мовчки вийшли з магазину.
– Ой, дай я своє одразу заберу! – Світлана Семенівна полізла в пакет до невістки.
Знайшовши потрібне, вона витягла з кишені акуратно складений пакет і поклала в нього свої покупки.
Ірина чекала, що свекруха або запропонує їй гроші за покупки, або хоча б подякує.
Однак, на її велике подив, Світлана Семенівна вдала, що нічого не сталося.
Ні, Ірині було не шкода двохсот гривень для матері чоловіка, але банальна невихованість жінки засмутила її.
Дівчина довезла свекруху до під’їзду, а сама поїхала додому. По дорозі вона думала про те, як некрасиво повелася Світлана Семенівна по відношенню до неї.
Не стримавшись, Ірина вирішила поділитись своїми переживаннями з Іваном.
– Забула чи не зрозуміла, – відмахнувся чоловік, виправдовуючи вчинок матері.
Проте за тиждень історія повторилася. Жінка знову напросилася з Іриною до магазину і знову набрала потрібних продуктів, які попросила включити у рахунок невістки.
Як і минулого, Світлана Семенівна навіть не сказала їй спасибі, вдавши, ніби так воно і потрібно.
Цього разу свекруха набрала на сімсот гривень, чим здивувала Ірину.
– Сьогодні повторилося все те саме, що й минулої суботи, – поскаржилася Іванові дружина. – Ніякого дякую. Світлана Семенівна сприйняла все, як це. Я в шоці, якщо чесно! Може, у них проблеми? Батько нічого не казав?
– Ні, навпаки, йому пенсію підняли. У них є гроші, – байдуже відповів чоловік. – Сподіваюся, ти не пошкодувала матері грошей?
– Не пошкодувала б, якби вона хоча б подякувала, а так, – Ірина не закінчила фразу і здивовано знизала плечима.
– Ну, не бери її більше з собою, раз це приносить тобі дискомфорт, – запропонував Іван.
Дівчина вирішила наслідувати пораду чоловіка і наступної суботи відмовила свекрусі у спільній поїздці.
Проте сама Ірина поїхала до магазину і там зустрілася зі Світланою Семенівною, яка нібито вирішила перевірити слова невістки.
– Ой, а ти чого тут? Ти ж не збиралася? – свекруха торкнула дівчину за руку.
– По дорозі передумала, – почервонівши, на ходу обманула Ірина.
Історія повторилася і цього разу. Світлана Семенівна знову набрала продуктів і підсунула невістці у загальний чек.
Ірина щиро здивувалася тому, як зростають смаки свекрухи, яка придбала червону ікру, пляшку далеко не дешевого ігристого та фрукти.
Як і всі минулі рази, Світлана Семенівна сприйняла оплату своїх товарів як належне.
Ірина повернулася додому зла і невдоволена. Іван поцікавився у дружини, що сталося, і отримав обурену відповідь.
– Тобі грошей шкода для моєї матері? – пробурчав чоловік. – Вже набридло твоє вічне скиглення. Відмовляй їй тоді. У чому річ? Якщо ти сама не вмієш сказати ні, то я нічим не зможу тобі допомогти!
– Як я скажу ні Світлані Семенівні? Вона ж одразу образиться, – обурено жестикулюючи руками, відповіла Ірина.
– Ну тоді мовчи! До чого тут я? Чи ти хочеш, щоб я подзвонив матері і сказав, щоб вона не забувала тобі дякувати? – уїдливо поцікавився Іван.
– Нічого я не хочу! – Пробасила дівчина і прийняла рішення, що більше не їздитиме за продуктами в той магазин, в якому закуповується Світлана Семенівна.
Однак жінка нібито зрозуміла це і почала обходити всі супермаркети. В одному з них вона і знайшла Ірину наступної суботи.
Знайти невістку великих зусиль не вартувало, бо Світлана Семенівна напам’ять знала її машину.
Вона мала намір провернути все за старою схемою, але Ірина сказала касиру, що проти того, щоб він включав продукти свекрухи до загального чеку.
– Я не оплачуватиму ваші продукти! – Дівчина невдоволено глянула на свекруху.
Ображена Світлана Семенівна вигукнула, що невістка осоромила її і втекла з магазину.
Більше зустрічей у жінок у магазині не відбувалося. Свекруха образилася на Ірину та припинила з нею всіляке спілкування.
