Головна - Життєві історії - Віра повернулася додому, і як тільки жінка переступила поріг квартири, з кухні почувся шум. – У нас що гості? – подумала вона. Віра швидко роззулася і вирушила на кухню. На кухні на неї чекали чоловік, свекри та зовиця. Вони осудливо глянули на жінку. – Прийшла значіть, – озвалася Любов Денисівна. – Прийшла, – спокійно відповіла Віра. – А що це у нас за збори? – Віро, ми хотіли обговорити з тобою дещо, – додав свекор. – Цікаво що саме? – усміхнулася невістка. – Ми хотіли обговорити, вчорашній вечір, – раптом сказав Віктор, і все висловив дружині. Віра вислухала родичів і застигла від обурення

Віра повернулася додому, і як тільки жінка переступила поріг квартири, з кухні почувся шум. – У нас що гості? – подумала вона. Віра швидко роззулася і вирушила на кухню. На кухні на неї чекали чоловік, свекри та зовиця. Вони осудливо глянули на жінку. – Прийшла значіть, – озвалася Любов Денисівна. – Прийшла, – спокійно відповіла Віра. – А що це у нас за збори? – Віро, ми хотіли обговорити з тобою дещо, – додав свекор. – Цікаво що саме? – усміхнулася невістка. – Ми хотіли обговорити, вчорашній вечір, – раптом сказав Віктор, і все висловив дружині. Віра вислухала родичів і застигла від обурення

– Може, ти передумаєш святкувати свій ювілей? – знову почав просити чоловік.

– Найголовніше слово – ювілей, і я його святкуватиму! – Віра була категорична у своєму рішенні.

Цілих п’ять років вона не збирала своїх родичів усіх разом, і коли випав такий привід, жінка вирішила скористатися ним.

Ось тільки чоловік Віктор зовсім не поділяв її радості та планів. Він був проти розкішного святкування.

Справа була не лише в грошах. Чоловік категорично не хотів бачити родичів дружини у себе вдома.

– Знову твоя тітка Галя почне сміятися з моєї лисини і відважувати з цього приводу різні жарти, – насупився Віктор. – Я вже мовчу про твого дядька Федю…

– Вони не так вже й часто приїжджають, потерпиш, – Віра демонстративно закотила очі.

– Скільки людей ти покликала? – похмуро запитав чоловік, розуміючи, що дружина не збирається передумувати.

– Двадцять сім…

– Скільки? Скільки? Двадцять сім? Ти що, зовсім…?! Навіщо стільки покликала? Чим ти їх збираєшся годувати? – новина про те, що гостей передбачається багато, схвилювала Віктора. – Я вже боюся уявити, скільки на це грошей піде!

– Не хвилюйся з цього приводу, – відповіла Віра, не бажаючи називати чоловікові справжніх витрат.

Вона чудово знала, що навіть одна витрачена тисяча може довести жадібного чоловіка до сварки.

– Вони ж влаштують балаган у нашому домі…

– Я орендую будинок, бо у нас ніде розташуватиме гостей, – повідомила Віктору дружина.

Ця новина трохи заспокоїла чоловіка. До самого ювілею він не заводив мови про гостей.

З ранку раніше в день народження Віра із сестрою та матір’ю поїхала в орендований будинок готувати.

Віктор з тестем під’їхали трохи згодом. Чоловік подарував дружині букет квітів і з невдоволеним обличчям сів поруч із мангалом, який готував батько іменинниці.

Пожвавився Віктор тільки після того, як до будинку приїхали його батьки та сестра із чоловіком.

Слідом за ним поступово почали під’їжджати інші гості. Віктор в оточенні своєї рідні тримався особняком.

За столом чоловік сів поруч зі своїми батьками і продовжив поводитися, як гість.

Кілька разів родичі Віри намагалися заговорити з ним та його ріднею, але ті відповідали однозначно і показували своє явне небажання контактувати.

Декілька разів іменинниця чула, як вони напівголосно перешіптувалися з приводу того, скільки грошей було витрачено на розкішний стіл.

Жінка переживала, що ці слова почує її рідня і кілька разів штовхала чоловіка під столом ногою.

Проте вжитих заходів вистачало ненадовго. Свекри знову з незворушним виглядом починали обговорювати витрати на ювілей.

Віра вирішила не реагувати на поведінку родичів чоловіка та весь вечір спілкувалася зі своєю ріднею.

О восьмій годині вечора гості помаленьку почали роз’їжджатися. Ті, хто мешкав в інших містах, розташувався в орендованому будинку.

Найостаннішими з місцевих, які затрималися на ювілеї, були свекри та зовиця.

– Грошей, напевно, безліч спустили? – ніби ненароком запитала у Віри Любов Денисівна.

– Не дуже. Подарунки добрі, все окупилося, – зрозумівши, за що саме переживає свекруха, запевнила її жінка.

– Я вважаю, що ви дуже багато витратили, – склавши руки на животі, промовила Любов Денисівна. – Воно того зовсім не вартувало, і хотілося ж тобі влаштовувати цю гулянку.

– Мені тільки на радість. З деякими гостями я дуже давно не бачилася, – заперечила Віра.

– Декому б і робити тут нічого, – змовницьким тоном прошепотіла жінка. – Вони так багато їдять. Ось повненька жінка в окулярах, що сиділа навпроти мене, з’їла дванадцять шматків шашлику, а та, яка мала руде волосся – два шматки торта. Совісті зовсім, я дивлюся, люди не мають. Куди стільки їдять?

Вірі після слів свекрухи стало незручно. Вона відчула явну незручність за її слова.

– Мене взагалі практично вся твоя рідня здивувала. Я ніяк не думала, що вони такі ненаситні, – осудливо промовила Любов Денисівна. – Наступного разу ще подумаєш, чи варто їх кликати…

– Я хотіла б попросити вас більше не відгукуватися таким чином про моїх родичів, – Вірі набридло слухати бурчання свекрухи. – Так само не треба було рахувати шматки, з’їдені гостями. Все оплачувала я зі своєї кишені.

– Взагалі гроші йдуть з сім’ї, в якій живе мій син. Значить, я маю право висловити своє невдоволення, – повчальним тоном промовила мати Віктора.

Проте за голосом Віра зрозуміла, що жінка образилася на неї через те, що вона посміла її заперечити.

Більше цього вечора Любов Денисівна жодного слова не вимовила з приводу родичів іменинниці.

Віра вже вирішила, що на цьому інцидент вичерпаний. Однак вона дуже помилилася.

Як тільки вони з Віктором переступили поріг квартири, чоловік зненацька почав обурюватись.

– Твоя рідня поводилася неналежним чином. Мої батьки були шоковані їхньою поведінкою. Мені хотілося б попросити тебе більше не кликати їх до нас у гості, – рішуче заявив Віктор.

– Ти серйозно? – Здивувалася Віра. – Ти серйозно смієш мені висловлювати якісь невдоволення в той час, як твої батьки та сестра відкрито рахували, хто і скільки з’їв за моїм столом! Його оплачувала я, смію тобі нагадати!

– І що з того? Зате мої поводилися скромно і не змітали зі столу все, що на ньому було! – обурено вигукнув Віктор.

– Мої родичі подарували мені розкішні подарунки, якщо ти не в курсі! – відповіла Віра, яку до глибини душі зачепили несправедливі слова чоловіка.

– Це не означає, що вони мали все з’їсти! – наполягав на своєму чоловік.

– Я не можу зрозуміти, то ти переживав, що до тебе лізтимуть мої родичі, але ніхто не ліз, і ти знову незадоволений. Натомість вирішив докопатися до того, що все було з’їдено. Я, наприклад, дуже рада, оскільки не треба переживати з приводу того, що продукти пропадуть…

– До речі, з приводу моїх батьків та сетсри. Я хотів би відзначити, що ти взагалі не звертала на них уваги. У мене склалося відчуття, що я з моїми родичами був за цим столом зайві, – продовжував висловлювати дружині Віктор.

Віра раптом зрозуміла, що в цієї розмови немає жодного сенсу, і її настав час закінчувати.

Нічого не відповівши чоловікові, вона пішла спати. Наступного ранку, провівши родичів і здавши ключі від орендованого будинку, Віра повернулася додому.

На кухні на неї чекали чоловік, свекри та зовиця. Вони осудливо глянули на жінку.

– З приводу вчорашнього таки хотілося б з тобою поговорити, – почала Любов Денисівна. – Ми вважаємо, що не варто влаштовувати подібні заходи для твоєї рідні. До того ж вони так собі люди, якщо чесно…

Віра мовчки оглянула присутніх і суворо запитала:

– А не пішли б ви? Усі четверо? Це мій день народження, я вирішую, що мені робити і кого кликати! Вас я точно не покличу більше!

Обличчя свекрух вкрилося румянцем. Вони здивовано перезирнулися. Ніхто не чекав таких слів від Віри.

– А тепер – на вихід! Я хочу відпочити! – Жінка вказала в бік виходу.

Родичі чоловіка повскакували зі своїх місць і майже бігцем покинули хату.

Більше мови про день народження Віри або її родичів не заходило. Рідня Віктора, як і він сам, не наважувалася злити невістку.

Plitkarka

Повернутись вверх