– Гарненько подумай, – з усмішкою сказав Артем, підсовуючи дружині аркуш паперу. – Підпишеш цей папірець, і діти залишаться з тобою. Якщо ні… Сама розумієш, бачитимешся ти з ними раз на місяць. І то, якщо пощастить.
Ти ж знаєш, я людина зайнята. Ти тільки уяви, твої улюблені хлопчики називають мамою зовсім іншу жінку… Страшна картина, чи не так?
Ліля мовчки дивилася на людину, з якою прожила душа в душу довгих п’ятнадцять років.
Дивилася і не впізнавала. Куди подівся той дбайливий і люблячий чоловік, який готовий був вночі поїхати в магазин по улюблену шоколадку?
Який щоранку відвозив Лілю на роботу, хоча через це йому доводилося вставати раніше на півтори години?
А все ж змінилося не так вже й давно…
…Два роки тому Артему раптом дісталася не маленька спадщина від якогось двоюрідного дідуся.
Про багатого родича чоловік до того моменту навіть і не знав, тож це виявилося справді приємним сюрпризом.
Що ж зробив Артем, отримавши стільки грошей?
Купив велику квартиру в центрі міста, дорогу машину, а на гроші, що залишилися, на пару з другом відкрив невеликий, але досить прибутковий бізнес.
Здавалося, життя почало налагоджуватися, у сім’ї з чотирьох чоловік нарешті з’явилася можливість ні в чому не відмовляти. Все мало бути чудово, але…
На жаль, проблеми тільки починалися.
Вільні гроші дуже зіпсували характер чоловіка. Він став дуже балувати синів, а на всі протести дружини уїдливо відповідав:
– Я хочу, щоб мої діти отримували все, про що раніше могли тільки мріяти. І я можу це зробити. У мене є на це гроші. У порівнянні з тобою. Скільки ти там на своїй роботі отримуєш?
– Так, ти ж головний здобувач у домі! – мало не плачучи від образи, відповіла Ліля. – Ти отримуєш набагато більше грошей, аніж я! Але дозволь тобі нагадати, любий мій чоловічку, що ще кілька років тому саме Я оплачувала кредит на квартиру, оплачувала комунальні і купувала продукти!
Твоєї зарплати вистачало тільки на бензин і ремонт машини! І при цьому я жодного разу ні в чому тобі не дорікнула!
Діти дуже уважно прислухалися до сварок батьків, і що найприкріше, здебільшого вставали на бік батька.
А чому б і ні?
Бо ж саме батько оплачував їм будь-яку забаганку, коли мама часто відмовляла в непотрібних, на її думку, нісенітницях.
Захотіли хлопці нові телефони. Обов’язково круті! Обов’язково відомої фірми.
Мама каже категоричне «ні», адже це непотрібна річ для тринадцятирічних.
А тато йде і купує. Ще й примовляє, що, мабуть, мати їх не любить, раз не хоче порадувати такою дрібницею.
І що зрештою? Мама погана, зате тато просто чудовий.
Дальше більше.
Артем став постійно затримуватись на роботі. Ну, це він так казав, насправді ж заняття у нього були значно цікавішими.
А ще через якийсь час він зовсім перестав приховувати, що дружина йому набридла.
Не пара, бачте, Ліля такому поважному пану!
– Як ти мене набридла! – сказав чоловік, коли дружина з порога поцікавилася в Артема, де ж він був так довго.
– Тобі яка різниця, де я був? Там уже мене немає.
– Я все таки твоя дружина, якщо ти забув про це! Я маю право знати, де ти ходиш до другої години ночі! Ти хоч уявляєш, як я хвилювалася?
– Дружина… – задумливо пробурмотів Артем, спершись на стіну. – А я ось подумав, а чи потрібна мені взагалі така дружина? І знаєш, я дійшов висновку, ти мені тільки заважаєш!
– В сенсі я тобі заважаю? І що далі?
Артем загадково посміхнувся.
Ліля не розуміла, що відбувається.
– Розлучаюсь я з тобою, – хмикнув Артем. – Завтра ж подам заяву. На мій бізнес ти прав не маєш, як і на квартиру, і на машину.
– Он як… Але ти помиляєшся! Ти що забув? Ця квартира купувалась не тільки на гроші, отримані тобою у спадок! Ми продали іншу.
– І що?
– А те, любий мій чоловічку, що на початковий внесок гроші дали мої батьки і це документально підтверджено. І кредит теж я оплачувала, бо моя зарплата була втричі більшою, аніж у тебе!
Так, Ліля вже дізнавалася, на що може претендувати у разі розлучення. І не тому, що сама хотіла розлучитися, ні! Просто вона чудово розуміла, до чого все йде. Вона претендуватиме на частину цієї квартири! І вона її отримає!
– Це ми ще подивимось…
…– Ну так що? Підпишеш? Ти відмовляєшся від своєї частки в квартирі і отримуєш повну опіку над дітьми, – усмішка не сходила з губ чоловіка.
Артем був упевнений, що вже виграв, адже яка мати відмовиться від такої пропозиції?
– Ні, – зробила таку саму усмішку Ліля. – Я залишуся жити в квартирі і виховуватиму своїх синів. Ну, або ти виплатиш мені компенсацію за мою частку.
– Будеш опиратися, то взагалі синів не побачиш! І ти знаєш, що я не жартую!
– Зустрінемось у суді! – Ліля демонстративно порвала складений юристами чоловіка документ.
Артем голосно вилаявся, і одразу побачив кілька невдоволених поглядів. І навіщо він влаштовував зустріч у кафе? Якби вони були вдома, він зміг би переконати Лілю! Не буде вона жити в квартирі і крапка! Мабуть, недолуга вирішила, що він жартує? Що ж, невдовзі вона зрозуміє, що це не так!
У суді Артем особливо напирав на те, що його матеріальне становище набагато краще, аніж у дружини. У нього є всі можливості для всебічного розвитку синів, для їхнього комфортного життя!
– Моя поки що дружина відмовлялася купувати навіть найнеобхідніші речі для синів! – Артем вміло грав на публіку, схиляючи на свій бік літню суддю. – Ваша честь, як ви вважаєте, телефон у сучасному світі це розкіш чи необхідність? Ось саме так, необхідність! Попередити про затримку, повідомити про своє місцезнаходження, покликати на допомогу, зрештою! А вона відмовляла хлопчикам у такій дрібниці! Вони не заслужили, бачите!
А тут ще й самі хлопці в один голос заявили, що хочуть жити з татом, адже мама ними зовсім не займається!
І коли оголосили перерву, Артем із мерзенною усмішкою поцікавився у жінки:
– Ну що, не передумала? Ти ж бачиш, все складається на мою користь!
– У твою? Ти серйозно? – насмішкувато вигнула брова Ліля. – Я отримаю гроші, куплю на них квартиру і житиму приспівуючи. Одна.
Ніхто не влаштовуватиме мені сварок, ніхто не вимагатиме обід із п’яти страв, мені не потрібно буде займатися шкільними питаннями!
Ти розбалував хлопців так, що через пару років з ними ніхто не зможе впоратися, і хочеш спихнути все на мене? Не дочекаєшся! Я краще побуду доброю недільною мамою і платитиму аліменти!
І тут до Артема дійшло, що він врахував не все…
Насправді сини до його подальших планів не входили. Він збирався жити на повну! І так, він усвідомлював, що надто багато дозволяв дітям. Морочитися з їхнім вихованням він не збирався.
І суд ухвалив – Ліля отримує грошову компенсацію за свою частку в квартирі, а діти залишаються жити з батьком!
– Перемудрив, так? Тепер їхнє виховання – твоя проблема, – сказала Ліля колишньому чоловіку, який стояв з таким виглядом, наче не розумів, як таке з ним могло статися.
…Ліля виходила з будівлі суду з легкою душею.
Хлопчикам буде корисно пожити з батьком.
Може, хоч тоді вони зрозуміють, що вона була не такою вже поганою матір’ю, якою вони її виставили…