– Це чиї черевики тут у вас стоять? – свекруха, прийшовши в гості до сина і невістки, дивилася на пару яскраво-жовтого взуття, що стояла на порозі. – Сподіваюся, вони не твої? – Додала вона і запитливо дивилася на Юлію, що вийшла її зустрічати.
– Мої, – байдуже усміхнулася жінка.
Ганна Ігорівна підняла догори брови, випросталася і нервово закліпала очима.
– Серйозно? Твої? Тобі, люба, скільки років? Мабуть, ти забула про свої роки? – запитала свекруха.
– Що в цьому поганого? Якщо мені більше тридцяти, то жовтий колір під забороною? – дзвінко засміялася Юлія. – Скажу більше, у мене навіть пальто такого ж кольору є!
– Зовсім вже! – Ганна Ігорівна взялася за голову і заохала. – Добре, що я тебе жодного разу не бачила в цьому недолугому взутті, а то б точно не витримала…
– Що трапилося? – на вигуки матері, жуючи канапку, з кухні визирнув Анатолій.
Ганна Ігорівна одразу змінилася на обличчі, стиснула губи і строго промовила:
– Ти взагалі дивишся, як ходить твоя дружина на людях?
– А що не так? – Анатолій перевів незрозумілий погляд з матері на почервонілу дружину.
– Твоїй мамі не подобаються мої жовті черевики, – хмикнула Юлія. – Вона вважає, що цей колір для мого віку не підходить.
– У кольору є вік? Не знав, – зрозумівши, що нічого серйозного не сталося, засміявся чоловік.
Його сміх Ганна Ігорівна не оцінила. Вона ображено надула губи і пройшла на кухню.
– Ну якщо ви чекаєте, поки стороння людина скаже Юлі прямо, що вона одягнена не за віком, то заради Бога!
Молодим було очевидно, що мати очікувала, що рідний син підтримає її невдоволення, але все вийшло інакше.
Побурчавши трохи з приводу того, що невістка зовсім не вміє одягатися, свекруха пішла геть.
Юлія, провівши матір чоловіка, вирішила, що Ганна Ігорівна до наступного свого приходу забуде про жовті черевики, але де там.
Свекруха з діловитим виглядом знову навідалася за півтора тижні. З порога вона окинула поглядом взуття і насупилась, побачивши знайомі черевики.
– Юлю, ходи сюди! – Покликала невістку Ганна Ігорівна.
Жінка неохоче вийшла в коридор і стримано привіталася зі свекрухою.
– У тебе через тиждень день народження. Я хотіла потягнути з подарунком, але, як бачу, не варто цього робити, – Ганна Ігорівна полізла у сумочку і щось витягла з неї. – Коротше кажучи, ось…
Юля глянула, що дістала свекруха з сумочки й остовпіла від здивування.
– Я подарую тобі грошима, – сказала та. – Черевики ці викинь і купи собі нормальні!
– Ну-у, дякую, – усміхнулася невістка і взяла від родички три тисячі гривень.
– Хочеш, ми разом сходимо? А то знову нісенітницю якусь собі купиш, – пожвавішала свекруха.
Однак Юлія поспішила люб’язно відмовитись від допомоги жінки, оскільки вирішила витратити гроші зовсім на інші потреби.
– Потім покажеш, – підморгнула хитро свекруха. – Краще навіть фото мені надішли.
Жінка запевнила Ганну Ігорівну, що обов’язково надішле їй фотографію, як тільки придбає взуття.
Юлія не очікувала, що свекруха почне кілька разів на день дзвонити їй і вимагати звіту про гроші.
– Купила? Чому ні? – ахнула жінка. – Невже не можна виділити час і сходити в магазин? Тим більше тобі потрібно всього лише перейти дорогу! Не розумію, у чому проблема?
– Я поки не вирішила, які саме хочу купити, – на ходу збрехала невістка.
Однак тягнути довго не можна було. У вихідні друзі та рідні були запрошені до молодих на святкування дня народження Юлії.
Перше питання, яке Ганна Ігорівна поставила іменинниці, стосувалося нових черевиків.
– Я передумала їх брати. Придбала жовту сумку до черевиків і пальто, – сказала жінка.
Свекруха миттю змінилася на обличчі. Вона кілька разів швидко кліпнула очима і холодно сказала:
– Знала б, що ти не туди витратиш гроші, нічого б тобі не дарувала…
Юлія ніяково знизила плечима. Слова свекрухи її трохи вивели з рівноваги.
Проте більше мати чоловіка не вимовила жодного слова. Вона зайшла у вітальню і сіла за стіл.
Протягом усього вечора Ганна Ігорівна не промовила жодного слова, що чітко говорило про те, що свекруха образилася на невістку за те, що та не виконала її побажання.
Від тосту жінка теж відмовилася, пославшись на те, що вже вітала Юлію і не хоче повторюватись.
Через те, що Ганна Ігорівна сиділа з незворушним виглядом, іменинниця дуже нервувала.
І коли гості стали розходитися по домівках, Юлія покликала свекруху на розмову.
– Ганно Ігорівно, чому ви на мене ображаєтесь? – одразу запитала жінка.
– Тому що ти мене обманула, ти вчинила нечесно, – байдуже сказала свекруха. – Якби я знала, що ти розтринькаєш мої гроші на жовту сумку, я б тобі їх не дарувала.
– Я не можу підлаштовуватись і купувати те, що подобається вам! Не даруйте тоді мені гроші, щоб потім не розчаровуватись і не вимагати звіт про витрати! – поставила Ганну Ігорівну перед фактом невістка.
– Я б сама тобі купила черевики, але раптом розмір не підійде, – розвела руками свекруха. – Я ж кликала тебе з собою, але ти відмовилася.
– Ганно Ігорівно, мені не потрібні черевики! Вони в мене є, а те, що вони вам не подобаються – це зовсім інша справа! – Юлія вирішила виказати жінці все що думала. – Мені подобається жовтий колір, і я носитиму такі речі, подобається вам це чи ні! Ніколи не помічала у вас жадібності…
– Ти думаєш, мені шкода грошей? Побійся Бога! – ахнула свекруха. – Справа не в цьому, просто я хочу знати, що подарункова сума пішла на добре діло.
– Не можна так робити, – заперечила Юлія. – Краще ніякого подарунка не дарувати, аніж такий. Ви вимагаєте звіту! Я вперше стикаюся з подібним. Це подарунок не в радість, а навпаки як тягар. Хочете, я поверну вам гроші?
– Ні, ти що! – замахала руками Ганна Ігорівна. – Не треба мені нічого повертати! Вибач, напевно, я надто перегнула, – додала свекруха. – Ти маєш право розпоряджатися своїм подарунком, як вважаєш за потрібне…
Жінка, не стримавшись, обійняла матір чоловіка. Вона справді вирішила, що Ганна Ігорівна її почула.
Проте дуже скоро Юлія зрозуміла, що даремно розраховувала на розуміння з боку свекрухи.
Ганна Ігорівна знайшла інший варіант вирішення проблеми: вона перестала дарувати невістці грошові подарунки.
Тепер жінка радувала Юлію різними наборами: від косметики до їжі, бажаючи вибирати те, що подобалося тільки їй.
