Діана готувалася до знайомства з потенційною свекрухою і знову і знову протирала невидимий пил. Це були другі серйозні для неї відносини, перший шлюб закінчився так само швидко, як і почався, і Діана довгий час відмовлялася з кимось знайомитися.
Олег зʼявився у її житті раптово – повернувся в рідне місто після невдалого шлюбу і влаштувався працювати у ту саму фірму, де й працювала Діана. Добрий і чуйний чоловік швидко здобув повагу всіх колег, а жіноча половина офісу просто мліла від його компліментів. Адже він і справді міг лише словом підняти настрій будь-якій людині, навіть прибиральниці бабі Зіні, яка постійно ходила в темно-синьому ситцевому халаті, що здавалося, що він вже злився з її тілом.
– Баба Зіна, ви сьогодні чудово виглядаєте! – весело говорив Олег.
– Скажеш теж… Халат старий, хустка сіра…
– Цей синій халат чудово пасує під ваші волошкового кольору очі…
Баба Зіна тут же червоніла і спішно ховалася в надрах коридору, бурмочучи собі під ніс – а я ще нічого…
На наступний день кожен із колег вважав своїм обов’язком принести бабі Зіну нову квітчасту косинку, а директор фірми зовсім розщедрився на нову уніформу.
Діані цей добродушний чоловік теж сподобався, тільки вона вже засвоїла, що жінка з дитиною нікому не потрібна, так говорила її мама, і так вважали її подруги. Майже рік вони просто придивлялися один до одного, Олег переживав знову стати на одні і ті ж граблі, адже його дружина довгий час йому зраджувала, а він про це навіть не здогадувався. А при розлученні ще й з’ясувалося, що один із синів не його.
Віра Володимирівна, звичайно ж, довго нарікала, мовляв, таку жінку прогав, а Олег думав, що краще все життя одному прожити, ніж переживати, що тобі знову зрадять.
Діана мала трохи іншу історію. Після закінчення університету батьки подарували Діані путівку на море. Діана відпочивала і насолоджувалася білим пісочком і лагідним шелестом теплих хвиль. З Денисом вони познайомилися у ресторані, сіли за сусідні столики і навіть замовили майже те саме. Денис, як справжній чоловік зробив перший крок, попросивши дозволу перебратися за її столик, а потім вони довго гуляли під місяцем, і вже в глибині душі собі вирішили, що ніколи більше не розлучаться. Поверталися вони вже разом, за місяць знайомства подали заяву до ЗАГСу, ще за місяць одружилися.
Мати Діани була незадоволена такому поспішному рішенню дочки, а Діана пурхала від щастя немов метелик, що радів теплим променям сонця і достатку ароматно садових квітів. Діана була на останньому місяці вагітності, коли у Дениса виявили підступну недугу. Вони до останнього боролися та вірили, що все налагодиться, і вони впораються – не вийшло. Денис пішов, коли їхній донечці виповнився рік. З того часу Діана перестала посміхатися і вірити у краще. Усі її думки займала маленька дочка та спогад про щасливе минуле. Мати, приїжджаючи до Діани, додому обов’язково вичитувала дочку, мовляв, а я тобі казала, що не варто поспішати, а ти мене не слухала.
– І кому тепер ти тільки потрібна будеш із дитиною? Якщо тільки…
– Що тільки?
– Ну що ж… доведеться нам забрати Василину, щоб ти змогла побудувати нові стосунки. Ми, звичайно, не молоді, нам спокій потрібен, але що тільки не зробиш заради доньки.
– Ні, мамо, Василина житиме зі мною. Мені не потрібний чоловік, якому не потрібна моя дочка.
– Так і залишишся сама на все життя!
– Я вже була заміжня і не за словами знаю, що таке щастя. А те, що моє щастя було недовгим, значить доля в мене така…
І ось минув час, Василина вже ходила до дитячого садка, а між Діаною та Олегом почали проскакувати іскри. У своє перше побачення вони обговорили всі свої переживання і вирішили, що ніколи і нічого не приховуватимуть один від одного, що б то не було. А ще Олег на перше побачення прийшов із квітами та величезною лялькою для доньки Діани, що, поза сумнівом, підкупило молоду жінку.
Всупереч хвилюванням батьків Діани, Олег швидко порозумівся з Василиною, дівчинка так раділа його приходу, ніби дитина тішилася приїзду батька з довгого відрядження. І ось настав момент, коли Олег вирішив познайомити двох своїх улюблених жінок – Діану та матір і привід у них був – Олег та Діана подали заяву до ЗАГСу.
Віра Володимирівна прийшла не одна, для підстраховки вона взяла з собою молодшу дочку та внучку, мовляв, якщо що вони заступляться за неї, син вже видно, на чиєму боці. Треба сказати, Віра Володимирівна була дуже засмучена з того, що Олег вирішив пов’язати своє життя з жінкою у якої була дитина.
Ще б куди не йшло, якби вона була б просто розведена, а тут ще й дитина є. Бог його знає, яка генетика у цієї дитини, а раптом вона виростить негідницею якоюсь. З усім цим вона і поділилася з Олегом, а потім і Аллою – своєю дочкою. Однак, незважаючи на це, Віра Володимирівна для себе вирішила, що поїде до цієї жінки, щоб подивитися їй у вічі і показати своєму синові, хто вона насправді є.
Попри все, Діана зустріла потенційну свекруху дуже добре: затишна квартира була прибрана до блиску, а стіл ломився від страв. Поки дорослі чинно пили чай з тортом, який власноруч спекла Діана, діти грали в дитячій, раз у раз, бігаючи з кімнати на кухню, щоб взяти чергову цукерку.
Побачивши, що Діана цілком собі нічого, Віра Василівна запросила її з візитом у відповідь на наступні вихідні. І ось наступних вихідних Діана спекла свій фірмовий торт зі збитими вершками, прикрашений полуницею, і разом із дочкою поїхала в гості до Віри Василівни.
Олег підбадьорливо їй усміхався, мовляв, я ж тобі казав, що моя мама, доброї душі людина. Спочатку і справді все так і було, поки з однієї з кімнат не пролунав дзвін скла. Дорослі, не змовляючись, кинулися на звук. Як виявилося, дівчатка грали в м’яч і випадково перекинули старовинну вазу.
Віра Василівна почала сварити внучку, а та без сорому вказала на Василину, мовляв, це вона а не я. Віра Василівна мовчки підібгала губи і невдоволено блиснула очима, пішла за віником та совком.
Дівчатка ненадовго принишкли, і дорослі навіть зітхнули з полегшенням, забувши про інцидент, як сталася нова проблема. Пропала брошка Віри Василівни. Дочка Аллии взяла без дозволу скриньку з прикрасами бабусі, і вони разом із Василиною почали грати. Побачивши це Віра Василівна відразу забрала свої брязкальця, і не дорахувавшись золотої брошки, почала обшукувати дівчаток. Василина від пережиття заплакала, а Христина, дочка Алли заголосила:
– Це все вона! Це Василина забрала! Ти ж казала, невідомо що можна очікувати від такої!
Віра Василівна почервоніла, а Діана швидко взяла дочку за руку, і голосно гримнувши дверима, пішла. Олег пішов разом із нею. Незважаючи ні на що Олег і Діана все ж таки розписалися. З Вірою Василівною Діана більше не спілкувалася, як і Віра Василівна не мала бажання спілкуватися з новою невісткою. Вона навіть не привітала сина з невісткою з народженням сина, хоч він і повідомив матері, що та стала бабусею.
Минуло кілька років. Василина вже виросла і закінчила школу. Христина теж виросла і збирала свої речі, щоби з’їхати від батьків. Віра Василівна приїхала до дочки, щоб попрощатися з онукою, як-не-як та їде до міста вчитися, і невідомо чи буде в неї тепер час на бабусю. Діставши зі скриньки гроші, які дівчина відкладала, вона незручно випустила скриньку з рук, і звідти посипалися її ланцюжок, сережки та бабусина золота брошка. Віра Василівна здивовано підняла брови, Христина густо почервоніла, а потім, видала:
– А що, хай краще брошка буде в мене, твоєї рідної внучки, ніж у цієї негідниці!
– Як тобі не соромно?! Я ж через тебе звинуватила ні в чому не винну людину! Адже я стільки років з Діаною не спілкувалася і Олег на мене ображений через це. Я ж через тебе навіть не бачила, як росте мій онук.
Віра Василівна скрушно хитаючи головою, вийшла з квартири доньки. Вона і справді наробила багато справ, а все через те, що свого часу до кінця не розібралася в ситуації і звинуватила ні в чому невинну людину, залишається тепер тільки сподіватися, що її все ж таки пробачать. А ви могли б пробачити таке?
