Дівчина розуміла, що зараз їй зроблять пропозицію.
Хлопець ніяковів, ховав букет за спиною.
Неля теж хвилювалася.
Вперше у житті їй робили пропозицію. Коли Микола замовк, Неля відчула, що її очі в сльозах, і, соромлячись несподіваних емоцій, вона сховала щасливе обличчя у нього на грудях.
– Так ти згодна?
Пригорнувшись чолом до білої сорочки, дівчина закивала у відповідь.
– А в суботу ми поїдемо до моїх у село, – Микола обійняв її вільною рукою. – Батьки хочуть познайомитися з тобою.
На мить серце Неля застигло.
– Познайомитися зі мною? – перепитала вона і підняла на нього повні тривоги очі.
– Звичайно, з тобою. А з ким же ж іще? Що ж тут такого. – він знизав плечима. – Що батьки хочуть подивитися, на кому зібрався одружитися їхній єдиний син.
– А вони знають, що я маю дитину?
– Матері я про це сказав…
– Я побоююся її реакції, – пошепки сказала Неля і ще міцніше пригорнулася до нього.
– Дурненька, – він ласкаво провів долонею по волоссю дівчини. – Мати у мене хороша жінка, хоч і строга, але добра і справедлива. Ви з нею порозумієтеся. Та й взагалі, – додав він з тихим сміхом: – З тобою ж одружуюся я, а не мої батьки.
Вечеряли вони пізно. Розмова за столом не клеїлася.
Тільки маленька Юля, яка не особливо потребувала слухачів, безтурботно базікала, переказуючи нехитрі дитсадкові новини.
Про хороброго Олежика зі старшої групи, який безстрашно заліз на височенне дерево, щоб врятувати кошеня, яке м’явкало, про вигадника Дмитрика, який одягнув собі на вуха шкарпетки і зображував слоника, про дівчинку Софійку, у якої сьогодні був день народження, а її мама пригощала їх цукерками.
– Щаслива, – посміхнулася Неля, дивлячись на доньку, але, одразу тихенько зітхнула, перевівши стурбований погляд спочатку на втомленого змарнілого за останні дні чоловіка, а потім на похмуре обличчя сина.
До чоловіка вона намагалася не чіплятися з розпитуваннями, розуміла, що Микола не любить пустих розмов.
А от чому син, непосидючий першокласник із безліччю фантастичних ідей у голові, весь вечір ходив незвично тихим, а зараз без апетиту длубав у тарілці виделкою, було не зрозуміло.
Обмінявшись із чоловіком питаннями, Неля зробила спробу розговорити хлопчика, згадавши їх останній похід у ліс по гриби.
Але безуспішно.
Розпитування про школу та друзів теж ні до чого не привели.
Сергій відповідав «так» або «ні», або просто відмовчувався.
Коли вечеря закінчилася, Микола першим підвівся з-за столу, взяв на руки дочку і легенько торкнувся дружини за плече.
– Поговори з ним сама. Може, так йому легше розповісти про свої проблеми.
Однак розмова теж не виходила. Хлопчик зосереджено розмішував цукор у чашці, мовчав і про щось уперто думав.
Неля не витримала. Вона сіла поруч із сином, обійняла його за плечі і пригорнула до себе.
– Сергійку, синочку, ну чого ти насупився? Я ж бачу, що в тебе щось трапилося, – сказала вона. – Може, поділишся зі мною? Га?
– Скажи, – він підняв на матір очі, повні образи. – Це правда, що говорять про нашого тата? Наш тато мені не рідний, так?
Неля аж стрепенулася від несподіванки.
Питання сина її збентежило. Звичайно, рано чи пізно, розмова між ними на цю тему неодмінно відбулася б. Зараз вона просто не була готова до неї…
– А чому ти про це питаєш? – намагаючись приховати свою розгубленість, поцікавилася вона.
– Так Христинки мама сказала, – неохоче пояснив він, а в темних очах майнула надія, раптом, це все неправда і мати спростує слова сусідки?
Неля бачила ці сумніви на обличчі дитини, але вагалася тільки мить.
Брехня не могла допомогти. Послабивши обійми, вона якомога м’якше, почала пояснювати, що люди одружуються і розлучаються, що в деяких сім’ях живуть прийомні діти й нерідні батьки, що іноді діти живуть з одним із батьків…
Але хлопчик нетерпляче зупинив її на півслові.
– Значить бабуся теж тільки її? – він з досадою кивнув у бік кімнати, звідки долинав заливистий сміх сестрички, і його голос зрадницьки затремтів.
Нахиливши низько голову, щоб приховати сльози, хлопчик вислизнув з рук матері, поспішно вибрався з-за столу і майже бігом зник за дверима своєї кімнати.
Неля не пробувала його зупинити…
Дивлячись у слід сину, вона раптом зрозуміла, що це не просто дитячі ревнощі, а щось куди більше і значніше в його маленькому житті.
Батьки чоловіка завжди ставилися до її сина з теплотою, але особливо ніжні стосунки склалися між хлопчиком та свекрухою.
Сергій любив бабусю, а та точно поспішала у відповідь віддати йому свою доброту й ласку.
Згодом Неля знайшла пояснення цієї прихильності.
Микола був пізньою дитиною у сім’ї. Після пологів свекруха довго була слаба, і більшу частину свого дитинства Микола провів у багатодітній родині тітки, рідної сестри матері.
Отак трапилося, що невитрачені материнські почуття свекрухи несподівано і запізно знайшли вихід із появою в її родині однорічного Сергія.
Засмучена подією Неля хотіла поділитися з чоловіком, але відчула, що це саме той випадок, коли Микола не зможе її зрозуміти, а тим більше допомогти, й зателефонувала до свекрухи.
Наступного ранку першим автобусом свекруха приїхала у місто.
– Нічого, доню, все обійдеться, – кивнула вона з порога невістці і, знявши верхній одяг, поспішила в кімнату онука.
Минуло з чверть години…
За цей час Неля неодноразово з тривогою поглядала на двері. Нарешті, вона не витримала, навшпиньки підійшла до них і нечутно прочинила.
Вони сиділи поряд на дивані. Обхопивши руками коліна, Сергій притулився чолом до плеча бабусі.
Та погладжувала долонею його голову і перебирала пальцями неслухняні темні пасма.
– Ти зрозумій, внучику, – говорила вона тихим голосом. – Тати і мами можуть бути рідними й не рідними. І це все через те, що вони народжують дітей. Ось, наприклад, твоя мама. Вона дружина мого сина, значить мені дочка, хоч і нерідна. А хіба бабусі й дідусі народжують онуків?
Хлопчик, не забираючи голови від її плеча, заперечливо похитав головою.
– Ось бачиш, – жінка щокою притулилася до голови внука. – Тому онуки нерідними не бувають… Вони всі однакові, всі рідні. І ти, і Юлечка…
Неля зібралася вже прикрити двері. Від добрих нехитрих слів свекрухи і в її душі стало світло й спокійно.
Але наступні синові слова зупинили її.
– Тоді чому тато називає тебе «мамою», а мама ні? – у голосі хлопчика почулися нотки сумніву.
І то була правда. Неля називала свекруху на ім’я по батькові.
– Та що ти, внучику! Вона вже давно називає мене «мамою», – спокійно заперечила йому жінка. – Ти, мабуть, просто не помічав.
Неля, зчепивши пальці рук і притиснувши їх до грудей, замислено зайшла на кухню.
– Мамо… Мамо…Дякую тобі за все… – пошепки говорила вона, звертаючись до маленької тендітної жінки за дверима кімнати її сина, яка вже багато років своєю простою людською мудрістю і добрим материнським серцем ось так непомітно оберігала щастя у її сім’ї.
Незабаром бабуся й онук теж з’явилися на кухні.
– Зараз будемо снідати, – посміхнулася їм Неля і звернулася до свекрухи: – Мамо, залишайтесь у нас на весь день…
– Залишуся, доню, – згідно кивнула жінка, сідаючи за стіл. – Мені сьогодні поспішати нема куди. Дід мій все одно раніше вечора з риболовлі не повернеться. – Сергійку, подай, будь ласка, бабусі її улюблену чашку…
Хлопчик уважно подивився спочатку на бабусю, потім на матір і, задоволено хмикнувши, поліз у шафу по чашку…
