– Ви точно повернете гроші за тиждень? – всоте перепитала у сина і невістки Алла Дмитрівна. – Я можу вам вірити?
– Звичайно, – подружжя незрозуміло переглянулося.
– Тоді гаразд, – жінка відкрила старенький гаманець, який весь цей час тримала на колінах, і витягла дві тисячі гривень. – За тиждень я чекаю їх назад!
– Ми все повернемо, не хвилюйся! – впевнено відповів Михайло, трохи зніяковівши від слів матері, яка дуже переживала з приводу боргу.
Взявши гроші, подружжя подякували Аллі Дмитрівні і попрямували до виходу.
Коли вони стояли у дверях, жінка голосно гукнула їм у спину про те, що час для віддачі настане незабаром.
– Було навіть якось незручно позичати гроші у твоєї мами. Вона їх ніби від душі відривала, – поділилася своїми думками із чоловіком Олена. – Мені здається, вона цілий тиждень буде переживати. Напевно, варто було б позичити в когось із знайомих, ніж напружувати її…
Михайло у відповідь безглуздо посміхнувся. Йому зовсім не хотілося засмічувати голову зайвою інформацією.
Чоловік вирішив, що Алла Дмитрівна вже надвечір заспокоїться і забуде про хвилювання.
Однак наступного ранку подружжя о шостій ранку розбудили повідомлення, що прийшли на їх телефони.
Вони обоє були від матері Михайла. У них була одна простенька фраза: ” Залишилося 6 днів” .
– Алла Дмитрівна щодня нам надсилатиме нагадування про борг? – протерши очі, спитала Олена.
– Не знаю, – чоловік і сам був здивований несподіваній поведінці матері, яка вкотре вказувала на те, що вона їм не довіряє.
Справді, вранці рівно о шостій годині Алла Дмитрівна надсилала родичам повідомлення з нагадуванням.
– Завтра нам треба віддати борг твоїй мамі, – нагадала чоловікові Олена. – А зарплатню, як на зло, дадуть лише у понеділок. Що їй скажемо?
– Зачекає ще два дні, – відмахнувся Михайло. – Має гроші. Вона не все нам віддала.
У суботній ранок о сьомій годині орендовану квартиру подружжя оголосив наполегливий дзвінок у двері.
– Хто там прийшов? – не розплющуючи очі, позіхнула Олена. – Навіть у вихідний не дають поспати, – додала вона і перекинулася на інший бік, сподіваючись, що непроханий гість піде.
Однак дзвінок продовжувався. Людина, яка стояла по той бік дверей, не збиралася йти з порожніми руками.
Неохоче Михайло підвівся з ліжка і, накинувши халат, вирушив до коридору. За затихлим дзвінком та голосами Олена зрозуміла, що чоловік впустив непроханого гостя всередину.
Зненацька жінка усвідомила, що Михайло розмовляє з Аллою Дмитрівною.
– Чого вона так рано прийшла? – Пробурчала Олена і, зрозумівши, що заснути вже не вдасться, встала з ліжка.
З кожною секундою голоси в коридорі ставали дедалі голоснішими. За обуреним тоном свекрухи жінка зрозуміла, що Алла Дмитрівна вичитує сина.
– Що сталося? – Олена виглянула до коридору.
– Прокинулася?! Дивлюся, вам добре спиться в той час, як я цілий тиждень не стуляю очей! – сердито пробурчала свекруха. – Термін вийшов!
– Який термін? – жінка не відразу зрозуміла, що йдеться про дві тисячі боргу.
– Не вмикай не розумненьку! Як позичати в мене, так розумні були, а як повертати, так одразу не розумними прикидаєтеся! – невдоволено вигукнула Алла Дмитрівна. – Совісті у вас немає! Обманули мене! Як я могла повірити, що ви все своєчасно повернете? Тепер велике питання: чи повернете взагалі?
– Зачекайте, ми ж не відмовляємось. Просто зарплату дадуть лише у понеділок, – почала виправдовуватися Олена.
– Я їй про те саме сказав, вона мене навіть слухати не хоче, – чоловік схрестив руки і припав спиною до стіни. – На порожньому місці влаштувала сварку…
– Може бути для вас дві тисячі – не гроші, а для мене це великі гроші! – тупнула ногою Алла Дмитрівна.
– Ніхто не каже, що ми не повернемо, – Олена знову спробувала достукатися до розгніваної свекрухи.
– Ні, дорогі мої! Своє слово треба тримати! Ви взяли на тиждень і маєте повертати все в обіцяні терміни! Пішов восьмий день! – невдоволено сказала Алла Дмитрівна. – Де хочете, там шукайте гроші! Без них я звідси нікуди не піду! До речі, після того, як людина повертає борг, можна сказати про її почуття відповідальності! А у вас, як я подивлюся, його нема! Добре, що ви бодай дітей не встигли завести!
– Боже мій! – Михайло схопився за голову. – На рівному місці влаштувала проблему. Ти мала рацію, треба було взагалі не зв’язуватися з мамою. Краще б у друзів зайняли…
– Друзі після вашого обману більше не стали б з вами дружити, – уїдливо промовила жінка.
Син із засудженням і одночасно роздратуванням подивився на матір і вже хотів зателефонувати друзям, проте вчасно згадав, що сьогодні вихідний.
– Може, я перешлю тобі борг на карту за кілька годин? — невдоволено дивлячись на матір, спитав Михайло.
– Ні, я нікуди звідси не піду! – Заперечила Алла Дмитрівна і пройшла на кухню. – Жодних переказів. Тільки готівкою. Як брали, так і повертайте!
Чоловік мимоволі закотив очі і стиснув губи, обурюючись від поведінки рідної матері.
У результаті йому довелося чекати дев’ятої ранку і турбувати друга , просячи того переслати йому на карту дві тисячі.
Потім він спустився до банкомату, щоб зняти гроші і віддати їх Аллі Дмитрівні.
Несподівано на вулиці чоловік зіткнувся з рідною тіткою, яка жила за кілька метрів від його будинку.
– Племіннику, ти чого з рання раніше за грошима побіг? – поцікавилася тітка Галя.
– Знадобилися…
– А чого це до вас о шостій годині Алла побігла? Бачила у вікно, як вона поспішала, – уточнила жінка, показуючи тим, що вона знає про прихід сестри.
Михайлу нічого не залишалося, як коротко розповісти їй, що сталося між ним та матір’ю.
– Ось дає! Тобто, за боргом вона прийшла рівно вчасно? Про чужі пам’ятає і готова у рідного сина забирати, а як свій, так і не треба, — сердито сказала тітка Галя. – Вона вже півроку не повертає мені п’ять тисяч гривень! Я і дзвонила їй, і писала – ніякого толку! Я тільки за місяць зрозуміла, що вона мене заблокувала. Поїхала до неї додому, то твоя мати не відкрила мені, хоча я чула, як вона біля дверей м’ялася. Совісті у неї ні грама не лишилося. Зате, подивися, як за своїм прийшла. Не їй говорити про честь та совісті! І не тільки мені Алла не повернула гроші. Вона у наших спільних знайомих позичила і – у кущі! Підла жінка!
Слова жінки стали відкриттям для Михайла. Він навіть не здогадувався про те, що мати настільки тяжка на віддачу.
З розгубленим обличчям чоловік повернувся додому і, простягнувши Аллі Дмитрівні дві тисячі, застиг.
Жінка кілька разів смикнула купюри, але зрозуміла, що син із якоїсь причини не поспішає їх віддавати.
– Мамо, ти мені нічого не хочеш розповісти? – похмуро запитав Михайло.
– Що? – насторожилася Алла Дмитрівна.
– Я бачив тітку Галю. Що за п’ять тисяч, які ти їй не віддаєш півроку?
– Це взагалі не твоя справа! – хитро процідила жінка і таки змогла забрати з його руки дві тисячі. – Я сама розберуся, кому і що винна!
– Почекай, але ти сама ще півгодини тому говорила про те, що після того, як людина повертає борг, можна судити про ступінь її відповідальності…
Алла Дмитрівна замість відповіді пробурчала щось невиразне собі під ніс і поспішила на вихід.
Близько тижня родичі не спілкувалися, а потім жінка зателефонувала синові, як ні в чому не бувало.
Їй здавалося, що цього часу вистачило на те, щоб Михайло забув про зустріч із тіткою.
Поступово відносини повернулися до колишнього рівня. Проте Михайло та Олена засвоїли урок: ніколи не позичати в Алли Дмитрівни гроші.
