Дмитро приїхав додому в своє рідне село з нареченою Тетяною, а точніше вже з дружиною. Вони розписалися всього три дні тому.
– Зараз відсвяткуємо, кохана! – сказав чоловік. – Рідні у мене багато, всі поряд живуть. А друзів ще більше!
– Я ж ні з ким не знайома… – опустила очі Тетяна.
– Не бійся, Тетянко, у мене хороша рідня, – хвацько сказав Дмитро й обійняв кохану.
Приїхали вони пізно ввечері, але на них всі чекали. Знайомство з батьками пройшло добре.
Мати Дмитра була не дуже привітна. Тетяна списала це на її втому, може пізню годину…
Але раніше вони приїхати не могли, поїзд був всього один і прибував майже опівночі.
Дмитро з батьком ще весело спілкувалися за столом, як раптом сталася якась дивна, на думку Тетяни річ.
Мати раптом сказала «досить» і швидко прибрала всі закуски й біленьку зі столу.
А всі затихли й покірно, тихенько вийшли з-за столу…
– Кімната молодим готова, лягайте! – сказала господиня. – Довго не спати, готувати завтра треба!
І в хаті все затихло…
…Вранці зібралася жіноча половина сім’ї, тут же ж відбулося й знайомство з родичами.
Дмитро мав трьох старших братів, відповідно прийшли і їхні дружини. Ще прийшла сестра Марина, яка була на рік молодшою за Дмитра.
Всі більше мовчали, або розмовляли дуже тихо. Тетяні здавалося, що всі обговорюють її. Ну що ж, хай обговорюють, іншого Тетяна й не думала собі. Вона приєдналася до спільної справи.
Чистка картоплі на всю родину, потім салати, компот…
До обіду вже паморочилося в голові від спеки, але ніхто й не присів, тільки Марина кудись зникла.
– Варваро Андріївно, а де Марина? – запитала одна з невісток.
– Їй треба приготуватися на вечір, відпочити.
– А ми?
– А ви старші за неї! Вам не звикати. Їй ще зачіску робити.
– То ви б хоч наречену відпустили відпочити. Їй треба теж причепуритися.
– Тихо! Сміливі дуже стали. Не забувайтеся.
Зі свекрухою говорила третя невістка за віком – Катерина. Дві старші мовчали. Тетяна у цій родині виходило буде четвертою…
Через деякий час свекруха дозволила Тетяні піти, сама вона не наважувалася. Тут же Катерина скинула фартух і пішла за нею.
– Тобі допомогти? Ходімо, заразом і поговоримо. А потім я допоможу тобі зачіску зробити, я перукар. Тут свої закони у нас.
Мариночка – улюблена єдина дочка. Їй відпочинок потрібний. Ми працюємо, а вона не повинна. Це не тільки сьогодні – завжди так. Вона ж ніде не вчилася, не повинна й працювати.
Тільки ось брати їй всі винні.
Вірка з Марійкою мовчать, а мені набридло її утримувати. Мариночці те, Мариночці се.
Ти вибач, що так все одразу тобі кажу, але краще все знати одразу. У неї і будинок тут і квартира у місті. Її власні! Батьки оформили на неї. Тобі Дмитро не говорив?
– Ні. Він сказав, що у всіх вас по будинку, батьки допомогли збудувати. І нам допоможуть.
– Якби ж то! Будинки будували кожен за свій рахунок. Чоловіки працюють в лісі, у батька свій тартак, знайомства в лісництві. Ми всі теж працюємо. Кожна сім’я свої гроші вклала у будівництво. А ось мама, свекруха наша, вважає, що всі будинки мають бути записані саме на неї. Так і зробила. Наш будинок ще будується, один фундамент, бо Маринка вперед пролізла.
Мій з матір’ю згоден, а я ні. Хто знає цю недолугу, може вона заповіт на всі будинки напише на дочку.
Вона так і каже, якщо що їй не подобається: «На вулицю підете жити.»
Тому всі сини її накази виконують. Має щось з приводу багатства…
Машину бачила? Мати сама їздить, нікому не дає, величезний кредит на неї. Батькові вистачає лісовозу. І всім хвалиться, що вона кожній дитині будинок збудувала. Знаємо ми як збудувала…
– Цікава родина. Я нічого не знала…
– Вірка й Марійка місцеві, а мене чоловік привіз. Я теж нічого не знала спочатку про цю родину. Клієнти спершу розповідали, а потім уже сама розуміти почала. Скільки не намагаюся відкрити чоловікові очі – не виходить.
– А де ви живете, якщо будинку ще немає?
– Я винаймаю будинок, там і перукарня в мене. Сама все оплачую. Що далі не знаю. Професія є. А ти хто?
– Я бухгалтерка.
– Так собі. Важко у нас влаштуватися, але можна в торгівлю. У магазині запчастин постійного продавця немає. Якщо розберешся, то добре. Там робити нема кому, а заробітна плата хороша. До речі, поряд із перукарнею. Я можу запитати.
– Запитай.
– Не передумала ще заміж виходити?
– А я вже вийшла.
– Ну так… Мати була незадоволена, що Дмитро їде не з нареченою, а з дружиною. Я своєму умови поставила – якщо будинок на себе не запише, то я й переїжджати не буду. Гроші наші вкладаються, вірніше його. Але до того ще далеко…
…Весільні гуляння йшли весело. Жінки дуже повтомлювалися. Чоловіки веселилися.
Наступного дня всі знову повставали дуже рано. Жінки прибирали й накривали на стіл, мужики вже гульбанили.
Тетяну із Дмитром теж рано розбудили.
– Вставайте, ледарі! Пора витрати відпрацьовувати. – сказала мати.
– Мамо, які витрати?
– Думаєш їли, пили безкоштовно? Сьогодні гуляйте й думайте, а завтра з батьком у ліс. І дружину свою можеш взяти, молода, гілки обрубати навчиться.
– Мамо, ти серйозно?!
– А я колись жартувала? Чи маєш іншу пропозицію?
– Я в магазин піду працювати, – тихо сказала Тетяна.
– В який?! Перед мужиками крутитись?!
– А в лісі перед вашими мужиками крутитися?
– І то правда. Розберемося…
…Жити молоді стали у будинку батьків.
– А вам і хата ні до чого. Ми ще ту не добудували, а тобі, Дмитре, ця буде. Все тут є вже, тільки ремонт треба, – одного разу заявила свекруха.
– Мамо, ми теж хочемо жити окремо.
– Ось не стане нас, тоді й житимеш окремо. Скажи спасибі, що всі тут не живуть.
Тетяні від почутого стало не по собі. Жити під одним дахом зі свекрухою і терпіти її було вже неможливо. А попереду — ціле життя…
Свого житла Тетяна не мала. Її виховувала тітка, а коли її не стало, їй довелося виїхати. Її син, котрий десять років десь був на заробітках, повернувся.
Дівчина вважала за краще виїхати, хоч тітка і переписала половину квартири на неї. Житло начебто і є, а насправді немає.
Тетяна й Катерина дуже подружилися. Тетяна в роботу втягнулася, невдовзі знала всі назви запчастин і могла вже давати поради. Хазяйка більше не стала шукати на посаду продавця чоловіків. Тетяна працювала одна, і чудово справлялася, а якщо треба, то господиня сама її підміняла.
Свої гроші Тетяна відкладала за порадою Катерини. Свекруха була незадоволена, але зробити нічого не могла. Тетяна і так все робила по господарству. Зате все, що заробляв син, діставалося їй.
Все так би й продовжувалося, але Віталій, чоловік Катерини, заслаб. Після процедур пересуватися він міг, але важкого робити вже не можна було.
Будівництво їхнього будинку зупинилося зовсім. Катя свої заощадження вкладати туди не хотіла.
Потім батько Дмитра заслаб – прихопило серце. Результат був схожий – нічого тяжкого, про таку роботу забути.
Останньою краплею в цьому був раптовий відхід друга батька з лісництва. Ділянки виділяти перестали, бізнес зійшов нанівець. Дмитро й брати залишилися без роботи. Якщо Дмитро ще влаштувався, то два старші брати так і тинялися без діла.
У матері був кредит на машину. Вона не довго думаючи продала ділянку Віталія разом із фундаментом.
Землю купувала вона, гроші будівельникам платила також. А те, що син працював у лісі, так це для сім’ї. Дружина його працює, гроші є.
Ось тут Тетяна і зрозуміла, що Катерина мала рацію.
Сама Катерина не засмутилася, можна сказати, вона очікувала цього. Вони викупили будинок, який винаймали, господиня була навіть рада.
Звичайно, залізли в кредит, але впоралися швидко. Катя оплатила чоловікові курси і він зміг працювати в інтернеті з дому. Все склалося добре, тільки свекруха образилася, та й Віталій на матір теж.
Мати тягла з Дмитра гроші. За все треба платити. Грошей стало у рази менше, аніж раніше. Чоловік не працює, сини грошей не приносять. Розпродали техніку, але виявилося, що це не покрило витрати і кредити.
Тут випливло, що ще й квартира Марини в кредиті. Кредит на Марині, але мати обіцяла й намагалася платити з останніх сил. Та й Марині гроші потрібні. Дві жінки цієї сім’ї користувалися всіма благами, а тут годівниця закрилася.
Батько і два старші сини-лежні – годують, напувають їм і добре. Що там робиться вже не їхня справа.
Все сталося настільки швидко після весілля Тетяни та Дмитра, що молоді люди нічого не розуміли. Дмитро до цього навчався й служив.
Свекруха стала і з Тетяні гроші вимагати:
– Живете – плати, дітей ще немає!
Але Тетяну таке не влаштовувало.
– Ти мені дім обіцяв, а з мене гроші хочуть. За що? Грошей не дам! – сказала вона чоловікові.
Він не придумав, що відповісти. А коли мати сказала, що сім’я старшого сина переїжджає до них, а той будинок буде проданий, то Тетяна запереживала.
Будинок три кімнати, а в тій родині п’ятеро людей. Разом із ними буде дев’ятеро. Старший брат опирався до останнього, але зробити нічого не міг:
– Мати сказала!
Дмитро нарешті й сам усе зрозумів.
– Збирай речі. Ми їдемо…
– А гроші ти усі матері віддав?
– Ні. Зарплату тільки отримав.
– Вже?
– А ти не згодна?
– Згодна, я швидко. А ми куди? Я ж іще працюю.
– Недалеко, я винайняв нам будинок. Звільнятися не треба.
– Як добре, я вже звикла тут… Тільки ось мама твоя…
– Я теж думав, що все гаразд. Але тепер ми маємо окрему родину – як Віктор з Катрусею.
Мати й на них образилася. Усі, хто її не слухає – недруги.
Мариночка окремий епізод, вона дівчинка, єдина донька.
А одного разу син, який все ще жив у окремому будинку, приніс мамі ключі. Не став чекати її забаганок. Його родина переїхала в будинок батьків дружини.
Три сім’ї відокремилися. А мати залишилася із двома чоловіками: чоловік, який працювати вже не може, і син без професії.
Дружина від сина пішла забравши дітей, так до дому свекрухи і не доїхала після виселення.
Дружня родина розвалилася на очах. Діти на матір не працюють. У нових будинках уже живуть чужі люди. Пошикували й досить. Навіть машину довелося продати…
У цій історії тішить одне – брати та їхні сім’ї чудово спілкуються одна з одною.
Їхня сестра у найвигіднішому становищі. У неї і квартира і будинок, а може, й батьківський будинок за заповітом їй перейде.
А брати й не очікують нічого від батьків. У них вже все склалося…
