Люся зустріла Андрія з роботи, як завжди, нагодувала смачною вечерею. Чоловік приліг відпочити, а вона взялася мити посуд. Намагалася не гриміти тарілками, щоб не потривожити сон коханого.
Коли все було зроблено, жінка розташувалася в улюбленому кріслі, поруч з диваном, на якому спав Андрій, і зайнялася в’язанням. Люся намагалася робити подарунки близьким своїми руками. Вважала, що річ, зв’язана з любов’ю, гріє краще, і навіть захищає від небезпек.
Андрій мирно сопів і раптом, повертаючись на інший бік, чітко промовив:
– Олена, я зараз, зачекай …
Люся здивувалася:
– Що за Олена? І чому чоловік з нею розмовляє уві сні?
Вона ледве втрималася, щоб не розбудити Андрія: так захотілося з’ясувати що до чого. А він продовжував спати, як ні в чому не бувало.
Аж дві години Люся мучилася здогадками. Перебрала в думці всіх спільних знайомих, але Олени серед них не виявилося.
Тоді вона подумала, що це якась співробітниця з роботи, але тут же відмовилася від цієї думки: у чоловіка в фірмі працювала тільки одна дівчина – секретарка, але її звуть Іриною.
– Цікаво, де він цю Олену знайшов? Швидше за все, у нього з нею роман. І мабуть вже давно, раз він нею марить. Ні, не може бути. Добре, прокинеться, ось тоді все і з’ясую, – міркувала Люся, поки спиці швидко крутилися в руках.
Нарешті, Андрій прокинувся. Потягнувся за пультом, щоб включити телевізор. Потім перемкнув кілька каналів і зупинився на якомусь фільмі.
– Люся, а давай чайку поп’ємо, – потягуючись, сказав він і подивився на дружину безневинними блакитними очима.
– Нехай тобі Олена чай подає, – буркнула та, не відриваючись від в’язання і не змінюючи пози.
– Яка ще Олена? – в голосі Андрія прозвучало здивування.
– Та сама, з якою ти говорив уві сні, – уїдливо відповіла дружина.
– Я? Я розмовляв уві сні?
– Ще й як розмовляв! – Люся вже не приховувала злості.
– Не знав, що зі мною таке відбвається, – з посмішкою вимовив чоловік і додав: – У розвідку не візьмуть.
Він встав, обійняв дружину за плечі і миролюбно сказав:
– Добре, сиди, я сам все зроблю.
– Думаєш, що ухилишся від відповіді? Чай він зробить! Благодійник! Краще розкажи, де ти цю Олену підчепив?
– Люся, ти це серйозно?
– Звичайно! Думаєш я нічого не розумію?
– Ні, ти у мене найрозумніша, найчудовіша, тільки трохи ревнива. Олену якусь придумала …
– Нічого я не придумала, – Люся перейшла на крик, – ти сам кликав її уві сні! Тільки не кажи, що нічого не пам’ятаєш!
– Ну, ясна річ – не пам’ятаю. Я ж спав. Ти сама можеш сказати, що відбувається, коли ти спиш?
– Не заговорюй мені зуби! Просто так люди не кличуть інших уві сні, і не марять ними. Так що ти прекрасно знаєш, кого кликав.
– Люся, давай ти не будеш мучити себе і мене. Ну сказав я щось, ну і? Хіба мало що мені наснилося. А ти вже цілу історію придумала.
– Ні, Андрій, або ти мені сам правду скажеш, або я з’ясую, що за Олена крутиться біля тебе. Але тоді – все!
– Що «все»?
– Подам на розлучення!
– Через сон?
– Через зраду! Ну завів собі жіночку на стороні, ну попався на гарячому, так май мужність зізнатися.
– Та нема мені в чому зізнаватися! – благодушний настрій Андрія зник як дим. – Придумала казна-що, і мене ж звинувачує! На розлучення вона подасть! Подавай! Налякала.
– А я і не лякаю. Розлучимося і справа з кінцем. Дітей у нас немає, так що все швидко станеться. Правда, доведеться з моїм батьком фірму ділити, але це мене не стосується. Самі все розрулите, по совісті.
– І ось це все через пару слів, кинутих уві сні? Ти нормальна взагалі?
– Я нормальна, а ти …, – Люся не змогла підібрати потрібного слова і розплакалася як дитина.
– Ну, дівчинка моя, не плач, – став заспокоювати дружину Андрій, погладжуючи по волоссю – хороша моя, кохана. Мені ніхто не потрібен крім тебе. Ну, правда, повір, я не знаю ніяких Олен і не пам’ятаю, що мені снилося. Невже через це ми посваримося? Або ще гірше – розлучимося. Як я буду жити без тебе?
Люся припала до чоловіка. Його обійми остаточно заспокоїли, а ласкаві слова гріли душу.
– Вибач, Андрію. Здається, я і правда щось придумала. А правда, давай пити чай.
Подружжя остаточно помирилися. Почайовуючи під улюблений серіал.
Увечері Андрій завжди виносив сміття, а тому, взявши пакет вийшов на вулицю. Відійшов подалі від будинку, дістав телефон і набрав знайомий номер:
– Оленочка, привіт. Уявляєш, сьогодні ледь не спалили. Марив тобою уві сні, а моя почула. Ледве відмазався. Ну, звичайно, я все їй розповім, тільки пізніше. Закінчимо проект – тоді …
Добре, бувай, кохана, на добраніч. Поцілуй за мене Сергійка …
