Микола з Аліною дружили. У школі сиділи за однією партою.
Швидко пролетів семестр восьмого класу. Ось уже й Різдвяні свята на носі, а Микола й досі не знав, де святкуватиме.
Багато його друзів планували бути на площі біля ялинки, але Микола соромився до них приєднуватись, бо майже ні з ким близько не дружив, окрім Аліни.
– Приходь до нас увечері, якщо хочеш, – запропонувала Аліна. – Батьки будуть на свято в сусідів, а я видітиму із сестрою. Фільм подивимося, чаю поп’ємо з тортиком. Сама приготую.
– Я із задоволенням! Я з подарунком прийду! – пообіцяв Микола і настрій його одразу покращився.
Аліна дуже подобалася йому. Скромна, гарна…
З Аліною вони вже тричі ходили в кіно, весь грудень були разом на ковзанці, через що однокласники стали жартувати, мовляв, парочка закоханих з’явилася.
Але Микола не звертав уваги. Він оберігав Аліну від усіх жартівників, проводжаючи після уроків додому, і вони дуже здружилися.
Коли настало 31 грудня, Микола приготував свій костюм Миколая, вирішивши йти в ньому до Аліни. Він глянув на себе в дзеркало. Гарний! Він підніме настрій і Аліні, і її сестричці Валі.
Про подарунок Микола подбав заздалегідь. Він взяв зі своєї скарбнички гроші і пішов у магазин, де купив найрізноманітніших цукерок, вафель і шоколадних батончиків.
Всі солодощі він запакував в один великий прозорий пакет, перев’язав стрічкою і залишився задоволеним.
Ще він приготував кілька невеликих призів для ігор, які слід проводити Миколаю. Призи він поклав у кишені шуби. Це були кульки й бенгальські вогники.
Надворі було не дуже морозно, йшов легкий сніжок, і шапочка Миколи вкрилася різьбленими сніжинками.
Він зупинився перед під’їздом і зітхнув. Ось він і прийшов у гості до Аліни.
Микола був по-юнацькому закоханий у цю добру дівчинку, і сьогодні хотів хоча б натякнути їй про свої почуття.
Він зайшов у під’їзд і попрямував сходами на третій поверх.
Нагорі відчинилися двері Аліни, вона чекала його біля квартири.
Микола вже піднімався на третій поверх, і бачив її посмішку й радість, як раптом двері сусідньої з нею квартири відчинилися й Микола так і застиг від несподіванки.
Звідти вийшли двоє дітлахів у шубках.
Мабуть, малюків відправили на прогулянку на подвірʼя.
Діти були років близько шести-семи. Вони витріщили очі на Миколу і пролепетали:
– Миколай! Справжній… Прийшов до нас. А ми мало не пішли гуляти… – сказав хлопчик.
– Доброго дня, Миколаю, – сказала молодша дівчинка, і очі її заблищали від радості. – А ми на тебе чекали!
Тут дівчинка почала розказувати віршик, і так старанно, що Микола зупинився і кивнувши, почав слухати. Йому більше нічого не залишалося.
Але бачачи його розгубленість, Аліна очима дала зрозуміти, що дітлахів треба вислухати. Вона ледве стримувала сміх, дивлячись на малюків і розгубленого Миколу.
Коли вірш було розказано, хлопчик і дівчинка підбігли до Миколі і обійнявши його, запитали:
– А ти подарунок нам приніс, Миколаю?
– Здрастуйте, діти… – сказав Микола, і подивився на Аліну.
А та сказала:
– Звісно, щось обіцяв нам Миколай принести. Давай, Миколаю, пригощай діточок. Вони хороші…
Миколі нічого не залишалося робити, як вийняти із червоного оксамитового мішка прозорий пакет із цукерками. Він подивився на Аліну й вона сказала:
– Правильно, Миколаю, віддай цей подарунок моїм сусідам. Вони маленькі, дуже хороші діти.
А потім Аліна тихо додала Миколі:
– До того ж у них немає тата, а мама працює прибиральницею у нас в магазині.
Микола вручив подарунок малечі, і ті, щасливі, взяли пакет і повернулися додому, щоб показати його мамі.
– Що ти наробила? Я ж ніс його вам із сестричкою… Аліно, – прошепотів Микола, заходячи до Аліни в квартиру. – Тепер я без подарунка…
– Не шкодуй, вони й справді без батька, їм потрібніше, – сказала Аліна. – До того ж солодкого в нас в домі достатньо, а тобі дякую за твою винахідливість і доброту. Ти правильно зробив. Молодець, Микольцю.
Тут у коридор вибігла сестричка Валя. Вона також зраділа Миколаю і почала стрибати біля нього.
– Ну, давай свій віршик, – попросив Микола, не виходячи з ролі Миколая.
Валя розповіла віршик, потанцбвала біля ялинки і Микола, пошукавши в кишені, дістав звідти бенгальські вогники.
Валя застрибала від радості. Микола почав надувати повітряні кульки. Аліна перев’язувала їх ниткою і незабаром у кімнаті було п’ять різнокольорових кульок.
Валя підкидала їх, ловила і під музику виходив чарівний танець. Аліна й Микола сиділи на дивані і милувалися сестричкою.
– Вибач, що з подарунком так вийшло, але я обов’язково ще вам щось принесу! – винувато сказав Микола.
– Ні-ні. Все добре. Ми зараз будемо пити чай. Валечка, здається, настрибалася. А ти справжнісінький Миколай для моїх сусідів вийшов. Нехай вони теж потішаться.
Аліна нахилилася й поцілувала Миколу. Він розгубився, почервонів, приклав долоню до щоки і розплився в посмішці і пішов за нею на кухню.
Тут у двері подзвонили, й Аліна пішла відчиняти. Але на порозі стояла сусідка, мати малюків.
– Аліночко, це від вас мої бешкетники такий чудовий подарунок принесли? Як це так вийшло?
– Все добре, Віро Петрівно, це їм Миколай подарував. Нехай радіють. Зі святом!
Аліна представила Миколу, який теж підійшов:
– Ось він, справжній чарівник. Микола, мій однокласник.
– Дякую вам, – Віра Петрівна витерла сльозу й обійняла обох.
І тільки тут Аліна помітила, що в її руках була гарна тарілка з млинцями.
– А це вам, гаряченькі, з різними начинками. Моїм подобаються. І ви пригощайтеся…
Вона дала тарілку з млинцями Аліні й пішла, помахавши рукою.
Діти сіли за стіл. Вони їли млинці, торт, фрукти. Микола був щасливий через те, що Аліна так пишалася ним. Всього лише цукерки. А стільки малюкам радості…
Після вечері вони пішли на подвірʼя з бенгальськими вогниками.
– Оце свято! – раділа Валя, танцюючи з вогниками на снігу.
– А завтра ми ще на ковзанку підемо. Будемо вчити тебе на ковзанах кататися, так що ще веселіше буде! – Пообіцяла Аліна. – Правда, Миколо?
– Звісно, там і музика, і людей багато. Тож треба не проспати, Валю.
Невдовзі прийшли батьки Аліни і Валі. Вони вручили всім подарунки, зокрема й Миколі.
Це були звичайні солодкі подарунки, з мандаринкою та купою різних цукерок.
Микола повертався додому, і в оксамитовому мішку шарудів солодкий подарунок. Його батьки теж святкували у колективі, в ресторані. Вдома була одна бабуся, яка й відчинила йому двері.
Микола був у костюмі Миколая. Бабуся засміялася.
– Досить вештатися по ночах, Миколаю. Пора й спати. Вже друга година ночі. Я правда, теж тільки пів години тому прийшла від сусідки, і вже хочу спати.
– Де тут живе найкраща бабуся у світі? – раптом ласкаво заспівав Микола. – До тебе прийшов справжній Миколай!
Микола дістав з мішка свій подарунок і вручив бабусі, поцілувавши її в зморшкувату теплу щоку.
Бабуся, побачивши подарунок, підняла брови, похитала головою, здивувалася.
– Ой, дякую, рідний мій, найулюбленіший онучок!
Вони обійнялися, бабуся затримала його у своїх обіймах, кажучи:
– Який же ж ти став дорослий, Микольцю. Як я тебе люблю… І без подарунка. Хоча мені дуже приємно, рідний мій…
Вони лягли спати. Але Микола від хвилюючої радості не міг одразу заснути.
Йому все бачилася танцююча Валя, щасливі очі малюків та Аліна, яка ніжно цілує його в щоку…
