Валентина вже майже два роки жила без чоловіка та раділа. Живий, здоровий, адже колись вона його кохала.
Просто одного разу з’явилася його коханка та заявила про свою вагітність. Коханка вже була не перша, ось тільки дитина перша. Але так часто буває. У Валентини за два роки спільного з ним життя вагітності не сталося, вирішили поки зачекати. А коли Микола загуляв вперше, потім вдруге, то Валентина передумала від нього народжувати. Думки були вже про розлучення, тільки час не дозволяв, працювала багато, та ще й батько нездужав. Моталася жінка й у село, вітчиму з матір’ю допомагала у них город великий. Усім допомагала і чоловіка, що гуляв на собі, тягла, грошей від нього і допомоги не бачила. Виставити намагалася, але не йшов, жили як сусіди. Хотіла скинути бодай його, але забігалася.
Коханка вчасно зустрілася, і заявила про велике кохання та дитину. Впіймала Валю на вулиці і все їй розповіла.
– Добре. Приходь за годину, зберу його речі. А він взагалі може не приходити.
– Як? Так просто?
– А що ти хотіла? Сварки? Забирай!
– А квартира? Це його квартира.
– Квартиру ми винаймаємо. Смішна ти. Бери чоловіка, доки не передумала. Людина хороша, щедра. За годину чекаю за речами.
Валя гримнула дверима під’їзду і швидко піднялася на другий поверх. Речей чоловіка було небагато, все в спортивну сумку влізло. Рівно за годину у двері постукали. Валя відкрила та передала сумку.
– Кохання та щастя вам!
Коханка трохи розгубилася, але сумку взяла і пішла. Чоловік повернувся пізно. Валя на нього вже не чекала. Звичайно, у нього були ключі, він ними і відкрив.
– Ключі давай. Речі твої там, звідки прийшов. Туди і йди.
– Де? Куди?
– Де коханка вагітна. Вона тобі нічого не сказала? Вона мені справді дивною здалася, але це напевно від її становища.
Валя взяла ключі у чоловіка, що розгубився, і виставила його за поріг. Він не встиг нічого зрозуміти і навіть не чинив опір. Потім, звичайно, стукав, але Валя не відкрила.
Вона налила каву і почала читати, як оформити розлучення. Виявилось все просто, і чого вона раніше думала. Розвели їх швидко та без проблем. Проблеми були у Миколи – дві коханки. Валентина їх побачила випадково, мабуть усі жили в одному районі. Вагітна дівчина сварилася, друга теж. Зрозуміло, що вони не поділили Миколу.
Життя Валі стало набагато простіше і спокійніше. Чоловіка немає, через рік не стало батько, і вона переїхала до його квартири, тепер вже її власної. Залишилася тільки робота та село, де мати з вітчимом. Але це було зовсім не важко.
Якось на вулиці зустріла знову ту саму коханку, а нині вже дружину Миколи. Та ходила з дитиною. Привіталися, посміхнулись і пройшли повз. А за кілька днів дівчина підійшла до неї. Хоче виставити Миколу, не потрібен їй ледар. Хоче, але не може, не йде він. Гуляє, але завжди вертається.
– Він не ледар. Так, грошей він у будинок не приносить, але працює. А гроші йдуть на коханок, людина він така, щедра, любить подарунки робити. Адже ти теж колись була просто коханкою.
– А мені що робити?
– Сама піди.
– Куди я піду? Квартира моя.
– Значить, речі збери його і все.
– Я намагалася, не йде. Дитина, каже, у мене тут.
– Молодець, вміє влаштуватися. Замки поміняй поки його не буде, що ти як маленька, а потім сумку за двері перед його приходом.
– Я тоді відразу сумніватися в ньому стала, коли за його речами до тебе приходила. Ти його так швидко відпустила. Не буває так.
– Буває. Я його давно виставити хотіла, руки не доходили, проблем було багато. А ти вчасно підвернулась. Ти тільки на аліменти подай, не шкодуй його. Він улаштується, не пропаде.
Пройшов приблизно тиждень. Валя повернулася з роботи, прийняла ванну, сіла за комп’ютер. З недавнього часу вона навчалася онлайн на дизайнера інтер’єрів. Кава, бутерброди. Нічого зайвого.
Пролунав стукіт у двері. Валя подивилася в вічко, чоловік колишній з сумкою, все ж таки виставила його дружина. Тільки як він її знайшов? Вистежив?
– Валя. Це я Микола.
– Та бачу, що не Вася. – пожартувала Валя.
– Який Вася?
– А ти що тут забув, мимо проходив?
– Валю, забери мене назад. Дружина виставила мене, на аліменти хоче подати.
– Але ж у тебе є запасний варіант, через нього і виставила напевно. Так?
– Так, так, тільки там мене не прийняли. Та й діти не мої.
– Миколо, невже більше немає нікого? Ось не вірю.
– Є, але ти найкраща. Візьми мене назад. Невже за поріг не пустиш? Зніми ланцюжок, незручно так розмовляти.
– Не пущу, у мене Вася.
– Так?
– Так. А ти згадай ще когось. Прощай.
Валентина зачинила двері. Куди піде Микола її зовсім не хвилювало. У неї є Вася, він весь цей час спав на дивані, і навіть не звернув уваги на гостя. А все тому, що Вася старий кіт, який дістався Валентині від батька разом із квартирою. Гуляти він не любить, здоров’я не дозволяє.
