Два роки шлюбу, а кохання не минало. Навіть навпаки, міцнішало!
Сергій так любив свою дружину Настю, що просто не уявляв життя без неї.
Красива, лагідна, дбайлива… І господиня чудова. Безперечно, пощастило йому з одруженням!
Познайомились вони випадково. Він приїхав в її місто у відрядження і вирішив прогулятися в центрі.
Там він і натрапив випадково на цю усміхнену дівчину прямо на вулиці.
Сергій думав, їй років вісімнадцять, виявилося, що двадцять два, а йому на той час було двадцять п’ять.
Так що різниця у віці виявилася дуже підходящою, і він зробив їй пропозицію, приїхавши наступного літа.
Батьки Насті були такі раді зустрічі з Сергієм, полюбили майбутнього зятя одразу ж і благословили молодих.
І Настя переїхала до нього.
Все йшло добре. Вона працювала. Вечорами не відходила від комп’ютера.
Сергій допомагав дружині по господарству, чим міг. Хоча робота у великій компанії дуже стомлювала.
Часом він лягав на диван і просто лежав ні про що не думаючи.
І все ж таки жили вони мирно, багато часу проводили з друзями, з якими Сергій познайомив Настю ще до весілля.
Вона ж тоді приїжджала до нього кілька разів.
Була незабутня подорож на шашлики до друга на дачу.
А потім ще раз Настя приїхала до цього ж друга на весілля.
Андрій одружився з жінкою старшою за себе з дитиною.
І Сергій дивувався – невже таке кохання, що ось прямо й одружуватися?
До цього в Андрія була Галина, молоденька, гарненька. А він чомусь зустрів цю Світлану і покинув Галю…
– Ну, значить кохання, – сказала тоді Настя.
– Не розумію я, ще й з дитиною… – відповів Сергій. – Я б не наважився на таке…
На яке таке Настя тоді не зовсім зрозуміла. Але віднесла це на той рахунок, що Світлана старша, і в неї є дочка.
Вона чомусь засмутилася дуже, і навіть не могла цього приховати. Так Сергій і не зрозумів, що її так засмутило, але про всяк випадок вибачився, що не в тій манері висловився про друга.
Але потім усе налагодилося. Він приїхав до неї й офіційно освідчився.
А вона спочатку відмовила, пославшись на те, що не хоче їхати від батьків, переживає втратити роботу, чим вона займатиметься у нього там?
Причин було кілька, і Сергію знадобився цілий рік, щоб умовити Настю. Покохав він її по-справжньому і не хотів втратити.
І нарешті вона здалася. Як сама зізналася під впливом батьків. Та й безглуздо було відмовлятися. Сергій не раз питав, чи любить вона його? Настя зізнавалася, що кохає, але щось її зупиняє. І все ж розсудливість взяла гору. Вони одружилися…
…Минуло два роки, але Сергій жодного разу не пошкодував, що одружився з тією, яку покохав.
Він відчував тепло, ніжність і ласку у відповідь і мріяв про дитину.
Але поки Настя навчалася, потім шукала роботу, потім освоювалася на ній, він її не квапив.
А до батьків дружину відпускав так часто, як вона захоче та й як їй дозволяли її справи.
Ось і сьогодні вона збиралася до них на тиждень.
– Насте, але чому так надовго? Три дні тобі не вистачить? Я сумуватиму, – казав Сергій, не бажаючи розлучатися з дружиною.
– І не помітиш, як час пролетить, – відповіла вона, а вигляд був в жінки якийсь стурбований.
Напередодні ввечері вона довго розмовляла по телефону з мамою.
Чоловік запитав, чи не сталося чого? Але Настя сказала, що все гаразд, але від Сергія все одно не вислизнула її напруга й задумливий вигляд…
Вранці він провів Настю на вокзал, але щось не давало йому спокою.
Дзвонив він дружині щовечора, але вона якось швидко переводила тему, і це йому зовсім не подобалося.
Тоді він вирішив зробити дружині сюрприз. У п’ятницю відпросився з роботи – обійдуться без нього.
Швидко зібрався і вирушив на машині до батьків Насті з самого ранку.
Їхати годин сім, так що до обіду він планував бути на місці, потім провести разом з коханою вихідні, а в неділю ввечері забрати Настю і повернутися додому разом.
Дорогою він заїхав у магазин і добряче закупився. Теща з тестем завжди раділи його приїзду й подарункам, а точніше, хорошим закупівлям.
Приймали вони все із задоволенням, дякували. Накривали шикарний стіл. Сергій любив приїжджати до них, хоча й навідувався рідко.
…Заїхавши на подвірʼя, він помітив, що машини тестя на місці немає і трохи засмутився:
– Поїхали кудись, чи що? – подумав Сергій.
А потім згадав – п’ятниця сьогодні ж, не субота. Значить вони на роботі, і Настя вдома одна.
Він жваво заскочив на четвертий поверх і подзвонив у двері.
Але відповіді не було.
– Значить, і Насті вдома нема, – подумав Сергій.
Що ж, сюрприз не вийшов.
Сергій дістав телефон і набрав її номер. Але яким же ж був його подив, коли він почув звук мобільного за дверима.
– Виходить, вона вдома?! Але чому ж тоді не відповідає?!
Сергій тільки-но зібрався знову подзвонити у двері, як раптом почув її захеканий голос:
– Привіт, Сергійку! Вибач, я у ванній була, не почула. Чекала твого дзвінка ввечері як завжди. Нічого не сталося?
– Сталося, сонечко! Двері відчини, я вже майже пів години тут стою, – радісно сказав він.
Але в слухавці запала напружена тиша.
– Які двері? – нарешті спитала насторожено Настя.
– Вхідні/ – відповів Сергій і натиснув кнопку дзвінка.
Він сподівався, що Настя кинеться до нього, обійме, поцілує, зрадіє.
Але вона й відкрила не одразу, і вигляд у неї був не радісним.
В очах розгубленість.
Сергій поставив на підлогу пакети з продуктами та обійняв дружину. Він відчув, що вона тремтить.
– Що з тобою? Ти часом не заслабла? – запитав він насторожено.
Потім Сергій роззувся, зайшов у вітальню й застиг на порозі від побаченого.
Настя зайшла за ним.
Був увімкнений телевізор. Йшла дитяча передача, а на дивані, закутаний великим махровим рушником, сидів хлопчик років п’яти.
Він привітався, ввічливо так. Сергій розгубився.
– Це хто? – запитав він Настю, що стояла ззаду, біла, з опущеними плечима.
– Я Сашко, а це моя мама. А ви хто? – видав хлопчик дзвінким голоском.
Сергій не міг і слова вимовити. Настя взяла його за руку і повела на кухню.
– Каву будеш? – запитала вона тремтячим голосом.
– Може, спочатку поясниш, що все це означає? – спитав Сергій, а Настя раптом заплакала, як дитина, гірко.
На кухню прибіг Сашко. Волосся було вологим. Він обійняв Настю за коліна й сказав:
– Матусю, не плач…
Після цієї зворушливої сцени Сергій розвернувся та пішов.
Він сів за кермо і стрімко рушив з місця, навмання, сам не знаючи, куди.
Настя повела синочка в кімнату, одягла тепліше і сказала:
– Ти ще не одужав до кінця. Хіба можна ходити роздягненим, Сашко?
– А хто цей дядечко, мамо? – спитав хлопчик, і Настя ледь стримала сльози.
…Сашко народився у Насті, коли їй ще не було дев’ятнадцяти.
Тоді вона чекала на свого коханого зі служби. Вони з Юрієм зустрічалися з п’ятнадцяти років, зі школи.
Але так вийшло, що одружитися не встигли. У нього дуже заслабла мама, і він доклав усіх зусиль, щоб поставити її на ноги.
Настю благав чекати на нього зі служби, щоб розписатися, як тільки він повернеться.
Але… Не повернувся. Не стало його, і вони всією родиною з батьками виходжували матір Юрка, яка ні жити не хотіла, ні одужувати.
І лише маленький Сашко тримав її на цьому світі. Улюблений онук…
Вона благала Настю віддати його їй, але, звичайно, Настя не погоджувалася. Вона любила синочка і оселилася зі своєю майже свекрухою, разом з ним, щоб хоч якось полегшити її долю.
Так вони й жили. Настя із Сашком, мати Юрка та її батьки. Не кидали один одного підтримували.
А потім Настя познайомилася з Сергієм. Він полюбив її, вона відповіла взаємністю.
Але коли він зробив їй пропозицію, відмовилася спочатку.
Про Сашка він ще не знав, а вона не говорила після того, як зрозуміла, що він не готовий одружитися з жінкою з дитиною, як вчинив його друг.
Батьки сварилися до неї. Ти маєш сказати, мовляв! Дитина – це не ганьба і не завада, якщо люди кохають один одного.
Але вона побоялася, завжди сварячись до себе за це. А якщо не зізналася одразу, то пізніше це було важче.
Та й мати Юрка зі сльозами на очах благала не забирати онука.
Так і тривала ця ситуація, заплутана, не зрозуміла до кінця.
А тепер усе з’ясувалося й у такий от нехороший спосіб.
…Настя сиділа з сином на дивані і не могла стримати сліз. Вона розуміла, що Сергій ніколи не пробачить її за обман. Але в цьому вона винна сама…
Увечері прийшли батьки. Довелося їм усе розповісти.
Вони знову сказали, що Настя вчинила неправильно, про що її неодноразово попереджали. А тепер слід відпустити ситуацію. Дати Сергію охолонути й ухвалити рішення.
– І мабуть, воно буде не на твою користь, дочко, – сказав батько. – Вибач, але я б, мабуть, не пробачив.
Мама зашикала на нього, заспокоїла дочку, як могла. А маленький Сашко підійшов тихо, сказала всім добраніч, і Настя сама вклала його.
Їй було шкода синочка, він не розумів, що відбувається, але й пояснити йому було надто складно.
Цілу ніч вона провела без сну. Просто не могла заснути. Близько дванадцятої ночі все ж таки набрала Сергія, але телефон був недоступний. Відключив, мабуть.
Вона дуже любила цього чоловіка й не уявляла, як їй порозумітися з ним, якими словами. Як вимолити прощення за свій безглуздий обман?
Так і не поспавши до ладу, вона встала рано-вранці, абияк вмилася, одягла халат і пішла на кухню приготувати собі каву і трохи заспокоїтися.
Всі досі спали. Настя стояла біля плити, коли до неї прибіг Сашко. Вона налила йому чаю із молоком, собі каву, дістала печиво, і вони почали ранній сніданок.
Стрілка годинника наближалася до восьмої. Сашко вже одягнений сидів на дивані з книжкою в руках, Настя читала йому казку, погано розуміючи сенс, і думаючи про Сергія. Але тут пролунав дзвінок у двері, короткий, обережний…
Першим у коридор побіг Сашко, за ним Настя. Вона подивилася у вічко, і серце стрепенулося. То був Сергій.
– Попрощатися прийшов. Зараз про розлучення скаже, – майнуло в неї в думках, поки вона відкривала замки. Нарешті двері піддалися, відчинилися, і зайшов Сергій. В одній руці квіти, в іншій коробка з великим конструктором.
– Тримай, Сашко. Це тобі. Якщо мати дозволить, зберемо сьогодні будиночок.
Хлопчик радісно побіг у кімнату, а Сергій обійняв Настю, поклавши квіти на тумбочку, й сказав:
– Дурненька ти моя… Хіба так можна, хіба я заслужив?
Потім був сімейний сніданок з тещиними млинцями й розмовами тестя, з радісними вигуками Сашка, коли вже нарешті вони будуватимуть будиночок? З мовчазною Настею та Сергієм, який почувався у своїй родині…
…Все вирішували вони удвох, увечері в кафе. Настя все розповіла чоловікові у всіх подробицях, нічого не приховуючи. Вибачалася за свою «вимушену» брехню.
А Сергій дивився на неї і розумів, що любить її ще більше, через все те, що їй довелося пережити.
І Сашко йому подобався, і проблеми він не бачив. А Настя бачила – мама Юрія. Її провідали наступного дня, і вона якось засмутилася, в очах сльози. Але сказала:
– Настю, я як матір розумію тебе. Тяжко тобі без сина. Забирайте, звісно. Дякую, що всі ці роки ти давала мені можливість бути із Сашком. А тепер ви маєте сім’ю. І хлопчик має рости з мамою й татом. Забирайте…
Так і поїхали вони всі разом. Настя переживала за матір Юрка і знову картала себе.
Хоча в чому вона винна? Тільки в тому, що колись давно, у минулому житті любила її сина…
Але все минає, все змінюється. А Сергій виявився не лише прекрасним чоловіком, а й чудовим батьком.
В гості вони частенько їздили до батьків Насті і до матері Юрія.
Життя продовжується, і це головне…
