З Сергієм, своїм майбутнім чоловіком, Марина познайомилася на роботі.
У цю фірму вона влаштувалася бухгалтеркою одразу після закінчення навчання, а Сергій працював там програмістом уже чотири роки.
На чотири роки майбутній чоловік Марини і був за неї старшим.
Не сказати, що з її боку це було кохання з першого погляду, її симпатію Сергію довелося виборювати кілька місяців.
Сергій часто з’являвся в її кабінеті, налаштовував програми, встановлював оновлення.
Марина й не помітила, що він дивиться на неї якось по-особливому, про це їй повідомили колеги.
– Маринко, ти дивися, Сергійко зачастив у наш кабінет, скоро, напевно, сюди зі своїм робочим столом і комп’ютером перебереться, – сказала колежанка Жанна.
Марина нічого не відповіла, тільки плечима знизала, мовляв, а вона тут до чого?
– Він так і дивиться на тебе, – продовжила Жанна. – Та що там дивиться – очей не зводить!
– Я й не помітила…
– Маринко, ти ж з роботи разом з Катрусею йдеш? А піди ти сьогодні одна. Думаю, Сергій не хоче при всіх запрошувати тебе на побачення. Переживає, а раптом відмовиш.
– На побачення?! – здивувалася Марина.
– Так, на побачення. У тебе ж хлопця немає?
– Ні.
– Про що я й говорю – йди сьогодні додому одна. Ну, якщо хочеш, звичайно, щоб Сергій тебе запросив.
Марина не була певна, що цього хоче. Вирішила для початку придивитися до хлопця, тож додому того дня добиралася разом із Катрусею – вони жили неподалік.
Сергій продовжував заходити в їх кабінет щодня. Тепер Марина вже стала відчувати на собі його погляди.
Їй здалося, що хлопець він непоганий, тихий та ввічливий. Нарешті, вона наважилася.
– Катрусю, я сьогодні після роботи не йду додому, мені в інший бік треба, – зазирнула вона до колежанки.
– Успіхів! – підморгнула та.
А Марині здалося, що чутки про те, що вона подобається Сергію, розійшлися вже по всій фірмі. Не любила вона чутки…
– Марино! – почула Марина, що її гукають, відійшовши буквально на двадцять метрів від роботи.
Обернувшись, жінка побачила Сергія, який поспішав до неї.
– Так?
– Я не по роботі хотів вам сказати…
– Не по роботі?
– Я хотів би вас запросити…
– Запросити?
– Так, на зустріч!
– На побачення! – поправила Марина.
– Ну, можна й так сказати, – посміхнувся він. – Ви не відмовитеся? Ми можемо в кафе сходити.
– А давайте краще прогуляємось у парку, – запропонувала марина. – Жовтень на вулиці, а така погода тепла, можливо, останні сонячні дні цього року.
– Це чудова ідея. Я дуже люблю гуляти на свіжому повітрі, – погодився Сергій.
…У парку вони домовилися зустрітися в суботу, тобто через два дні. На той час погода зіпсувалася, помітно похолоднішало.
Вирішивши виглядати чарівно, Марина трохи прогадала з вбранням і дуже змерзла.
Про це вона вирішила не казати своєму супутнику, не зручно було.
Він помітив це сам і повів відігріватися в кафе. Рахунок Сергій сплатив повністю – і за себе, і за Марину, що їй сподобалося.
Хоча вона не була меркантильною.
Справа в тому, що ще під час її навчання в інституті до неї залицявся один хлопець, Ігор.
Якось він запросив її в кафе. Вони чудово провели з ним час, мило побалакали, Ігор багато жартував, він взагалі був людиною веселою – душа компанії.
Марина весь вечір усміхалася.
Але коли Ігор попросив офіціанта принести окремий рахунок, посмішка зійшла з її обличчя. Добре, що у неї з собою був гаманець, і вона була в змозі оплатити цей рахунок. Інакше довелося б червоніти від сорому. Вона сплатила, але неприємний осад залишився.
Просто якось саме собою постало питання: а що буде далі?
А далі Ігор у кафе її більше не запрошував, мабуть, з її настрою зрозумів свою помилку.
Марина почала відсторонюватися від нього, вони поспілкувалися ще недовгий час і спілкування само собою зійшло нанівець.
А Ігор, схоже, був дуже жадібним, за чотири місяці зустрічі Марина не побачила від нього ані квіточки, ані цукерки. А вже пафосу, пафосу…
З Сергієм все було по-іншому, він був уважний, щоразу дарував приємні дрібнички. Але це не головне. Особливо цінним для неї було те, що Сергій поводився природно, був самим собою і не намагався здатися кращим, аніж він є.
Зустрічалися вони з Сергієм довго. Переїхати до нього він запропонував через п’ять місяців з початку їх побачень, але Марина вагалася. Сергій жив не один, а зі своєю матір’ю.
До того ж мати Марини, жінка трохи старомодна, була категорично проти спільного проживання доньки з чоловіком без шлюбу.
– Сама подумай, – казала вона. – Прийдеш ти у його дім і будеш там на пташиних правах. Та свекруха тобі життя не дасть.
– Мамо, я знайома з Вірою Павлівною, матір’ю Сергійка, вона не здалася мені такою уже поганою.
– Це зараз так, а як зайдеш до них у дім – все буде інакше. Я вже знаю, про що говорю. Моя свекруха до весілля теж непогана була, а потім вже влаштувала мені. Хіба ти не пам’ятаєш бабу свою? Все, щоб я не зробила – їй не так було.
– Мамо, все ж таки люди різні є, якщо тобі дісталася така свекруха – це не говорить про те, що всі свекрухи такі.
– Роби як знаєш. Тільки потім ані ногою до мене і мені не скаржся, – сказала мати, а Марина задумалася над її словами.
Вони серйозно поговорили з Сергійком і зійшлися на тому, що оформлять стосунки, коли самі зароблять грошей на весілля та весільну подорож, а також зможуть оплачувати оренду квартири. Питання з окремим житлом після розмови з матір’ю стало для Марини принциповим.
Набували відносної фінансової самостійності вони ще півтора року. І ось нарешті цей день настав. Весілля!
Гостей вони запросили багато, відсвяткували весело.
Загалом так, як і мріяли. Батьки Марини, які приїхали з села, подарували їм конверт із грошима. Зробили вони свій подарунок скромно, без зайвого пафосу. Зате свекруха постаралася!
Вона, мабуть, вирішила втерти носа своїм сільським сватам. Взявши мікрофон у тамади і, залізши на імпровізовану сцену, трясучи перед собою ключами, вона урочисто оголосила, що дарує молодим двокімнатну квартиру!
Марина, звичайно, дуже зраділа, адже тепер їм не потрібно було платити величезні гроші за оренду житла, але їй навіть ніяково стало приймати такий дорогий подарунок.
Вже наступного вечора вони з чоловіком їхали у весільну подорож, на подаровану свекрусі квартиру навіть з’їздити не встигли.
Молоді прокинулися після весільного застілля вже ближче до полудня, а потім поспіхом почали збирати речі.
Десять днів відпочинку пролетіли непомітно. Марині здавалося, що вона в раю, в казці – білий пісочок, море і кохана людина поряд…
Але казка колись закінчується, настав час повертатися додому.
Вони повернулися, залишили речі на квартирі свекрухи і вирушили оглядати подаровану квартиру.
Квартира була зовсім без ремонту. Схоже, що тут раніше жив якийсь немічний старий, чи гульвіса, надто вже все було запущено.
Молоді вирішили розпочати ремонт із заміни вікон. Наближалася осінь, а старі вікна майже розсипалися, у них були величезні щілини. Ремонт вони робили не поспішаючи, назбирають грошей – роблять, батьки Марини ще трохи допомогли – дали грошей, останні зі своїх накопичень вигребли.
Ремонтувалися молоді понад пів року. Результатом Марина була дуже задоволена, вийшло так, як вона й хотіла, квартира стала затишною, до неї хотілося повертатися.
Коли з ремонтом було закінчено, Сергій сказав, що треба запросити в гості його матір, влаштувати застілля, ніби як новосілля.
– Нехай це буде маленькою подякою за її розкішний подарунок, – сказав чоловік.
Марина, звісно ж, була не проти.
І ось почалося свято. І тут раптом свекруха розповіла таке про їхню квартиру, що Марина вухам своїм не повірила.
Саме під час застілля Марина дізналася, що ця квартира, виявляється, оформлена на свекруху!
Їм із Сергієм до цього навіть на думку не спадало про це запитати, надто вони були зайняті.
Цілими днями крутилися: робота – ремонт.
Справа в тому, що в Сергія була старша сестра, Олена. Вона заміжня і жила від них далеко.
Олена навіть на їхнє весілля приїхати не змогла. З Мариною вона особисто знайома не була, але чула про неї.
Марина не сумнівалася, що в разі чого вона не відмовиться від частки на цю квартиру.
На ремонт квартири вони витратили купу грошей. Замінили буквально все! І тепер виходить, що ці гроші вони витратили на ремонт ЧУЖОЇ квартири.
Марина намагалася поговорити із чоловіком, сказала, що така ситуація її не влаштовує, у цій квартирі вони ніхто, живуть тут на пташиних правах.
І якщо Вірі Павлівні щось не сподобається, то ніщо не завадить виставити їх із квартири. З ЇЇ квартири.
– Маринко, не говори нісенітниці, – сказав чоловік. – Мама так ніколи не зробить.
Того вечора вона все ж таки переконала його зателефонувати матері і поговорити з нею. Свекруха говорила у слухавку так емоційно, що Марина почула частину розмови.
– Я все зробила правильно! Я убезпечила наше майно від будь-яких квартиранток-провінціалок… – почула Марина, перш ніж чоловік прикрив слухавку рукою.
Значить, в очах свекрухи вона квартирантка! До цього моменту Марина вважала, що в них цілком нормальні стосунки зі свекрухою.
Ще її розізлив той пафос, з яким свекруха «подарувала» їм квартиру на весіллі. А насправді вийшло, що жодного подарунка немає.
Марина пам’ятала, якими присоромленими сиділи її батьки, їм було ніяково, що вони якісь гроші всього лише подарували, а їхні свати – цілу квартиру!
А тим часом Сергій став просити народити йому сина.
– Ні, – сказала Марина. – Поки у нас не буде свого житла, говорити про дітей рано. Твоя матінка «убезпечила» своє майно, а я хочу бути впевненою у майбутньому своєї дитини. Всяке може бути, я не хочу залишитися з ним на вулиці.
Два тижні вони сварилися з чоловіком, а потім нарешті досягли компромісу – вони збирають гроші на початковий внесок, беруть квартиру в кредит, а «подарунок» свекрухи здаватимуть в оренду доти, доки не повернуть ті гроші, які витратили на ремонт .
Якщо свекруха, звичайно, дозволить…
Так і живуть молоді. Нескінченними колами – спочатку збирали на весілля та подорож, потім на ремонт чужої, як виявилося, квартири, тепер збирають на покупку своєї.
…З того часу минув рік. Вони ще живуть у «подарованій» квартирі, Марина працює. Сергій теж береться за підробітки. Квартиру вони вже знайшли, скоро мають внести за неї початковий внесок.
А потім… Кредит на п’ятнадцять років.
Свекруха, звичайно, обурювалася, що вони відмовляються жити в її «подарунку».
Але потім трохи заспокоїлася, з тим, що вони будуть здавати цю квартиру в оренду і гроші забирати собі, вона з кислим обличчям, але все ж таки погодилася.
Незабаром із підробітку повернеться чоловік, а Марина тим часом готує святкову вечерю.
Сергія чекає сюрприз!
Марина впевнена, що він зрадіє, коли вона повідомить його про те, що незабаром у їхній родині буде поповнення…
