– Люда, уявляєш, Павло приїжджає з міською нареченою. Знайомитись будемо. Переживаю я щось, раптом якась фіфа, — поділилася з колегою під час обідньої перерви Марія Петрівна.
– Ой, Марія, ці міські такі… Зараз гляне на тебе, подумає, що й Павло такий самий сільський, і покине його.
– Ну прямо там, чого ти так на мене намовляєш? Так, працюю бухгалтером на фермі, чого тут соромитися?
– Та до чого тут робота? Ти на себе в дзеркало глянь! Волосся недоглянуте, в різні боки стирчить, макіяжу вічно немає, виглядаєш як тітка базарна.
А міські зараз усі з віями, волоссям, губами н, для них ти – село! Ти ж ще не стара, соромно бути такою!
– Ну, дякую, Людмило, втішила… І що мені робити тепер? Як змінити?
– Як усі жінки роблять, так і ти. Запишись на манікюр, педикюр, волосся пофарбуй, зачіску зроби, макіяж. І ще, треба тобі слова новомодні вивчити.
Молода сучасна дівчина, треба бути на одній хвилі. Я в інтернеті на форумах сиджу, всякі слівця помічаю та діти у мене спілкуються на сленгу, у них спитаю.
Зараз тобі напишу з розшифровкою, вивчай. Щоб Павлу соромно не було перед нареченою. Ти маєш бути прогресивною свекрухою!
Марія Петрівна записалася на манікюр, волосся підстригла та пофарбувала у перукарні. І домовилася, що їй потім, коли приїде син із нареченою, зроблять трендовий макіяж.
Вечорами вона вивчала молодіжні слівця, щоб вразити майбутню невістку своєю прогресивністю.
У день ікс Марія приготувала вечерю, в хаті було прибрано. Заздалегідь купила сукню яскраво-червону, продавець сказала, що це писк сезону, саме те, що потрібно.
Залишалося привести себе до ладу. У перукарні цього дня працювала Аллочка, знайома Марії. Вона була невизначеного віку, надміру балакуча і уявляла себе неймовірним дизайнером.
– Ну що, Марія, готова до змін? Зараз я з тебе цукерку зроблю! Дивись, ось тут начешу, тут підніму, все лаком для волосся приправлю і будеш ти найкрасивіша свекруха на світі!
Макіяж теж зроблю тобі відмінний “Крила метелика” називається.
Марія довірилася професіоналові. Коли все було готове, побачила цю пишність у дзеркалі і мало не впала з крісла.
– Ну ось, що я казала! Шикарна ти жінка стала!
Марія не впізнавала себе у тій яскраво нафарбованій жінці у дзеркалі. Але, що вдієш, мода така, напевно, Аллочка краще знає, як треба, з молоддю спілкується.
Накривши стіл, Марія Петрівна повторила слівця і захихотіла. Як у школі прям заучує. Заради синочка на що тільки не підеш…
А ось і вони. Хоч би сподобалася я нареченій, так старалася.
– Привіт, мамо! Знайомся, це Поліна, моя дівчина, і, сподіваюся, майбутня дружина. Ой, мамо, що з тобою сталося? Господи…
Павло здивовано дивився на маму. Такою він її ніколи не бачив. Поліна теж вивчала майбутню свекруху, насилу стримуючи сміх.
– Проходьте, діти, я тут трохи на стилі, чилі та розслабоні…
Поліна з Павлом переглянулись і засміялися.
– Ого, мамо, як ти заговорила! Це де такому вчать? У бухгалтерії, мабуть?
– Мийте руки і за стіл. Ой, синку, бухгалтерія наша – це кринж якийсь. Вранці прийду з гарним настроєм, на вайбі, а шеф як почне агритися, що піти хочеться.
– Що що? Агритися? На вайбі? Ой, не можу… Мамо, а що в тебе за макіяж такий?
– Ось їжте котлети, пюре, огірочки беріть… Синку, для вас з Поліною старалася. Ви мої краші!
Тут Павло не витримав і засміявся в голос.
Марія Петрівна задоволено посміхнулася. Сміється, отже, все правильно вона робить. Треба продовжувати так само.
– Знаєш, у нас тут такий зашквар відбувається… Сусідка Рая застукала чоловіка з Любою, а він відпирається, каже, пруфи де? А Рая телефон бере, а там його лайки на фотках Любиних. Ох, вона його рофлила та тролила згодом, помирилися в результаті…
Тут Поліна почала сміятися до сліз. Марія Петрівна вплітала котлету і раділа, як усе вдало у них складається.
– Ой, все, мамо, вистачить… У нас із Поліною вилиці зводить вже від сміху. Ти жартувати з нас так вирішила? Жарт удався, давно я так не сміявся!
– Та які тут жарти… Мені Люда з роботи сказала, що треба бути прогресивною та з молодими на одній хвилі. А то я не модна і не сучасна, не сподобаюся твоїй нареченій!
– Марія Петрівна, ви мені дуже сподобалися, ви мій краш! Але ми з Павлом не користуємося таким сленгом, мабуть, ми вже старі.
– Поліно, і ти мені сподобалася. Я думала, що побачу нарощені вії, накачані губи. А ти вся натуральна, мила дуже…
– Мамо, Поліна і без цього найкрасивіша для мене. Як і ти. Без усієї цієї мішури. Будь така, якою ти є, добра, проста, щира.
Манікюр та зачіску оцінив, інше зайве. Але дякую, що старалася для нас, ми це цінуємо з Поліною.
– Ой, слава Богу! А то знаєте як важко бути прогресивною свекрухою… Не лежить у мене душа до цього! Я зараз!
Марія Петрівна пішла в кімнату і через кілька хвилин вийшла у звичайній сукні, без макіяжу.
– Ну ось, мамо, інша справа! Не слухай нікого, будь сама собою!
– Добре, синку! А тепер давайте пити чай, я булочок напекла із родзинками. Хайпанула мама, час і честь знати!
– Мамо, ти ж обіцяла, – засміявся Павло.
– Все, все, мовчу, останній раз сказала, дарма я вчила слова, чи що?
Всі дружно засміялися і почали пити чай із запашними рум’яними булками.
