Ірина сиділа на дивані і щось дуже уважно писала комусь у телефоні.
– І з ким це ти там листуєшся?! – тихий шепіт пролунав настільки несподівано, що Ірина аж підскочила.
Дівчина обернулася і побачила свого коханого Олега. Він дивився на неї з усмішкою на обличчі.
– Ти чого так запереживала? – запитав Олег. – Є що приховувати? – хлопець явно хотів перевести все на жарт.
Але Ірина й досі була дуже збентежена.
– Я б подивилася на тебе на моєму місці! – сердито насупивши брівки, сказала дівчина. – Я ж не очікувала, що ти прийдеш раніше! Та я взагалі нікого в найближчі дві години не очікувала, розумієш? А тут ти зі своїм шепотінням. В мене аж серце стрепенулося!
– Ну не перебільшуй, це всього лише безневинний жарт, – примирливо сказав Олег. – І ти мені не відповіла, з ким ти так захоплено спілкувалася? Мені що починати ревнувати?
– От же ж, придумає! – ображено вигукнула Ірина, підскочивши з дивана. – Ні щоб вибачитись, так він ще й звинувачує незрозуміло в чому!
– Ірино, ти чого? – хлопець розгубився.
Вона ніколи так раніше не поводилася! Що за незрозумілі листування? А може… В неї, дійсно, совість нечиста? Невже він, сказавши не подумавши, потрапив у саму суть?
– Та нічого, – сказала Ірина. – Просто наступного разу думай, що говориш!
Олег підозріло примружився. Тут точно щось не так! У Іринки з’явилися від нього секрети? Може вона знайшла іншого? Ну ні, він цього так не залишить!
Хто знає усі секретики дівчини? Звичайно, її найкраща подружка!
І на щастя Олега, найкращу подружку своєї дівчини він знав дуже добре! І вона точно не відмовиться поговорити, адже Ліза – його молодша сестра.
– Лізо, у мене є кілька питань, і мені дуже треба отримати на них відповіді! – сказав сестрі Олег.
Хлопець не став відкладати розмову і того ж вечора вирушив у гості до сестри.
Дівчина виглядала заінтригованою, але, тільки-но почувши тему майбутньої бесіди, розчарувалася і навіть трохи розізлилася.
– За кого ти мене маєш?! – ахнула вона. – Думаєш, я буду пліткувати? Запитай усе, що тебе цікавить безпосередньо в Ірини, а не намагайся нишком вивідати її таємниці.
Кожна людина має щось, що вона приховує від інших. Навіть від найближчих!
– Але Лізо, вона поводиться дивно! Ти ж моя сестра, а не її! Просто допоможи мені заспокоїтися і перестати підозрювати її у всьому чому можна.
Та дівчина демонстративно сіла за телефон, усім своїм виглядом показуючи, що продовжувати тему не збирається.
Олег тихо пирхнув – треба ж, горезвісна жіноча дружба справді існує!
Ну нічого, є менш важливі люди в оточенні Ірини. Він все одно дізнається правду!
…Розмова з Любою, ще однією подругою Ірини, виявилася набагато інформативнішою.
Здавалося, вона навіть відчувала задоволення, пліткуючи про подругу на повну…
– Не такий уже вона і янгол, як ти думаєш, – з усмішкою говорила дівчина. – Останні кілька тижнів вона постійно з кимось листується, зідзвонюється і, головне, при цих розмовах завжди кудись виходить!
А одного разу я підійшла до неї віддати дещо, так вона ледь помітивши мене, одразу замовкла.
І на жодні запитання не відповідала!
– Як гадаєш, з ким вона спілкується? – розчаровано поцікавився Олег.
– Точно не знаю, але… – Люба накрутила пасмо волосся на палець і багатозначно посміхнулася. – Я чітко чула ім’я – Ігор. От тепер і думай, що то за хлопець. Я такого точно не знаю…
– Ігор, кажеш, – миттю напружився хлопець.
У пам’яті одразу сплило знайоме обличчя.
– Зате я, здається, знаю…
…Олег озирнувся, чи нікого нема, і простягнув руку до телефона, що лежав на столі.
Зараз він про все дізнається! Іринка пароль ніколи не ставила, тому зайти в повідомлення буде не важко.
Але хлопця чекало розчарування – екран непривітно вимагав чотири цифри…
Олег спробував набрати день народження дівчини, і тут раптом на екрані зʼявилося повідомлення… Від Ігоря!
«У п’ятницю обговоримо все детальніше, добре? Пропоную зустрітися…»
На жаль, закінчення повідомлення не було.
– Це ж мій телефон, чи не так? – голос дівчини пролунав за спиною Олега. – Я ж твій не беру.
– Ти раніше ніколи паролі не ставила! – заявив хлопець.
Він наче намагався виправдатися за свій вчинок.
– Листуєшся з кимось постійно. Що я маю думати?
– Що в мене можуть бути свої справи, наприклад?! – сказала Ірина. – Але вони ніяк не стосуються наших стосунків.
– Покажи мені, – сказав Олег. – Хочу особисто переконатись.
– Ні, – спокійно відповіла дівчина, забираючи свій телефон. – Я ж не питаю, де ти вчора був весь вечір? І не ревную. А чому? Бо довіряю! І ти мені довіряй!
– Ну вже ні! Я бачив, тобі писав Ігор! І Люба теж сказала, що ти поводиться дуже дивно! Я хочу знати правду і крапка. Давай показуй!
– Ні, – сказала ображено Ірина.
– Не покажеш і ми цієї ж хвилини розлучаємося! Не хочу, щоб ти за моєю спиною з моїми друзями гуляла.
– Ось, виходить, якої ти про мене думки? Хіба я давала хоч одну нагоду для підозр? Пароль на телефоні? І що в цьому такого? У тебе також пароль стоїть, і я його не знаю.
– Ось тільки я можу показати тобі все, що ти хочеш. Мені переживати нема за що!
Олега брали ревнощі.
– Телефон!
– Ні.
– Чудово! Можеш збирати речі і йти звідси. Такої поведінки я не терпітиму.
– Серйозно?
Ірина дивилася на хлопця і не розуміла, що з ним сталося. Звідки така недовіра?
– Так. Іди. Люба була абсолютно права щодо тебе.
Ірина пішла. Не намагалася вибачитись, не благала пробачити… Нічого. Мовчки зібрала свої речі, акуратно відчепила ключ від квартири зі звʼязки, поклала його прямо перед носом у хлопця, і пішла…
А вже через годину Олегу зателефонувала сестра.
Що вона йому тільки не говорила як не сварилася…
– Ірина хотіла зробити тобі сюрприз, розумієш? – галасувала вона в слухавку. – А Ігор їй у цьому допомагав, адже він знає тебе набагато краще! А ти… Ти… У мене більше слів немає! Бачити тебе не хочу! Знайшов комусь повірити – пліткарці Любі, яка давно на тебе око поклала…
Олег слухав і не міг навіть слова вставити. Він розумів, що помилився, але зробити вже нічого не міг…
…Ірина пробачила звісно Олега з часом. Але ні про які стосунки і мови бути не могло. Якщо в сімʼї нема довіри, нічим хорошим це не закінчується…
