Головна - Життєві історії - Микола повернувся додому незвично рано. – Кохана, я вже вдома! – гукнув він з коридору. Алла не відповідала. – Може в магазин вийшла? – подумав він. Микола роззувся і попрямував на кухню. – О, Алла! А ти чому не відповідаєш? – здивувався він, побачивши дружину. Жінка мовчала далі. – Кохана, що сталося? – захвилювався він. – Сталося! Ще й як сталося! Ти у своєї мами запитай! Вона мені все розповіла! – насподівано сказала Алла. – Ти про що? Що вона тобі розповіла? – Микола здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Микола повернувся додому незвично рано. – Кохана, я вже вдома! – гукнув він з коридору. Алла не відповідала. – Може в магазин вийшла? – подумав він. Микола роззувся і попрямував на кухню. – О, Алла! А ти чому не відповідаєш? – здивувався він, побачивши дружину. Жінка мовчала далі. – Кохана, що сталося? – захвилювався він. – Сталося! Ще й як сталося! Ти у своєї мами запитай! Вона мені все розповіла! – насподівано сказала Алла. – Ти про що? Що вона тобі розповіла? – Микола здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

-Микола, я не дочула чи це саме те, через що я переживала найбільше? Поясни мені будь ласка. І чому я це дізнаюся від твоєї мами, а не від тебе? У якому сенсі “ми поїдемо всі разом”?

-Так у прямому Алло. Мама теж з нами поїде на море, от і все. А що тут такого? Їй також хочеться.

-Але це наша перша спільна поїздка. Микола, коханий, ми ж хотіли вдвох, – сказала Алла, все ще надіючись, що Микола передумає і виправить свою помилку. – Ти ж бачиш, як ми живемо?

Хіба ти не хочеш бути зі мною наодинці? Тільки зі мною, тільки я й ти, розумієш? Ми й так постійно втрьох. Ти не знаходиш це дивним.? У нас із тобою навіть медового місяця не було.

– А як ми живемо? Нормально ми живемо, як усі. Алло, все, вже вирішили. Зворотного ходу немає. Я не міг відмовити. Якщо ти пам’ятаєш – вона моя рідна мама.

-Вона нам заважатиме. Що ж це буде за такий відпочинок?

-Вона не буде нам заважати. Ні, не вигадуй. Моя мама не може заважати, а завжди допомагає нам. У нас з тобою буде окрема кімната, де ми будемо удвох із тобою, а в неї – своя.

-Ні, вона заважатиме. Буде те саме, що й тут: ці її вічні причіпки до мене, її примхи. Я так мріяла, що нарешті відпочинемо від неї

-Ну Алла. Будь ласка, не говори так про мою маму. Все буде добре. Як же я можу. Вона також моя сім’я. Їй також хочеться. Тим більше, ти ж бачиш, що у мами проблеми зі здоров’ям. Ми винаймемо велику квартиру. Так навіть буде економніше.

****************************

Здавалося, чим більше Алла хотіла відірвати Миколу від матері, щоб він став нарешті самостійним, тим більше виходило все навпаки. І тим більше вона усвідомлювала свою безпорадність.

Так, Микола був єдиним сином, а його батько з матір’ю давно розлучилися.

Тепер Алла бачила, як свекруха тріумфувала. Алла раз у раз спостерігала на її обличчі задоволену усмішку. Мовляв, ну що, невістка, отримала?

-Не звертай уваги. Звикнемо, все буде добре, адже ми тепер одна сім’я, – так любив говорити Микола після чергових сварок Алли та його матері. І Алла сподівалася і вірила і намагалася згладжувати гострі кути.

Але надії так і залишалися надіями. Алла помітила, що ніхто притиратися і змінюватися не хоче. Та й чи змінюються люди, особливо ті, хто у віці?

Свекруха дивилася на Аллу як на непрошену гостю та постійно тримала оборону, заступалася за свою територію.

Найбільше Аллу дивувало, як свекруха могла швидко змінюватись і перевтілюватися, як різко змінювався її настрій. Вона не знала, що від неї чекати і що вона викине цього разу.

Коли Микола привів її вперше знайомитися до матері, вона здалася Аллі цілком милою жінкою. Але як вона помилилась? Будь-яка дрібниця могла вивести свекруху з себе.

Алла вже вкотре просила чоловіка просто винайняти квартиру. Вона згодна була навіть на кімнату десь. Але той все шукав відмовки. Точніше, мати відмовляла його, а він її слухався.

Великих грошей на закордонні курорти та готелі вони не мали. Тож для відпочинку обрали нашу Одесу.

Квартира, яку вони зняли, насправді була велика, комфортабельна та майже на самому березі. Так близько, що часто чути шум хвиль.

І погода не підвела. Ясно та сонячно. На морі добре та зовсім не жарко. Все чудово.

Загалом, насолоджуйся та відпочивай. Але…

Прибули вони природно втомлені. Відпочити з дороги, а потім прогулятися на морі.

Але свекруха відразу почала шукати недоліки в квартирі і влаштувала по телефону господарям, які здали їм цю квартиру, справжню сварку. Так що ті примчали і почали все усувати.

Хоча це були дрібниці, які можна було просто не помітити.

Таким чином, перший день відпочинку був зіпсований.

Далі більше. Свекруха була всім невдоволена. То їй жарко чи душно, то холодно від кондиціонера. То їй зле і Микола терміново мав бігти до аптеки. То фрукти купили якісь не такі. Все не те. І часто в цьому були винні Алла та Микола, але більше Алла

Відпочинок для Алли перетворився на справжнє випробування. А для Миколи це було нормально, він звик.

Так минуло десять днів відпочинку, якщо це можна так назвати.

Рідне місто зустріло їх дощами та прохолодою. Але Аллу це зовсім не засмутило. Навпаки, вона вдихнула це прохолодне та вологе повітря спокійно та з якимось полегшенням. За кілька днів їй на роботу. Вона вже встигла скучити за нею.

Просто їй уже важко було відчувати постійну присутність свекрухи у своєму житті, постійно, цілими днями. Раніше, коли Алла ходила працювати, вона це помічала рідше.

Тепер я точно вмовлю Миколу винайняти квартиру, – думала вона. Та він, начебто, і сам не проти.

Але Микола після приїзду знову проігнорував її прохання.

Якось Алла прийшла з роботи набагато пізніше.

– Щось ти пізно сьогодні, – сказав Микола. Скоро вечеряти будемо. Мама там готує.

-Вирішила прогулятися. Знаєш, останнім часом щоразу повертаючись додому після роботи, я ловлю себе на думці, що мені не хочеться сюди йти. Куди завгодно, але не сюди. Цей дім так і не став для мене рідним. Але ж у мене теж є мама. І вона мене дуже любить, і я її також. Миколо, я йду від тебе.

-Як Йдеш? Куди? Ти не можеш так зі мною вчинити.

– Можу, ти ж робиш зі мною як хочеться тобі, вірніше, так, як хочеться твоїй мамі. Тільки прошу тебе, не треба жодних сцен. Я все вирішила. Я вирішила цього разу сама за себе.

Алла швидко зібрала речі та викликала таксі.

Микола щось їй казав, пояснював. Може, вмовляв залишитись. Але Алла його не слухала чи не чула. Але вже в коридорі, одягаючись, вона почула, як свекруха гукнула звідкись із кухні голосно, так, щоб усі почули:

-Ну і щасливої дороги! Тільки не надумай повернутися, ніхто тебе тут назад вже не прийме!

-Мамо, не треба, – гукнув Микола і попрямував до матері.

Але Алла промовчала. Їй було вже байдуже. Вона нечутно вийшла і швидко зачинила за собою двері

Plitkarka

Повернутись вверх