Ігор стояв, і не міг повірити в те, що відбувається…
Невже його Алли більше нема? Невже все те, що сказав лікар, правда?
І якщо це насправді так, то, що тепер буде з їхнім сином, адже він ще зовсім маленький?
Через пів години примчали батьки Ігоря.
Було видно, що вони були не дуже вже й засмучені, що небажаної невістки більше нема.
Нарешті, їхній син повернеться додому, а все, що було до цього, забудеться, як поганий сон.
– Ти добре подумав? Навіщо тобі цей тягар? Ти ще одружишся, у тебе будуть діти… Які твої роки, синку!
– Ви зараз серйозно? Алли не стало заради нашого малюка, а я так просто мушу його тут залишити? Ви зовсім чи що?
– Ти нічого не розумієш! Ось хто його виходжуватиме? Ти? А хто працюватиме за тебе? Отож бо! Так що не мороч нам голову, пиши відмову і поїхали додому!
Ігор уперше глянув на батьків, наче на чужих людей.
Він не розумів, як вони могли так міркувати, коли в нього таке лихо.
Так, йому буде зараз дуже важко, йому доведеться бігати між дитиною і роботою, але він сильний, він впорається, вірніше вони з сином впораються…
…Додому до батьків Ігор так і не повернувся, не зміг вибачити їх за те, що вони замість того, щоб підтримати його у скрутну хвилину, влаштували незабутній концерт.
Мама майстерно зображала, що в неї серце, а батько казав, що залишить його без спадщини.
Через роки Ігор зрозумів, що йому дуже пощастило, адже йому на всьому його життєвому шляху зустрічалися виключно добрі люди.
Начальник Ігор Петрович, дозволив йому працювати дистанційно, і Ігор міг не тільки дбати про свою дитину, а й працювати, отримуючи при цьому ту саму зарплату, що й раніше.
Коли Максим трохи підріс, Ігор відвів у його дитячий садок, ось тоді стало набагато легше.
Батьки всі ці роки не з’являлися в їхньому житті, здавалося, вони викреслили Ігоря разом з онуком зі свого життя, втім, як і вони.
Особистого життя, як такого у Ігоря більше не було, та й ні до чого йому це було, йому б сина підняти, хоч як подумати, в глибині душі Ігор мріяв, щоб вечорами вдома його зустрічала кохана жінка, а вранці ласкаво цілувала проводжаючи його на роботу.
Однак Ігор давно усвідомив для себе, що жодна жінка не захоче поратися з чужою дитиною.
Всі хто хоч трохи цікавилися цим затятим холостяком з сумними очима, дізнавшись про дитину, миттю зникали з горизонту, але навіть незважаючи на це, Ігор не опускав рук, він вірив, що незабаром все налагодиться.
Максим підросте, піде до школи, у Ігоря буде більше часу на особисте життя, може, й зустрінеться йому жінка, яка не побоїться, що в нього є дитина.
І якщо Ігор ставився до того, що він не має дружини більш-менш спокійно, то для Максима знайти маму було нав’язливою ідеєю.
Він уже три роки поспіль просив Миколая замість подарунка маму. Але чи то Миколай щось плутав, чи що, та Максим замість мами завжди отримував зовсім інші подарунки.
Ось і цього разу на свята Максим написав листа Миколаю, з проханням, щоб той обов’язково надіслав йому маму.
Писати Максим уже вмів – батько старанно з ним займався, та й у садку теж були заняття.
У листі хлопчик докладно описав, якою вона має бути, і наприкінці приписав:
«Знаю, що на свята пошта погано працює, тож прошу надіслати мені маму хоча б до першого вересня. Не хочу йти до школи один…»
Ігорю після прочитання подібних листів щоразу ставало не по собі.
Він думав, що його син задоволений життям, що в нього є все, про що може тільки мріяти дитина у його віці, а ось воно виявляється як.
А потім трапилося лихо. Ігор їхав машиною і не розминувся з дорогим джипом…
Ігорю було нелегко. Мало того, що йому довелося довго відновлюватися, так ще й довелося продавати свою двокімнатну квартиру, щоб відшкодувати все власнику того джипа.
В Ігоря окрім цього житла більше нічого не було, їм довелося тепер тулитися на орендованій квартирі.
До того ж Ігоря звільнили з роботи. Надто довго мовляв затягнулися його проблеми в житті…
Залишившись без роботи й житла, Ігор зателефонував своєму товаришу, з проханням про допомогу, і той пообіцяв йому допомогти.
Правда для цього Ігорю довелося переїхати в інше місто і влаштуватися на орендованій квартирі, але заради того, щоб забути минуле і почати нове життя Ігор був згоден на все.
Максиму на новому місці не подобалося. Стара, обшарпана, орендована квартира дуже відрізнялася від їхньої затишної двокімнатної квартирки, яку вони продали.
Це було все тимчасово, але хіба дитина могла це зрозуміти?
Зарплата Ігоря теж бажала кращого, тут у цьому маленькому районному містечку зарплати були набагато менші за ті, що він звик отримувати, але як він сам казав зараз не той час, щоб вернути носа і щось вибирати.
Так, довелося відмовитися від походів у кафе, від необдуманих покупок та зайвих витрат, але найголовніше, у них був дах над головою, вони були ситі і взуті, а все інше – не важливо…
…Наближався вересень, Максим сидів на кухні, похнюпившись.
От і цього року Миколай не подарував йому маму. А він же ж просив його, навіть термін йому продовжив, а той…
– Тату, а чому Миколай не приносить тих подарунків, які ми у нього просимо?
– Не знаю синку…
Ігор був задумливий, грошей залишалося обмаль, а він ще синові в школу всього не купив.
Та й взагалі стільки всього було потрібно: портфель, взуття, сорочки, змінне взуття, зошити, альбом, ручки, олівці…
Він узяв аркуш паперу і написав список покупок, щоб нічого не випустити з уваги, проте підрахувавши, скільки все це буде коштувати, зрозумів – грошей на все не вистачить.
Просити в друга він не міг, у того своїх троє і кожного треба одягнути та взути до школи, а тут ще й Максим побачив, як батько пише список покупок, застрибав від радощів нетерпляче:
– Тату! Ми підемо в школу все купувати! Ходімо, тату! Я хочу зараз!
І жодні вмовляння та пояснення, що грошей мало, і що на все може не вистачити, не вгамували хлопчика. Він продовжував все стрибати і просити батька піти по покупки прямо зараз.
Незабаром Ігор і Максим ішли по жвавому торговому центру, де можна було купити все, що заманеться. І поки Максим приміряв усе, Ігор з тугою розумів, що якщо він витратить все зараз до зарплати, їм доведеться перебиватися одними макаронами…
Раптом Ігор почув жіночий голос.
– Ой, який гарний хлопчик, а тобі личить ця сорочка! Ти цього року у перший клас підеш?
– У перший…
– Знімай синку, думаю, нам треба щось простіше…
– Чому простіше? У цієї сорочки і тканина хороша і пошив, так що…
– У нас грошей не вистачить на все, а стільки всього треба купити…
– Ох, я зрозуміла… – сказала жінка. – Ви зачекайте хвилинку, я зараз дізнаюся, може у нас є знижки.
Жінка зникла так само швидко, як і з’явилася, а Ігор залишився стояти на колишньому місці, сподіваючись, що знижки все-таки є і йому не доведеться розчаровувати сина.
Через деякий час жінка з’явилася. Ігор глянув, що вона несла в руках і застиг від несподіванки.
Вона тримала шкільний портфель, у якому було різне приладдя: зошити, альбоми, олівці, фарби, пластилін, ручки та багато іншого…
– Я дізналася, у нас є знижки, а цей портфель бонусом іде у подарунок! – радісно сказала вона.
– Дякую вам велике, ви не уявляєте, як виручили мене! Адже я Максима один виховую, дружини не стало… Навіть не знаю, навіщо я це все вам розповідаю.
Жінка була такою доброю і співчутливою, що Ігорю захотілося розповісти про всі свої прикрощі, але він все ж замовк.
– Заходьте до нас ще, рада вас бачити! А ти, малий, вчись добре, я перевірю!
– Тітонько, а як вас звати?
– Олена.
– У вас є діти?
– Синку, перестань! Не можна ставити дорослим такі питання.
– Нічого. Нехай питає. У мене немає дітей.
– Тоді, може, ви підете зі мною першого вересня до школи? Просто всі будуть з татом та мамою, а в мене немає мами…
– Добре, я піду з тобою.
– Обіцяєте?
– Обіцяю!
– Тату, запиши її номер телефону!
Цілий тиждень Максим щовечора дзвонив Олені і питав, чи не передумала вона? Олена ж заспокоювала хлопчика, мовляв, все в силі, вона, як і обіцяла, піде з ним у школу.
Першого вересня, як і домовлялися, Ігор із Оленою повели Максима до школи.
Хлопчик тримав батька й Олену за руку.
В цей момент йому здавалося, що так буде завжди, і ця добра жінка, яка погодилася піти з ним у школу, тепер завжди буде поруч.
Після урочистостей, коли діти зайшли до своїх класів, Ігорю стало сумно.
Він розумів, що на цьому все, вистава закінчена, Олена пошкодувала Максима, але на цьому все.
Однак її голос вивів його із заціпеніння.
– Ігорю, а давайте влаштуємо Максиму сюрприз!
– Який?
– Прикрасимо квартиру кульками, купимо торт, приготуємо що-небудь… Загалом відсвяткуємо цей день.
– Чудова ідея, я тільки за!
А потім вони разом поспішили до магазину, щоб купити кульки і прикрасити вітальню, разом метушилися на кухні та готували святковий обід, а потім Ігор пішов по сина до школи, а Олена залишилася у квартирі, щоб накрити на стіл.
Свято вдалося, Максим був щасливий.
Ігор теж був щасливим, по-своєму була щасливою й Олена.
Думаєте на цьому все? Ні!
Після цього випадку Ігор і Олена почали зустрічатися. Як виявилося, ніякої знижки не було, просто Олена була власницею того магазину і їй просто стало шкода хлопчика та його батька, тому вона і придумала про знижки та бонуси.
Проте вона й подумати не могла, чим може обернутися її щедрість.
Ігор з Оленою одружилися, а Максим тепер радіє, що в нього нарешті зʼявилася мама…
