– …Оголошую вас чоловіком і дружиною!
Наталя посміхнулася, дивлячись на молодят, яких вітали родичі, із заздрістю подивилася на шикарні автомобілі, що стояли біля ЗАГСу і попрямувала у кімнату відпочинку.
Мабуть, кожна жінка чула ці слова, які оголошують її дружиною.
Наталя ж їх тільки говорила… За три роки, які вона пропрацювала у ЗАГСі весільною реєстраторкою, напевно, тисячу разів!
І постійно мріяла, що колись ці слова скажуть і їй…
П’ять років тому вона закінчила інститут культури, але…
Ось у деяких талант, природжені артисти!
Багато її однокурсників головні ролі у театрах грають.
А їй тільки дрібні ролі перепадали, та й то не завжди. Ну, не входила вона в роль.
За два роки пішла з театру. В їхньому ЗАГСі терміново потрібен був весільний реєстратор.
Влаштували конкурс, і Наталя його виграла. І ось у роль весільної реєстраторки вона увійшла одразу!
А в коханні їй не щастило. Красунею вона не була, але завжди в гарній сукні або костюмі, трохи гордовита, вона викликала якусь боязкість у чоловіків.
Нещодавно їй виповнилося двадцять вісім років.
…Наталя зайшла у кімнату відпочинку. Двоє її колег пили чай. Взимку вони працювали по двоє. Влітку та восени у п’ятницю та суботу доводилося працювати втрьох.
Іноді бувало по десять весіль на день. Вона поклала на стіл коробку цукерок, яку їй дав, хтось із родичів чергової пари.
– Наталко, ти чого така невесела? – запитала її колежанка, яка працювала тут вже чверть століття. – Теж хочеш бути нареченою?
– Галино Василівно, перестаньте! – з роздратуванням сказала Наталя.
– Гаразд не ображайся! Знайдеш нареченого, ми тобі зробимо таку реєстрацію. Усі ахнуть!
– Де його знайти цього нареченого?
– Надто вже ти розбірлива, – сказала Ліза, її друга колежанка. – Тобі все принца давай!
– Та не потрібен мені принц! Нормального чоловіка…
– Мабуть, проблеми у твого нареченого. Ось вирішаться його проблеми, і він прийде до тебе. І буде в тебе найкрасивіше весілля, я прочитаю промову. Навколо будуть родичі, а поряд коханий, – Галина Василівна встала з-за столу. – Добре, я пішла. Моя черга…
…Наталя повернулась додому вже надвечір. Вона виклала на стіл три коробки з цукерками, дві гарні пляшки ігристого, величезний букет квітів.
– Наталко, ти чого така сумна? – підійшов до неї батько і став розглядати подарунки.
– Відчепись від неї, – озвалася мати. – Не знаєш, чому дочка сумна?
– Піду, відпочину! – Наталя попрямувала до своєї кімнати.
– У всіх субота вихідний, а у неї найважчий день, – пробурчала слідом мати.
– Годі тобі бурчати, – усміхнувся батько. – Дочка завжди чиста, гарна ходить. Он тобі цукерки приносить!
Батьки у Наталки були простими людьми.
Пишалися, що донька здобула освіту. Збирали гроші їй на весілля, ось тільки, щось весілля й досі нема.
Мати дуже засмучувалася з цього приводу…
…Пройшов тиждень. Знову субота. У всіх вихідний день чи свято, а Наталя зі своїми колегами має організовувати свята, робити людей щасливими.
Не давала їй спокою фраза, сказана жартома Галиною Василівною минулого тижня:
– Де ти мій суджений? Які у тебе проблеми і чому ти досі не знайшов мене? Я ж чекаю!
Вона прийшла у ЗАГС, відкинула усі сумні думки. Вона має добре грати свою роль, навіть якщо важко на душі…
…Ось і чергова пара. Все як завжди, дружба і дружка, родичі.
– Яка серйозна пара. Дружба явно старший за молодих, якийсь увесь серйозний. Мабуть, двоюрідний брат нареченого. Дружбу могли б вибрати і красивішого… Так, який сценарій для них вибрати?
У думках у Наталі цих сценаріїв було з десяток, і вона намагалася вибрати той, який найбільше сподобається і молодим, і їхнім родичам і найчастіше вона вгадувала.
– Мабуть, найкраще підійде з обітницею… Дуже вже всі серйозні…
Наталя відчувала, що зі сценарієм і цього разу вгадала.
Молоді давали обітниці вірності, родичі, застигши, слухали їх, а дружба дивився… На неї!
Промова була сказана. Родичі кинулися вітати молодих, а Наталя попрямувала до своєї кімнати.
І раптом свідок зробив крок вбік і перегородив їй дорогу.
– Наталко!
Вона пильно подивилася на його обличчя і застигла від несподіванки. Вона не могла згадати, але вона знала його!
Чоловік посміхнувся:
– Пам’ятаєш наш восьмий клас і хлопчика, який сидів за тобою.
– Славко?!
Підійшов батько нареченого, простягнув Наталі пакет:
– Дякую вам за таку чудову реєстрацію!
Він взяв за руку свідка і потяг за молодими, щось жваво говорячи.
Славко обернувся і зустрівся поглядом із весільним Наталею…
…Минула неділя і понеділок – це були вихідні у ЗАГСі. У вівторок теж особливо роботи нема, тільки заяви приймали і чай пили.
Ближче до кінця робочого дня в кімнату відпочинку забігла колежанка Наталі, Ліза.
Вона підскочила до вікна і махнула рукою:
– Наталю, ходи сюди!
– Що? – теж підійшла та до вікна.
– Он подивися, біля кіоску чоловік стоїть. На тебе чекає. Він заходив запитував про тебе…
Наталя глянула, куди показувала подруга й застигла від побаченого.
– Цього не може бути, – тільки й пробурмотіла вона.
То був Славко…
Наталка подивилася на годинник і заметушилась по кімнаті.
– Іди! – махнула рукою Галина Василівна.
Вона все зрозуміла…
…Наталя вийшла, намагаючись не дивитись у його бік. Майнула думка:
– А раптом не помітить?
Трохи повернула голову… Він уже біг до неї!
– Доброго дня, Наталю!
– Доброго дня, Славко! – спробувала приховати радісну посмішку Наталя, але не вийшло.
– Можна, я проведу тебе додому!
– А раптом у мене чоловік?
– Ні, – він усміхнувся і похитав головою. – Я вже дізнався…
– Ходімо! – усміхнулася Наталка і взяла його під руку, а пройшовши трохи попросила: – Розповідай, що з тобою було після восьмого класу!
– Закінчив коледж. Пішов працювати. Потім на заробітки подався в Німеччину… От рік я в Україні вже. Хочу невеличкий бізнес відкрити…
Він глянув їй у вічі.
– А ти як, Наталко?
– Закінчила інститут культури. Акторка з мене не вийшла, стала весільною реєстраторкою. Три роки вже, – і раптом спитала: – А у сімейному житті в тебе як?
– Неодружений.
– Це чому?
– Не знаю. Мій друг все жартував:
– Славко, ти сам, бо десь чекає на тебе твоя половинка, і обов’язково дочекається!
– Мені недавно Галина Василівна, вона найстарша у нас, сказала, що у мого нареченого проблеми. Як тільки він вирішить їх, то одразу прийде до мене.
…Був вівторок. Галина Василівна приймала заяви на реєстрацію. Вівторок і середу комусь доводилося сидіти, заяви приймати, а сьогодні їй самій.
– Щось Наташка останній тиждень, наче на крилах літає, – думала вона. – На сьогодні відгул взяла. Схоже, закохалася. А ось і вона сама… І з чоловіком!
– Здрастуйте, Галино Василівно!
– Вітаю! – кивнув і її супутник.
– Ти чого тут Наталко? – ахнула Галина Василівна. – В тебе ж вихідний.
– А ми заяву прийшли подавати!
– Яку? – але тут же скочила зі стільця. – Наталко… На реєстрацію?!
– Так…
– …Оголошую вас чоловіком і дружиною! – сказала Галина Василівна.
Наталка дивилася на свою старшу колегу по роботі і в її очах були сльози радості.
Навколо родичі, колеги, а поряд… Поряд коханий…
