Тамара з Олексієм вечеряли, коли пролунав дзвінок від свахи. Їхній син Микола місяць тому одружився, і живуть молоді поки що в орендованій кімнаті. Він і раніше її знімав, бо батьки живуть у селі, а він працює у місті. Просто Олена, його молода дружина переїхала до нього, з її батьками вони жити не захотіли.
– Отже, родичі, треба думати про житло для наших дітей, – одразу почала сваха. – Ми приїдемо в п’ятницю ввечері, все й обговоримо. Розмова не телефонна, довга.
Тамара з Олексієм посміялися, але гостей треба приймати, адже вони ще й працюють. Гості обіцяли бути ввечері, а приїхали вдень, добре що не рано вранці.
– Ми ж попереджали, де ви? Відпрошуйтеся та швидко додому, – рішуче заявила сваха. – Треба було раніше думати, чи гостей приймати, чи на роботу йти.
– Ви ж сказали ввечері.
– Я не працюю, а Роман сам собі господар. Захотів вихідний, отже, вихідний.
– А у нас не так. Мені зі зміни піти не можна. Чекайте, погуляйте поки що, – Сказала Тамара, а сама подумала. – Буду я ще відпрошуватися, працювати залишилося дві години. Самі винні – зачекають. Попереджати треба. Та й не кликав їх ніхто, самі напросились.
Тамара прийшла додому разом із Олексієм.
– Ну нарешті то. Настав час за столом сидіти, а вас десь носить, – висловила своє невдоволення Алла. Її чоловік був вже трохи «веселий» – не дочекався.
Тамара з Олексієм швидко все приготували та запросили гостей до столу.
– А що шашлику не буде?
– Ні. М’ясо запечене, дуже смачне.
– Ми таке й у місті їмо. Ну гаразд, наступного разу.
– То про що ви хотіли поговорити?
– А ми про квартиру для молодих. Сім’ї потрібне окреме житло. Донька пішла від нас, не захотіла з нами жити, а вона звикла у комфорті. Були ми в них, тісно, та й сусіди.
– Поживуть та знайдуть окрему квартиру. Микола вже нам говорив про свої плани.
– Нам вони теж говорили. У нас є інші плани. Квартиру їм потрібно купити!
– Згодом і куплять. Молоді ще, ми й самі нещодавно на ноги встали. – сказав Олексій. Він переважно слухав, як розмовляють жінки, тільки іноді вставляв своє слово. Сват просто мовчав, він був зайнятий поповненням чарок.
– Ось я і дивлюся, добре живете. Ви повинні їм допомогти.
– А чому не разом?
– А ми самі знімаємо. Оренда дорога. До того ж чоловік має сім’ю забезпечити.
– А хіба не вони самі разом мають вирішувати це питання?
– Коли вони ще вирішать! А ми вирішили – квартира з вас.
– Ну якщо ви вирішили, то звичайно.
– Ну от і добре. Бо прийдеш до них і сісти ніде.
Тамара з Олексієм розраховували, що до ночі гості поїдуть, але Роман, мабуть, і вранці не зможе сісти за кермо.
– А ви чого не піднімаєте чарки? Це треба відзначити.
– Мені завтра на роботу. Люди чекають. В нас вихідних немає, ми ще й підробляємо. – сказав Олексій. – А дружина взагалі не любить цього.
– З вами не цікаво. Добре, що із квартирою вирішили.
Ага, вирішили, подумали господарі і переглянулись. Вони й справді вирішили все давно. Квартиру вони синові куплять, тільки оформлятимуть на себе, та й гроші їх. У Миколи зарплата хороша, але більшість її у конверті. А в Олексія вся біла. Податкове відрахування вигідніше отримати батькові. Микола сам підказав їм. А потім життя покаже, як вчинити. Син згодом збирається купити свою, а цю будуть батьки здавати. Плани у них довготривалі та серйозні. Олена не проти, адже гроші не її. А на своє житло вони зароблять.
Гості поїхали надвечір наступного дня.
– Цікава у нас рідня.
– Так. Тільки ось що далі буде. Напевно, ще цікавіше.
Квартиру для молодих купили за три місяці. Свати захотіли новосілля, але молоді їм відмовили. Олена знала своїх батьків і зв’язуватися зайвий раз із ними не хотіла. Їхні гулянки їй і так порядком набридли.
Зате вони без запрошення з’явилися в село.
– Відзначимо покупку! Ми привезли м’ясо, смажте шашлик. Дай мені документи подивитись, ніколи не бачила. Ось люди живуть, квартири купують, будинок мають. А ти, не розумний, все чекаєш своєї спадщини! – сваха вигукнула до свого чоловіка. – А у самого три брати! Що тобі дістанеться?
– А твоя спадщина де? Накупила золота, а потім у ломбард здала.
Так вони сварилися ще довго, не помічаючи сторонніх. Тамара та Олексій багато подробиць з їхнього життя дізналися. Алла нарешті згадала про документи.
– Ну! Де документи на квартиру?
– Навіщо вам наші документи?
– Я ж казала, не бачила ніколи! Покажіть!
– Ну подивись. – Тамара подала їй копію.
– Майже 60 квадратів. А я думала всього 40, аж надто мала нам здалася. Дві кімнати маленькі. А якщо діти підуть, а якщо ми прийдемо в гості на ніч.
– Їм поки що вистачить. А на ніч нема чого до них ходити, вони молоді. І взагалі, нехай живуть самі, не треба до них лізти.
– Вони ж молоді, нічого не розуміють. Їх ще треба вчити. – не здавалося сваха.
– Усе вони розуміють.
– Я не зрозуміла, а хто такий Олексій Петрович… А чому? Тут має бути ім’я зятя та нашої дочки!!! Що ти мені дала?
– Сама просила документи подивитися. Побачила? Це наша квартира, діти в ній житимуть, а потім… – Тамара передумала посвячувати їх у подальші плани та замовкла.
– А потім моя дочка залишиться без кута. Пройдисвіти! Ноги більше моєї тут не буде. Швидко вставай, поїхали! – Скомандувала вона чоловікові.
Вже трохи «веселий» Роман сів у машину, і вони поїхали. Навіть м’ясо забули. Всі були зайняті суперечкою, які тут шашлики.
Увечері зателефонував Микола. Виявилося, що його теща їм дзвонила та влаштувала сварку. Олену навіть довела до сліз і обіцяла ніколи до них не приходити. Тамара поцікавилася, як вони доїхали, адже Роман був трохи «веселий».
– Все нормально, не вперше. Олена вибачається перед вами за них.
– Нехай у вас все буде добре. Не треба вибачень, вона не винна.
Так родичі відсторонитися. Більше вони у Тамари та Олексія не з’являлися. Микола та Олена назбирали на перший внесок з іпотеки, придбали свою квартиру. В них двоє дітей. До них Алла теж більше не лізе, хоч напевно дуже хоче покомандувати.
