– Ларисо, невже це ти? – до Лариси Андріївни, радісно розкинувши руки рухалася невисока повненька жінка.
Лариса придивилася, щось невловимо знайоме було в цій посмішці і голосі.
– Світлана? Точно Світланко, ну треба ж? А я дивлюсь і ніяк не зрозумію, та й не дивно, скільки років минуло! – Лариса розусміхалася шкільній подрузі. – Ми ж більше двадцяти років точно не бачилися, а ти що, теж у цей кабінет?
І сюди, нашу поліклініку закрили, а нас на інший кінець міста їхати змусили.
Я взагалі по лікарях не люблю ходити, а тут то одне, то інше, ось син і каже, йди, мамо до лікаря, а то сам тебе за руку відведу!
Смішний, раніше я так йому говорила, а тепер він мені.
– Дбайливий який! – оцінила Світлана. – Він один у тебе? Так? А чоловік є?
– Чоловік років десять тому до іншої пішов, а сина один, радість моя. Хороший хлопець мій Ігор, нещодавно познайомився з дівчиною, може хоч одружиться нарешті, квартира у нас велика, жити є де. Він мені каже:
– Матусю, якраз до твоєї пенсії і одружуся, от же ж хитрун, я ж поки що на пенсію не збираюся.
Лариса усміхнулася, говорячи про сина.
– А скільки йому? Моїй старшій Тетяні тридцять скоро, а теж ніяк! Молодша Ганна у вісімнадцять заміж вискочила, дочку народила, розлучилася, вийшла заміж вдруге і зараз дитинку чекає. Кажуть хлопчик буде, онук. А Тетянка моя наче й не тихоня, а ніяк не знайде по собі, дуже розбірлива! – Світлана похитала головою.
Але по очах було видно, що вона згодна, що Тетянці її і справді потрібен особливий чоловік.
– Вона у мене така хороша, до речі, тобі може призначать… – Світлана не встигла домовити, двері кабінету відчинилися.
– Хто наступний? Заходьте!
І Світлана посміхнулася:
– Вибач, потім договоримо, моя черга!
Але після прийому поговорити не вдалося, стурбована Світлана з медсестрою кудись пішла.
А Лариса зайшла в кабінет і здивувалася – треба ж, лікар чоловік, якось незручно навіть!
Перед чоловіком їй точно буде незручно, адже напевно тиск буде міряти і слухати, може краще одразу піти?
– Лариса Андріївна? Проходьте, розповідайте, – лікар наче зрозумів її хвилювання.
Почав розпитувати, що її турбує, як вона спить і взагалі всі інші подробиці.
У результаті призначив їй процедури і сказав прийти за два тижні.
Медсестра теж була дуже уважна, можна сказати Ларисі пощастило, що їхню поліклініку прикрили.
Тут хоч лікування призначили, і начебто навіть допомагає, краще стала почуватися.
А незабаром син Лариси Ігор сказав, що хоче маму зі своєю дівчиною познайомити.
– Мамо, я по тебе заїду на твої процедури, гаразд? Так буде зручніше, потім зрозумієш чому.
Лариса здивувалась, але уточнювати не стала. Вона була на останньому сеансі, коли в кабінет зайшов її лікар Борис Петрович.
– Тетянко, ну як тут наша Лариса Андріївна? Усі основні показники у неї нормалізувалися? Чудово, чудово, а як ви дивитеся на те, Ларисо Андріївно, що я вас проведу після процедур? Вечір сьогодні теплий, так і хочеться прогулятись. А я живу від вас недалеко.
Лариса Андріївна здивувалася:
– Звідки він знає, де я живу?
І одразу зрозуміла – у неї ж у картці все написано.
Та з таким чоловіком навіть лячно спілкуватись, він же ж все про неї знає!
– Борисе Петровичу, я б із задоволенням, але син за мною сьогодні заїхати обіцяв, – вони разом пройшли до виходу, тихо розмовляючи.
Медсестра Таня їх обігнала:
– До побачення!
На вулиці Ларису чекав Ігор і… Тетяна стояла поряд. Ігор радісно посміхнувся,
– Мамо, а це та сама дівчина Тетянка, з якою я тебе давно хотів познайомити.
Хоча, я так зрозумів, що ви вже знайомі? Мамо, а я Таню до нас на вихідні на обід запросив, у нас для тебе сюрприз.
– Ви, молодь, можете не хвилюватися, я вашу маму сам проведу, а ви йдіть гуляйте, я бачу вам так і не терпиться піти. А маму я поверну, – пообіцяв Ігорю, Борис Петрович.
…Коли через три тижні Лариса знову помітила в поліклініці свою стару подругу Світлану, її життя вже кардинально змінилося!
Борис Петрович два дні тому натякнув їй, що він чоловік самотній і давно мріяв знайти таку чарівну жінку, як Лариса!
Та й Ігор із Танею повідомили, що вони вирішили одружитися – ну це точно зустріч зі старою подругою Світланкою принесла їй цю смугу удачі!
Раніше, коли вони разом у школі і в технікумі навчалися, друзі жартували, що їхня дружба їм щастя приносить.
Вони й іспити на відмінно разом складали – траплявся щасливий білет.
І в інших справах їм щастило, легко йшли по життю. А як розвела їхня доля, так і везіння зникло, може й справді вони один одному щастя приносять?
– Ларисо, як я рада тебе бачити! Ну, як, тобі наш лікар сподобався? А я тобі казала, що Борис Петрович дуже уважний. А ти чого так збентежилася? – здивувалася Світлана.
А коли їй Лариса розповіла, що вона заміж виходить за Бориса Петровича, Світлана захопилася.
– Ну ти, Лариско даєш, впізнаю про свою подругу!
І одразу не витримала:
– А в мене теж новина є! Моя старша дочка, Тетянка моя, нарешті хлопця собі знайшла гідного, заміж виходить. Ти, до речі, можливо її бачила – вона в процедурному кабінеті працює. Скоро мене Ігор зі своєю мамою познайомить, будемо з нею весільними турботами займатись!
Коли Лариса все це почула, то спочатку навіть не повірила своїм вухам!
– Та ні, цього не може бути, – тільки й подумала вона.
– Тільки не дивуйся, подруго, схоже ми з тобою скоро поріднимось! – сказала вона. – Недарма я з тобою зустрілася, видно нарешті скінчилася в моєму житті смуга невдачі!
І справді, Лариса з Борисом одружилися.
Лариса змінила сіре холостяцьке життя Бориса до невпізнання!
А нещодавно подруги дізналися, що вони скоро стануть бабусями, а на цю тему взагалі можна безкінечно розмовляти!
…Абсолютно точно є люди, які приносять нам щастя. Не втрачайте друзів та подруг!
І якщо життя раптом підсунуло вам випадкову зустріч, то знайте – це до добра, до успіху!
Ця зустріч точно недаремна, тож точно очікуйте хороших змін.