Марина Сергіївна завжди думала, що буде хорошою свекрухою.
От тільки вона навіть і не здогадувалася, що спробувати себе в цій ролі доведеться так рано.
Її син Сашко навчався на другому курсі, коли раптом заявив, що переїжджає і житиме з дівчиною!
Здавалося б, чого дивуватись? Він із тією Ганною вже два роки зустрічався.
Ще в школі вони подружилися, а тепер ось навчалися в одному технікумі.
Але жити разом навіщо?!
Цього мама ніяк не могла зрозуміти…
Щоправда, син у неї дозволу і не питав. Просто перед фактом поставив. На роботу якусь влаштувався, квартиру винайняв. Тоді якраз літо настало, навчання закінчилося.
Марина думала, що вони влітку пограються в «поживемо разом», а потім назад розбіжаться по своїх домівках.
Але вже був кінець серпня, а речі так ніхто й не перевозив…
…Одного дня Марина таки не витримала. Вона прокинулась рано, гарненько поснідала, причепурилася й пішла в гості до сина та його дівчини.
Сашко відкрив двері й одразу зрозумів – мати явно не в настрої.
– Привіт що сталося? – запитав він.
– Послухай мене синку! Розходься зі свою цією і повертайся додому, – з порога почала Марина.
Сашко аж усміхнувся від несподіванки.
– І чого це раптом? – запитав він. – Я додому не збираюся повертатися!
Марина зайшла в квартиру, озирнулася навкруги, зазирнула у всі шафи, зайшла на кухню.
Сашко здивовано дивився на матір, не розуміючи, що відбувається.
– Все, літо скінчилося! – сказала Марина, гарненько все роздивившись. – У кохання погралися, настав час і за розум взятися! Як ти збираєшся поєднувати навчання й роботу? Чи ти думаєш, що я тобі платитиму за цю неприбрану квартиру? То знай – я такого не планую!
– А нам і не треба! – обурився син. – Ми вже все підрахували. Квартира у нас недорого коштує. Ми потягнемо. Мамо, ти що думала, що ми пару місяців поживемо і розбіжимося?
– Так, я саме так і думала, тому дозволила тобі жити з цією недолугою Ганькою. Ти що собі таку дружину хочеш?
– Не правда, Ганнуся розумниця. Вона найкраща у своїй групі. І готує смачно. Мамо, я люблю її!
– Та що ти розумієш у коханні?! А маму ти більше не любиш?
– Мамо, ну, ти ж знала, що я виросту і житиму окремо. В чому проблема?
– Але не так рано ж!
– Ти сама Ганнусю в гості заборонила приводити, ми тому й вирішили жити окремо!
– Я переживала, що ви дітей раніше народите так рано! А тепер ще гірше стало!
– Не знаю, кому там гірше, а в нас усе гаразд. Все, не галасуй!
Сашко почув, як відкрилися вхідні двері – Ганнуся повернулася.
Марина Сергіївна була така невдоволена, що навіть не привіталася з нею.
Жінка вискочила з квартири. Усю дорогу вона йшла і щось бубоніла собі під ніс. Сама й не помітила, як дійшла до квартири батьків.
Побачивши засмучену доньку, її мати Тамара Василівна дуже здивувалася.
– Що вже сталося? – ахнула вона.
– Що, що?! Сашко додому повертатися не хоче!
– Як це? Він же ж із дівчиною живе. Чого йому повертатись?
– А як же я?
– А ти що думала, що він до старості з тобою житиме? – засміялася мати.
– Ну, хоча б до тридцяти!
– Молодь зараз рання! Краще порадій, що твій син щасливий такий ходить. Любить він Ганнусю!
– І що? Нехай з дому її любить!
– Ні, ти сама послухай себе! Вони всього три місяці разом живуть, навіть трохи менше. Ти що думала, що він на першу вимогу назад додому повернеться?
– А чому ні?
– А чому так? – незворушно запитала Тамара Василівна.
– Не люблю я цю Ганьку! Вона мене нервує! Ось за що він її тільки любить?
Мати посміхнулася і подивилася на дочку.
– В чужому оці бачить зразу, а в своїм – ні разу!
– Що ти маєш на увазі? – здивувалася Марина.
– Ти себе в молодості згадай!
– А що я?
– Ти коли до нас привела Миколу, батька Сашка, що я тобі сказала?
Давно Марина не згадувала ті часи. Микола був її першим чоловіком, а потім ще двічі вона виходила заміж.
Спробуй згадай, що там було…
– Ти його відпускати не хотіла!
– А чому?
– Мені тоді сімнадцять було ніби!
– І що ти зробила?
– Ключі йому замовила і сказала, що він з нами житиме, або піду від вас!
– І довго ви разом прожили?
– Три роки…
– І що хороший тобі чоловік дістався?
– Ні, зате Сашко хороший вийшов!
– Так воно то так, от тільки ви молоді дорослі порад ніколи не слухаєте, а ультиматуми і поготів не сприймаєте. Хочеш сина втратити? Тоді далі йому претензії висловлюй. А якщо не хочеш, то відпусти, він уже дорослий.
Якщо Ганнуся і справді така погана, то незабаром він і сам зрозуміє, а якщо хороша вона, то нехай живуть і радіють! – спокійно сказала Тамара.
– А як же ж я?
– А ти що?
– Я сама залишусь!
– Чоловіка собі знайди! Дивись, не стара ще. А там гляди, й до сина з невісткою чіплятися менше будеш!
Марина навіть трохи заспокоїлася після розмови із матірʼю.
Чоловіка знайти? Ніби вони на дорозі штабелями лежать і чекають її? Легко сказати, та важко зробити…
…Марина йшла додому, як раптом побачила якогось мужика біля машини. Той стояв і явно чогось нервував…
Марина придивилася. То був Василь із сусіднього під’їзду. Неодружений, до речі, з недавнього часу…
– Привіт що сталося? – посміхнувшись, запитала Марина.
– Привіт, та ось, ключі впустив, дістати не можу! – відповів Василь. – Рука не пролазить…
– Допомогти? – поцікавилась Марина.
– Думаєш, твоя пролізе? – задумливо глянув на Марину сусід.
Марина підійшла до відкритого капота, побачила ключі, просунула вниз свою руку з тонкими пальцями, кінчиками взяла ключі і витягла так спритно, наче фокус показувала.
– О, чудово, дякую! – зрадів сусід. – А я вже пів години дістати не можу… Слухай, Маринко, не знаю як тобі й віддячити. Може сходимо ввечері в кафе, чи…
– До вечора! – посміхнулася жінка і поспішила додому.
…Сашко довго переживав через сварку з матір’ю. Як би там не було, адже вона улюблена і рідна.
Він вирішив подзвонити їй увечері, та вона не взяла слухавку…
– Злишся? – написав він матері повідомлення.
– Живіть на здоров’я! – відповіла йому Марина і додала усміхнений смайлик.
Сашко так нічого й не зрозумів, але заспокоївся…
…А Марина дивилась в очі своєму новому кавалеру і посміхалася. Тепер вона все зрозуміла, і була щаслива…
