Пів року тому життя Валі круто змінилося – вона несподівано для себе вийшло заміж!
Саме до заміжжя Валя не прагнула ніколи. У неї і так було багато і друзів та інтересів. Та й життя своє вона хотіла прожити не як усі, а особливо, зі смаком, не банально…
Для себе Валя давно вже вирішила – аби за кого виходити заміж безглуздо.
Та й щоб обов’язково було весілля, фата, потім діти, дача та інші типові ознаки нібито щасливого життя – теж безглуздо.
І взагалі, навряд чи їй зустрінеться чоловік, за якого вона заміж захоче вийти.
Швидше за все, таких не існує…
Але коли Валечка зустріла Миколу, вона була прямо сама не своя.
Микола дуже запав їй у серце… Вони не просто сподобалися один одному.
Це було те саме кохання з першого погляду, яке не підвладне розуму!
У ньому Валі подобалося абсолютно все!
Яка нісенітниця, що Микола не високий брутальний мужик, а звичайний хлопець.
І немає в нього ані заміського будинку, ані крутої машини, ані немислимих прибутків.
А є одна в старій пʼятиповерхівці, яку він сам купив, і стара машина. Але ж не всі так, самостійно собі навіть це заробили.
А Микола зміг, він справжній, він не має крутих батьків, він сам досяг того, що має.
І на роботі його поважають, але справа не лише у всьому цьому, а просто… Валя закохалася й літала, наче на крилах!
Тепер, розлучаючись з Миколою хоча б на один день, Валя одразу ж почувалася засмученою, їй нічого не хотілося робити.
А незабаром Микола зізнався Валечці, що і йому без неї немає життя, та ще й з’ясувалося, що у них практично ті самі захоплення.
– Валечко, виходь за мене заміж, ти найкраща дівчина на світі! – в руках у Миколи був букет волошок і її улюблений київський торт.
І цим він здивував її і торкнувся до глибини душі. І як він вгадав, що волошки – її улюблені квіти, а торт київський вона з дитинства обожнює!
З того самого дитинства, коли вони жили втрьох, тато, мама й Валечка, улюблена татова дочка.
Влітку тато рано-вранці бігав на луг і збирав мамі волошки, і очі мами сяяли – вона любила тата.
А потім тата не стало. Він поїхав на старому мопеді купити своїм дівчаткам чогось смачненького до чаю, а там зустрічна вантажівка…
Мама довго плакала, а через п’ять років… Вийшла заміж за дядька Сергія.
Валя дуже засмутилася – значить немає ніякого кохання, якщо так!
Вона його одразу незлюбила і як тільки школу закінчила поїхала від них жити сама…
…– Як ти вгадав? – Валентина взяла волошки і мало не заплакала. – Я згодна, тільки знаєш – давай не весілля робитимемо, а розпишемося просто, без білої сукні, без фати?
Валентина з надією дивилася на Миколу, переживаючи, що він не погодиться.
А він раптом зрадів!
– Та я не проти, теж не люблю всі ці застілля! Та й моїм схожим все одно, як я живу. У матері з батьком сестра моя та брат молодший під боком живуть. А я як поїхав – образилися, от і живу самітником.
Валентина в душі вкотре захопилася – це видно і справді доля, як вони схожі. І вони розписалися, нікому нічого не сказавши…
Валентина пурхала їхньою затишною квартиркою – у них із Миколою все буде не як у всіх.
Треба жити за велінням серця, незважаючи на чиїсь придумані правила! Не брехати ані собі, ані іншим, тільки так можна бути щасливим по-справжньому.
Тільки вони – Валя й Микола, їм більше ніхто не потрібен, яке щастя, що вони зустріли один одного!
Вона частувала чоловіка вечерею і сиділа, підперши рукою щоку.
– А ти чого не їси? Голубці неймовірно смачні, не знав, що ти так смачно вмієш готувати! – Микола вмочив голубець у соус. – М-м-м, ось це життя! Поруч кохана жінка, на столі смачна вечеря, а попереду – чудовий вечір удвох… То чому не їси?
Валя мило посміхнулася.
Він любив її посмішку.
– Миколо, я коли готувала, то вирішила спробувати і в результаті зʼїла два голубці, тепер соромно зізнатися, що тебе не дочекалася, скажеш – не наїсться! Виявляється, смачно неважко готувати, даремно я сміялася, що котлети готувати не збираюся. Ось так люди і стають нудними й звичайними!
Раптом пролунав наполегливий дзвінок у двері.
Валя з Миколою здивовано перезирнулися – це вперше до них у двері хтось подзвонив…
Микола пішов у коридор відкривати двері. Валя прислухалася й застигла від здивування.
– Оленко, привіт! – вітався з кимось чоловік. – А ти чого так раптом приїхала? Скучила? Та годі тобі, не може бути!
Валя встала з-за столу і теж пішла в коридор. Вона стала біля кухонних дверей і оторопіла від побаченого.
Її чоловік обіймав якусь дуже симпатичну дівчину!
Валентина не розуміла, що відбувається.
– Валечко, познайомся, це моя сестра Олена, – почав Микола. – Скучила каже, не витерпіла, примчала! Говорить, мама її налаштувала поїхати дізнатися, як я живу. Та й тато тільки вдавав, що йому на мене все одно, а виявилося ні.
Микола радісно сяяв, Олена теж,
– Ми ж з Миколкою моїм двійнята, з дитинства разом росли, а як поїхав він, то все мені без нього якось не так. А він поїхав – і носа не показує, хіба так можна з рідними людьми? Мати з батьком переживають. Павлик брат про тебе питає!
– Оленко, ти проходь. Валечко, це сестра моя Олена! Оленко, а це Валентина, моя дружина! – ніяково представив їх Микола.
Олена так і присіла від його слів.
– Та ти що? Так невже? То ти нишком одружився? Ні батькові, ні матері не сказав, та як же так, Микольцю? А сам телефоном два слова скаже, що все нормально. А я ж думаю – і що мене турбує так, що раптом знадобилося мені тебе провідати, а ти зовсім від дому відбився. Ох, Микольцю!
Олену пригостили чаєм. Вона на брата розсердилася, хотіла одразу ж поїхати, ледве вмовили залишитися. Постелили на кухні на розкладачці.
Валентина й сама довго не могла заснути, все думала. Адже вона з мамою не часто спілкується, не може їй друге заміжжя пробачити.
Це ж безглуздо напевно, адже мама теж має право жити так, як хоче.
Треба до них з’їздити, та й її Сергій Матвійович не такий і поганий, це вона, Валя, недолуга.
Не доросла до простих істин, що щастя у найпростіших речах ховається.
І весілля – це добре, і сукня, і фата, і смішні родичі, навіть якщо хтось перебере з ігристим.
І діти нехай будуть, і старі нехай бурчать, адже це вони з любові!
Дякувати Олені, що приїхала, що скучила. Микола та Валентина вирішили не говорити рідним, що вже одружені, а зіграти весілля, як належить. Олена їх у цьому підтримала.
На весіллі зібралася вся рідня з обох боків. Валечка в білій сукні кинула Олені букет нареченої – нехай сестра брата підхопить їхній щасливий букет і теж знайде свою половинку!
І Олена спіймала букет і на їхньому весіллі познайомилася з хорошим хлопцем.
Адже справжнє щастя криється в найпростіших речах – у тому, щоб поряд був твій коханий, щоб у домі звучали дитячі голоси, і батьки жили довго-довго.
А решта додасться…
