Валя сиділа на кухні і сумно дивилася у вікно. Раптом на столі задзвенів її телефон.
Дівчина думала, що це все ж таки дзвонить її Микола. Але це була подруга Галя…
– Привіт моя люба! – дзвінко защебетала Галя. – Я знаю, що ти зараз сидиш біля вікна і сумуєш. Я права?
– Ну що сказати… – зітхнула Валя. – Микола мені вчора подзвонив і сказав, що наші стосунки зайшли в глухий кут. Вони одноманітні й нудні, а йому, бачте, хочеться справжніх почуттів, з пристрастю…
– Зрозуміло, яких пристрастей йому хочеться! – сказала подруга. – Нехай іде, куди там ходять, і розважається собі! Слухай, він же ж нудний. Я тобі того ж вечора про це сказала, як тільки ти нас познайомила. А тут він тобі таке виказує! Кумедно…
Гаразд, я тобі колись обіцяла допомогти знайти твою половинку, тож постараюся це зробити.
Ти в мене обов’язково будеш щаслива, моя люба і найкраща подруго!
До речі, у мене є пропозиція. Я тобі влаштую один маленький похід, думаю, що тобі сподобається. Збирайся, я через годину заїду за тобою…
…З Галиною вони дружили ще зі школи. Вона була єдина справжня подруга Валі. Весела і жвава, Галя часто підбурювала Валю на різну шкоду. Але завжди, якщо їх за щось і сварили, брала провину на себе, заступаючись за скромну і тихеньку подружку…
Є подруги, які просто вислухають, висловлять своє захоплення, чи позітхають задля пристойності з твоїх проблем, ніби підтримуючи, і на цьому все.
А Галя, якщо захоплювалася, то щиро, а якщо треба було підтримати, то це були не слова і зітхання, а справжні дії!
Вони були з Валею зовсім різні, і тому доповнювали одна одну.
Хоча зовнішні дані у них мало чим відрізнялися. Обидві симпатичні, стрункі.
Просто Галя була впевненіша в собі, ніколи ні перед ким і ні перед чим не прогиналася, казала правду-матку, за що багато хто її не любив. А от друзі за ці якості, навпаки, цінували.
Валя ж була скромна, добра й сором’язлива. Для неї познайомитись із хлопцем була ціла історія.
Подруга намагалася їй допомогти, але все було безрезультатно.
Хлопці траплялися начебто й непогані і навіть закохувалися у Валю, але от їй зовсім не подобалися.
Галя все дивувалася:
– Слухай, я не можу зрозуміти, якого принца ти чекаєш?!
– Того, який би мене розумів з пів слова, який любив би те саме, що і я, – задумливо говорила Валя. – Щоб нам було добре і легко разом. Ось за такого я б одразу заміж вийшла, не роздумуючи!
І, нарешті, вона сама познайомилася з Миколою, що було досить дивно.
Просто він їй здався добрим і чуйним, наче трохи й смаки у них збігалися.
Але вона дуже помилилася… Микола був занудний. Все його в житті не влаштовувало, усе було не так, як він хотів.
А він хотів багато чого, але нічого для цього не робив…
Те, що вони розлучилися, Галя назвала хорошим знаком, бо для її найкращої подруги «такий варіант зовсім не пасував».
Галя вирішила познайомити Валю з хлопцем, який близько пів року тому приїхав із іншого міста і влаштувався до них на роботу.
Галя розгледіла в цьому скромному хлопцеві тонку натуру й характер, чимось схожий на характер Валі.
Якраз сьогодні їхній невеликий, але дружний колектив святкував ювілей їхньої начальниці, Антоніни Федорівни.
Гуляли у кафе, недалеко від центру.
Прихід Валі разом із Галею усі сприйняли нормально – дівчину всі знали.
Валя й раніше часто заходила до них під час обідньої перерви за подругою, бо працювала навпроти їхнього офісу.
Але близько року тому Валя звільнилася, бо знайшла кращу роботу.
Валі було незручно, бо подруга навіть не попередила куди, і навіщо вони йдуть.
– Галю, це вище за будь-яке нахабство з мого боку, прийти на ювілей не запрошеною! – шепотіла подрузі Валя і награно посміхалася гостям. – Та я навіть квіти не подарувала іменинниці!
– Не хвилюйся ти так! – махнула рукою Галя. – Зараз, до речі, принесуть цілий кошик квітів від нашого імені.
І справді, через кілька хвилин зайшов кур’єр і підніс ювілярці шикарно оформлений кошик квітів від Галі і Валі.
Усі почали аплодувати, а Антоніна Федорівна подякувала і обійняла дівчат.
Всі знову сіли за стіл. Галя ж повела Валю до краю столу і показала місце біля якогось молодого, симпатичного чоловіка.
– Сідай, подруго, – сказала вона. – Олеже, догляньте, будь ласка, за Валею. Вона така скромна, що весь вечір може просидіти з порожньою тарілкою. А мені треба сісти поруч он із тим гарним чоловіком, бачиш, як він на мене вже дивиться – запізнилася, мовляв.
І вона помчала на інший край столу. Олег спитав Валю, що їй покласти з їжі.
Вона спочатку скромно відмовилася, нишком розглядаючи чоловіка, а потім, наче зважилася на великий подвиг, і сказала:
– А ви знаєте, я й справді зголодніла! Покладіть те, що ви самі їли.
Олег не роздумуючи, поклав їй на тарілку два види салатів і курочку. Валя здивувалася, адже саме це і вона сама вибрала б…
– Вам не подобається? – дивлячись на здивовану дівчину, запитав Олег. – Давайте, я іншу тарілку принесу і покладу те, що ви захочете.
– Ні, що ви! Навпаки, я вражена, що у нас із вами збігаються смаки. Я подумки обрала те саме…
– Фух, слава Богу, а я вже думав, що щось не так зробив.
І вони дружно засміялися. Олег запропонував Валі трохи ігристого за знайомство.
Вони розговорилися і поступово дізнавалися один про одного, розпитуючи про все.
Збоку було видно – вони задоволені своїм спілкуванням, що й зауважила Галя.
Так, у них було багато спільного – інтереси, книги, фільми і вони навіть одну породу собачок любили – спаніелів.
В Олега, виявляється, вже був такий песик, в якого була кличка Марсель.
– А чому Марсель? – запитала Валя.
– Я давно хотів побувати у Франції… Боже мій, Валю, чому у вас сльози на очах?! – ахнув чоловік.
Валя відвернулася. Олег не розумів, що відбувається.
– Так не буває… Ви мене обманюєте, чи це вам все про мене Галя розповіла? І про мої мрії й смаки теж?
– Я не можу зрозуміти, про що ви зараз говорите, Валю?
Тут до них підбігла Галя.
– Що трапилося?! – ахнула вона.
Галя взяла подругу під руку і вивела в хол. Валя тихо зашипіла:
– Ти все підлаштувала, так? Ну, навіщо було розповідати Олегу про мене всі подробиці?
Галя з подивом дивилася на подругу.
– Ти зараз про що? Я ще вранці не знала, що ти підеш зі мною на це свято. Адже ти зустрічалася з Миколою.
Хоча я не приховую, що коли я познайомилася з Олегом ближче, я здивувалася від того, як ви з ним схожі і що у вас практично однакові смаки.
І навіть думала про те, ось було б чудово познайомити вас.
А коли довідалася, що Микола покинув тебе – зраділа і одразу вирішила взяти тебе з собою.
Тут у хол вийшов стурбований Олег, він відчував себе винним, у тому, що засмутив цю чудову дівчину, яка так припала йому до душі.
Валя побачивши Олега, одразу почала просити у нього пробачення за свою поведінку. Вона йому сказала, що вражена від того, що у них такі схожі смаки і мрії.
Тут втрутилася Галя, вона, як завжди, говорила прямо:
– Друзі, а вам не здається, що ви одне ціле, а це велика рідкість, зустріти на землі свою половинку. Радійте і не забувайте свою благодійницю, яка знайшла вас один для одного. Благословляю.
Вона розвернулася і пішла в залу, залишивши їх вдвох.
Вони продовжили розмову, в якій все більше і більше впізнавали один в одному себе.
Вони, не змовляючись, вийшли на вулицю і пішли блукати містом.
Потім вони балакали про дрібниці і здавалося, що вони так давно разом, що просто продовжують перервану колись зустріч.
Олег узяв її за руку і вже не відпускав, розлучатися їм не хотілося.
– Валю, тобі не здається, що нам треба одружитися? Адже ми й справді – одне ціле. Я не хочу тебе навіть на мить відпускати від себе.
– А знаєш, я так довго чекала на тебе, що згодна, хоч сьогодні в ЗАГС!
Так вони й зробили і вже через два місяці, вся та сама компанія, що відзначала ювілей Антоніни Федорівни, тепер гуляла на весіллі Олега й Валентини.
Галя, звісно, була подругою нареченої. Вона раділа, що змогла виконати обіцянку – знайти подрузі її половинку.
– Ось тепер ти будеш щаслива! – сказала вона своїй улюбленій подрузі. – Олег – це твоя доля!
