Олександр не звик ні в чому собі відмовляти. Батьки його в дитинстві балували, а коли почав заробляти сам стало ще простіше. Захотів – купив!
І не важливо, чи залишаться після цього гроші для сім’ї. Головне він задоволений. А ще він дуже любив, щоби все робили для нього, і саме так, як хоче тільки він…
…В Олександра наближався ювілей – тридцять років. За місяць до урочистої дати Олександр відзначав день народження друга в кафе.
Олену з собою він не взяв.
– Буде суто чоловіча компанія, – сказав він дружині.
Чоловіча компанія була, але були й дівчата. Звідки вони з’явилися ніхто виразно сказати не міг, але у кожного чоловіка раптом з’явилася пара.
Так вони потім і сиділи, і розійшлися парами. Спочатку про це дізналася дружина іменинника Олена.
А оскільки друзів було лише троє, то вона розповіла про це Олені.
Третій був неодружений, але мав подругу. Сповістили і її.
Неодружений друг одразу зізнався, що дівчину він і сам давно хотів покинути, а тут привід такий – зрада.
Олександр вдавав, що нічого не розуміє. Все заперечував. Але раптом зателефонувала та сама Оксана. І ще й якраз при розмові з дружиною! Він відхилив виклик, а потім ще раз…
– Відповідай! Дівчина ж хвилюється, – сказала йому Олена.
– А ти звідки знаєш, що дівчина?
– А хто ж? Це ж вона, і вона чекає на тебе. Ну і що мовчиш? Виправдовуйся. Кажи, що вона сама чіплялася до тебе, що ти веселий вже був, що ти чоловік, і всякі такі нісенітниці. Що ще можна сказати?
– Ну, один раз і було… Ти мусиш мене зрозуміти.
– Не мушу.
– Ну, зроби мені подарунок на день народження – вибач! У мене ж ювілей, не псуй мені свято. Батьки приїдуть. Домовились?
– Я подумаю…
– Ти швидше думай. І про подарунок не забудь.
– Подарунок?! – ахнула Олена. – А пробачення буде мало?
Олена вже все вирішила для себе, тільки їй потрібен був час. Зовсім трішки, до ювілею.
– Добре, буде тобі подарунок. А поки що йди в іншу кімнату спати. До мене не підходь.
– Та ти що?!
Олена не стала більше розмовляти, пішла в кімнату і закрила двері. Їй хотілося плакати, але треба було триматися… Разом вони прожили чотири роки, доньці майже три… Як він міг?!
Олена зателефонувала своїм квартирантам, попередила, що треба зʼїхати.
А оскільки сама вона працювала з нерухомістю, то й житло їм знайшла, не гірше і не дорожче за свою квартиру.
Квартиранти залишилися задоволеними. Переїзд мав відбутися у день ювілею. Олена тихенько зібрала речі, а оскільки вона працювала віддалено, то й перевезла їх у свою квартиру, поки Олександр не бачив.
Увечері перед ювілеєм Олександр прийшов з роботи пізно, і одразу почав розмову про своє свято.
– Батьки приїдуть до пʼятої години, і всі гості теж. Ось список салатів із рецептами, я у мами запитав.
– Не варто було.
– Варто! Це нові рецепти. М’ясця трохи приготуй, а рибки побільше запечи. Все зрозуміла? Продукти купила?
– Зрозуміла. Але ж я кажу, не варто було турбуватися і писати рецепти…
– І ще. Батьки залишаться у нас, тож спати нам доведеться разом.
– Добраніч. Вечеря на столі, а далі сам.
– Що далі? – Олександр не дуже зрозумів дружину, що вона мала на увазі. – Може прибрати за собою посуд, – подумав він.
За звичкою чоловік зазирнув у холодильник. Продуктів на майбутнє свято там не було.
Запитувати він не став.
– Напевно вранці в магазин піде, – подумав чоловік.
…Рано-вранці, коли Олександр ще спав, Олена з донькою поїхали.
Про їхнє проживання у квартирі Олександра більше нічого не нагадувало.
Олександр прокинувся з усмішкою, полежав трохи. Ніхто до нього не біг, не вітав, його улюбленими млинцями не пахло…
Дивна тиша в квартирі змусила його підвестися:
– Олено, Марійко! Тато прокинувся!
Квартира відповіла йому тишею, та й його голос звучав якось не так. Наче порожнеча довкола. Його дружини та дочки вдома не було.
Але щось дивне не давало Олександрові спокою, щось було не так.
Нарешті він здогадався відкрити шафу – речей дружини та доньки не було! Не було взагалі!
Олександр оторопів від побаченого.
Оце ювілей! Олександр схопився за телефон. Олена не відповідала. Вона подзвонила йому сама лише о п’ятій годині, коли всі гості вже прийшли до Олександра святкувати ювілей.
– З днем народження. Вже святкуєш? Дівчат запросив?
– Та які дівчата, що ти виробляєш? Батьки приїхали, родичі, а нічого не готово, як ти могла?!
– Ти не хвилюйся. Зараз все доставлять. Це мій тобі подарунок на прощання…
– На яке ще прощання?
– Я подала на розлучення. Тягнути не буду.
Олександр репетував так голосно, що гості не могли не почути.
– Все, бувай. Час сюрпризу підходить…
Олена поклала слухавку, а до Олександра підійшла мати.
– Сашко, поясни мені, що все це означає. Де Олена? Ти зрадив її?
– Мамо, от ти ще! Один раз, тільки один раз…
– Господи, ну, ти й недолугий…
У двері постукали. Оскільки Олександр та мама були зайняті розмовою, то двері відчинив батько. Дівчата заскочили в квартиру і одразу почали танцювати і клеїтися до чоловіків.
Гості оторопіли. Ювілей відбувся. Дівчата невдовзі зникли так само швидко, як з’явилися. Залишилася лише одна.
– А я Оксана, пам’ятаєш мене? Вибач, але твоя дружина про все дізналася. Якщо хочеш, то я заміню її, – дівчина відверто сміялася з нього.
Гості вирішили піти. Чого ще чекати після всього, що сталося. Ні свята, ні частування…
…Олена більше не відповідала. Олександр був сам не свій від злості. Як можна було його отак залишити у ювілей? Зганьбила його перед гостями. Він же ж такий добрий, а вона…
…Олена подала на розлучення і на аліменти. Тепер Олександр живе сам.
Сам себе тішить подарунками. Щоправда, доводиться платити аліменти, купувати продукти, а тому на себе грошей залишається мало…