Тетяна з Ігорем дружили пів року. Усі в училищі, де вони вчилися, пророкували молодим швидке весілля.
Дуже гарна була ця пара і нерозлучна. Таня й раніше мала успіх у хлопців, але, коли з’явився Ігор, дівчина одразу відчула, що це той самий чоловік, з яким вона хоче пов’язати свою долю.
Наближалося літо, сесія добігала кінця, і Таня із трепетом чекала пропозиції руки і серця від коханого.
Але Ігор зволікав з пропозицією, хоча ставився до Тані, як і раніше, ніжно й ласкаво.
– Що там у вас? – запитувала мати Тетяну. – Ходите вже кілька місяців, а він все мовчить? Якщо відтягує освідчення в коханні і пропозицію, то це поганий знак. В наш час…
– Мамо, вже давно не ваш час, – зупинила її Таня. – І я чекатиму, скільки потрібно! Тому що люблю його.
– А ти відзначила б свій день народження у нашому селі, в бабусі. Збирай свою велику компанію і до бабусі! Там так добре. А там дивись твій Ігор і наважиться.
Таня прислухалася до маминої поради. Вона попередила бабусю й дідуся, що приїде у гості з друзями. Ігор із задоволенням сприйняв цю поїздку і почав думати над подарунком.
– Що тобі подарувати на день народження? – запитував він у Тані.
– Сам здогадайся, – загадково посміхалася дівчина, красуючись перед дзеркалом. – Я молода й красива…
На день народження Тані видалася хороша погода. Ще співали соловейки, зелень була ніжною і смарагдовою, поки ще не запиленою гарячими вітрами літа.
Компанія поставила намети в саду бабусі, і стіл накрили біля старої вишні.
– Як же ж у вас тут гарно! – радів Ігор. – Це не в місті, де за стіною сусіди. Можна хоч усю ніч гуляти!
Таня обіймала Ігоря, і вони цілувалися, забігаючи за невелику кухоньку.
Як заведено в селі, на гуляння прийшли й сусіди.
Подруга бабусі, Ніна Сергіївна із своєю онукою Ганною. Ганна була трохи молодшою за компанію студентів. Вона щойно закінчила школу.
– Нехай із молоддю посидить. А то одна та й одна… – Ніна Сергіївна погладила Ганну по плечу, і дівчина почервоніла.
Її світле кучеряве волосся було просто заплетене в косу, а сині очі яскраво сяяли.
Студенти постійно вітали Таню, її батьків і навіть бабусю з дідом. Лунали пісні, тости, сміх.
А Ігор сидів сумний, тихий… Таня постійно запрошувала його танцювати під магнітофон, виставлений у саду. Всі танцювали, мати й бабуся Тані підносили страви, розливали чай.
А Ігор тишком-нишком поглядав на Ганну. Аж надто сподобалася йому ця молоденька дівчина…
Він не міг безпосередньо дивитися на неї через постійну опіку Тетяни, і переживав через це.
Ігор раніше не вірив у кохання з першого погляду. Він навіть Тані ще не освідчувався у коханні, хоча говорив їй чимало компліментів.
Але цього вечора, сидячи навпроти Ганни, він міг би твердо сказати, що закоханий у цю тиху, скромну, світловолосу дівчину.
Ігор перестав гульбанити. Він не хотів розбурхувати себе, голова і без того була туманна.
Подарунок його Таня не оцінила, і йому було неприємно бачити її награну посмішку, що видавала розчарування.
А подарував він їй невеличке кольє, біжутерію…
– Тобі личить, – сказав Ігор. – Прямо під колір очей – зелений.
– Дякую… – прошепотіла Таня, оглядаючи себе у дзеркало, і тут же пристрасно поцілувала Ігоря.
У кімнаті вони були самі.
– А я чекала від тебе іншого подарунка, – знову обвила руками Ігоря Таня.
Ігор зняв руки Тані з плечей і сказав:
– Думаю, що подарунків у твоєму житті ще буде багато. Різних. Але головне – будь щаслива! Я бажаю тобі щастя…
Вони вийшли з дому. Вже темніло. Гості розходилися, а друзі-студенти Тані сиділи в саду біля багаття і співали. Ігор підійшов до них і сів поруч. Спати він пішов останнім у літню кухню, де йому постелила матрац бабуся.
Вранці, коли вся компанія ще спала, Ігор вийшов із кухні й пішов на річку вмитися. Він роззувся, щоб не мочити кеди росою.
Ще спускаючись з високого пагорба до річки, Ігор побачив тонку жіночу фігурку. Він не одразу впізнав Ганну.
Ганна принесла до річки витріпати і вимити доріжки з підлоги у хаті.
– Доброго ранку, – сказав Ігор. – Не одразу і впізнав тебе…
– Доброго… – відповіла Ганна і відвернулася.
Вона спритно складала доріжки, через що її тонкі руки напружувалися.
Ігор не міг відвести очей від дівчини. Він не знав, що сказати, але коли Ганна встала і підняла скручені половички, він узяв у неї ношу й запропонував допомогти донести.
Вони йшли поряд, підводячись на високий берег.
– Не знав, що такі дівчата ще бувають… – нарешті сказав Ігор.
– Які?! – ахнула Ганна.
– Як із казки. З народної… – Ігор дивився на Ганну, явно милуючись.
Дівчина взяла в нього половички і пішла вперед.
– Ти чого? Образилася? – запитав Ігор.
– Та ні… Не треба, щоб нас бачили, – відповіла Ганна. – Це ж село. Пліткувати почнуть. Ви поїдете, а я залишусь тут…
– Так, ми поїдемо… – спохмурнів Ігор. – А ти? Ти нікуди не поїдеш?
– Куди мені їхати? – озирнулася Ганна. – Я місцева. Тут працювати піду, в дитсадок запрошують. А вчитись заочно буду, подала документи.
Ганна йшла все далі і далі стежкою. Але Ігор схаменувся і наздогнав її.
– Слухай, Ганно. Ти тільки не зникай нікуди. Ти не їдь, гаразд? Я на службу скоро йду. А потім… Потім… – він замовк, красномовно дивлячись у сині очі Ганни.
– Не можна так розкидатися словами… – пролепетала Ганна. – У вас дівчина є… Як можна?!
Вона розвернулась і швидко пішла до хати. А Ігор закрив обличчя руками і сів на вологу від роси траву.
…Через день компанія поїхала до міста. Вихідні закінчились. Ганну Ігор більше не бачив. А Таня відчула охолодження стосунків із Ігорем.
– І що з ним? Не розумію, – витирала вона зрадливу сльозу, скаржачись подрузі.
– Та що з ним? Не хоче поспішати. Ти що, чекати на нього зібралася зі служби? Стільки часу бути сама не зможеш. Це він знає, і ти сама знаєш, – заспокоювала її подруга.
– Я думала, що ми з ним зараз одружимося. Чого нам чекати? – вже плакала Таня.
Але Ігор пішов служити. Прощаючись, він вибачився перед Тетяною. І сказав не чекати його. Але Таня сприйняла слова Ігоря за тимчасову слабкість, і почала писати йому.
Спочатку він відповідав короткими повідомленнями, а потім відповіді від нього вже особливо не приходили…
Зате повідомлення від Ігоря приходили Ганні. Їй він писав часто, благаючи чекати на нього і не виходити заміж.
Про це незабаром дізналася Таня. Їй розповіла бабуся. Адже на селі нічого не приховаєш.
– Закохався твій наречений у нашу Ганнусю, – говорила бабуся. – Ось як буває. Чекаєш від нього одне, а він тобі – інше. І що він у ній знайшов? Молоденька така… Ну, гарненька. Хазяйська. Скромна, тиха навіть…
Що більше перераховувала бабуся якості Ганни, то гірше на душі було у Тані.
– Ну, годі тобі, бабусю… Це я недолуга! Придумала собі кохання. А його нема!
– Як нема? Ось він закохався. Одразу. А тобі – наука на майбутнє. Дивись, щоб надалі не ти закохувалась, а щоб тебе любили! А на кохання і відповісти можна. І для дівчини так гідніше.
– Досить їй мораль читати! – підтримала дочку мама. – Гаразд. Перший млинець нанівець. Хлопців повно. Значить, не її це був. От і все. Не сумуй, Тетянко. Ще такого хлопа знайдеш, усі ахнуть! Донечко моя…
…Таня виїжджала із села з мамою. Вони сіли в автобус, і він повільно поїхав сільською курною дорогою.
З останнього будинку йшла стежкою до колодязя дівчина. То була Ганна.
Вона тримала в руках відра і вже ставила на маленьку лавку біля колодязя.
– Он вона! – вказала матері Таня. – По воду пішла… І чим вона краща?
– Ти не гірша. Просто це не твоя доля…
Та Таня сумувала не довго. Вона, весела за характером, яка любила великі компанії й танці, невдовзі знайшла собі «хлопа», як і пророкувала їй мати.
Звали парубка Віктор. Він закохався в Тетяну, і вони зіграли весілля через три місяці після знайомства.
– Ох, і швидка ти в мене, Тетянко… – хвилювалася мама. – Аби все добре склалося у вас.
– Хороший він, мамо, і любить мене. Одразу й заміж покликав. Не те, що… – Таня не договорила, не бажаючи згадувати минуле, махнувши рукою.
Коли Ігор повернувся зі служби, Таня вже ходила вагітна.
Одного разу він зустрів її випадково в торговому центрі. Вони кивнули один одному і відвернулися.
Бо ж Таня була із чоловіком.
А Ігор ішов під руку зі своєю нареченою – Ганнусею. Інакше він її й не називав.
Ганна з Ігорем готувалися до весілля.
Ігор вже встиг оформити кредит на квартиру для них. На щасливу, закохану пари чекало нове сімейне життя…
